Головна » 2015 » May » 17 » У Києві відкрили меморіальну дошку на честь історика, літературознавця та музейника, уродженця Ковеля Володимира Міяковського
16:00
У Києві відкрили меморіальну дошку на честь історика, літературознавця та музейника, уродженця Ковеля Володимира Міяковського
У Києві відкрили меморіальну дошку на честь історика, літературознавця та музейника, уродженця Ковеля Володимира Міяковського

У Києві відкрили меморіальну дошку на честь відомого українського історика, літературознавця та музейного діяча, уродженця Ковеля Володимира Міяковського

   14 травня о 12:00 на вул. Ярославів Вал, 13 у Києві відбулося відкриття меморіальної дошки на честь відомого українського історика, архівіста, літературознавця, шевченкознавця, дослідника української літературної та громадсько-політичної думки середини ХIХ – початку ХХ століття, дійсного члена Української вільної академії наук у США, засновника і керівника музею-архіву ім. Д. Антоновича УВАН у США Володимира Варлаамовича Міяковського (1888, Ковель – 1972, Нью-Йорк). Він був також одним з ініціаторів та першим директором Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві (1926-1929 роки). Брав участь у написанні наукового матеріалу до Повного зібрання творів Т.Шевченка. У 1919-1929 роках – науковий працівник Історико-філологічного відділу ВУАН, член Комісії для видання пам’яток українського новітнього письменства.

   21 серпня 1929 року Володимира Міяковського було заарештовано у справі «Спілки визволення України». Після слідства вчений відбував ув’язнення у Карелії до 1933 року. Повернувшись із заслання, мешкав із родиною в Києві у будинку на вул. Ярославів Вал, 13, у мешканні рідного брата Дмитра.

   В підрадянській Україні на ім’я Володимира Варлаамовича Міяковського було накладено табу, а отже, вилучено й заборонено наукові праці. І тому, фактично до початку 1990-х років вчений був відомий лише за межами України. Першу статтю про нього надрукувала Тамара Скрипка у 1991 році у волинській обласній газеті «Радянська Волинь», завершивши її пафоснoю і звичною для тих часів фразою – земляки належно оцінять пам’ять про вченого, назвавши бодай вулицю його іменем у Ковелі, місті, у якому він народився. Відтоді минуло майже чверть століття. Посадові особи нераз обіцяли не лише вулицю назвати… Однак це були обіцянки, також, такі звичні для часів незалежності. Вкотре переконуємось, наші місцеві «патріоти» дбали лише про свої «патріотичні» статки. І тому довелося пройти довгу й вистраждану дорогу до непересічної події, що відбулася у Києві завдяки жертовності Тамари і Валерія Скрипок.

   Урочистість зібрала багатьох дослідників життя і творчості В. Міяковського та шанувальників його подвижницького життя. Знаменно, що на відкритті дошки були присутні представники родини Міяковських – Людмила Міяковська, дружина внука Дмитра Міяковського та його правнучка Ольга Міяковська-Морозова. Відкрив урочистість академік М.Г. Жулинський. Про вченого та його значення для української науки та культури говорили І. Д. Лиховий, перший заступник міністра культури України, Ю. К. Савчук, історик та один з ініціаторів повернення раратетної Шевченкіани із США в Україну, д-р С.І. Білокінь, проф. С.С. Кіраль, літературознавець та дослідник життя і творчості В.В. Міяковського О.О. Федорук. На завершення Т.О. Скрипка висловила подяку від імені родини Міяковських, зокрема єдиної дочки Володимира Варлаамовича, Оксани, що живе у Нью-Йорку, від Управи Української вільної академії наук у США усім присутнім, а також – Н. І. Орловій, завідувачці літературно-меморіального музею Тараса Шевченка, та О. О. Федоруку, бо саме вони разом зробили усе можливе й неможливе, щоб отримати необхідні дозволи на її встановлення.

Т.Скрипка, В.Щур та О.Міяковська відслонюють дошку В.Міяковському

Зліва направо: І.Осташ, М.Жулинський, Н.Орлова, В.Щур, Т.Скрипка, Л.Міяковська, С.Кіраль, О.Федорук

   Якщо ж говорити про дошку як мистецький витвір, то це одна з найкращих у Києві завдяки хисту і професійності скульптора В.І. Щура. Недарма Володимир Варлаамович так довго чекав належного вшанування. Дочекався достойного, і наче живий споглядає нас з такою характерною посмішкою у вус й наче повторює заповіт своїй доньці: не ставити на його могилі надгробка, вважаючи, що його праця, і є тим справжнім пам’ятником, який лишиться по ньому. Та попри його надмірну, бо шляхетну, скромність, пам’ять про нього повернулася в Україну достойна його заслуг та подвижницького життя.

Джерело: Музей Лесі Українки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Категорія: Музей Лесі Українки Волинського національного університету імені Лесі Українки | Переглядів: 982 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]