Головна » 2015 » Травень » 20 » «Я ЙДУ ДО ЛЮДЕЙ, ЩОБ СКАЗАТИ: ЛЮБОВ УСЕ ПЕРЕМОЖЕ!»
15:37
«Я ЙДУ ДО ЛЮДЕЙ, ЩОБ СКАЗАТИ: ЛЮБОВ УСЕ ПЕРЕМОЖЕ!»
«Я ЙДУ ДО ЛЮДЕЙ, ЩОБ СКАЗАТИ: ЛЮБОВ УСЕ ПЕРЕМОЖЕ!»

     Персональна виставка волинської художниці Валі Михальської (на фото) «Я живу тому, що я люблю» продовжує мандрувати Рівненщиною. Після Сарн та Олександрії нещодавно вона відкрилася у Костопільському районному краєзнавчому музеї, – пише „Волинь-нова”

     Про цю виставку мріяв не тільки його директор, відомий краєзнавець Анатолій Вакулка, а й сама художниця.

     — Костопіль — то територія мого дитинства. Я хочу, щоб ви там побували, — сказала вона у телефонній розмові, запрошуючи мене у мандри.

     Ще задовго до приїзду Валентини Михальської біля музею почали збиратися люди. Підходжу до літніх жінок із букетами тюльпанів у руках і потрапляю в оточення наставників майбутньої художниці: Зінаїда Панасівна Галан — перша вчителька, Анісія Михайлівна Варцаба — старший вихователь, Ірина Миколаївна Самолюк — завуч, Валентина Василівна Бурячинська — колишня піонервожата, яка й донині ще працює у Костопільській спеціалізованій школі–інтернаті.

     Навперебій вони згадують, як гірко плакала маленька дівчинка Валя із волинського села Хворостів, коли мама привезла її до школи. Дитину втішали: «Не плач! Мама скоро приїде». На мить замислившись, по–дорослому зітхнула:

     — Мама не може скоро приїхати, бо мама — далеко.

     Нині ж, опинившись в обіймах дорогих її серцю людей, щиро мовить:

     — Я дуже хотіла приїхати в Костопіль. Я вдячна, що Господь благословив побачити всіх вас ще на цій землі. Мені хочеться поцілувати ваші руки, які носили мене, безпомічну. Тут була найкраща школа мого життя. Там маленька Валя ще могла ходити… Там ніхто нікого не ображав, панувала якась особлива атмосфера любові. Там навчали вірити в себе і в людей. І тепер я зі своїми роботами йду до них, щоб їхні душі ставали чистішими, щоб сказати, що любов усе переможе.

     Гостю вітав зразковий дитячий ансамбль народної музики «Полісяни». Про художницю, її творчу манеру, розмаїття жанрів та технік говорили директор Костопільського краєзнавчого музею Анатолій Вакулка і директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, завідувачка Колодяжненського літературно-меморіального музею-садиби Лесі Українки Віра Комзюк та інші. Згадали й про те, як виставка Михальської потрапила до Костополя вперше. Перед тим тут демонстрував свої роботи відомий волинський майстер світлої пам'яті Юрій Савка. У його вишиваному портреті вродливої дівчини в елегантному капелюшку вчителі впізнали свою колишню ученицю. Адже Юрій Савка вишив «Автопортрет» — роботу Валі Михальської. Тоді й запросили її до Костополя, вперше як художницю…

     А цього разу особливо пам'ятним був візит до рідної школи-інтернату. Нинішній її директор Євгенія Юхимівна Бабич показувала добротні, гарно відремонтовані й обладнані класи, їдальню, територію, а Валентина згадувала, як бідно на цьому тлі виглядала школа у часи її навчання, як тулилися вони взимку до грубок, що опалювалися дровами. Особливо ж її зворушило випадково збережене стареньке приміщення колишнього ізолятора, де мама надночовувала, перш ніж піти на вранішній автобус.

     Нині Валентина Михальська — шкільна знаменитість. Тож зустрітися з нею до актової зали поспішили всі 117 вихованців інтернату. Щирі слова художниці йшли від душі й потрапляли просто у дитячі душі, вселяючи у них віру.

     Для самої ж Валі Михальської незабутньою стала зустріч у музеї з костопільським радіожурналістом Юрієм Кравчуком. Саме він брав у неї інтерв'ю під час відкриття її першої виставки у цьому містечку. Але тоді вона не знала, що Юрій Кравчук — відомий український альпініст, учасник патріотичної акції «Прапор України — на вершинах світу». Він піднімався на Ельбрус, Монблан, Кіліманджаро, найвищу гору Південної Америки Анонкагуа (висота 6962 м), подорожував автостопом та велосипедом по Європі, а свої враження від цих подорожей виклав у книзі «На вершинах світу». «Ех, коли б не інвалідний візок»... — читалося у захопленому погляді художниці, яка навіть при такому своєму становищі дуже любить мандрувати.

     Спостерігаючи за спілкуванням цих двох людей, подумала: у кожного з нас — своя вершина. І добре, якщо шлях до неї — ще попереду.

Валентина СЕРГІЄНКО

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 337 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/14
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]