Головна » 2015 » Березень » 22 » Зустріч з Героєм
11:10
Зустріч з Героєм
Зустріч з Героєм

   Кожна зустріч з Героєм, що повернувся з війни додому, переповнена емоціями. Різними, навіть такими, про які незмога висловитись. Їм би якнайбільше душевного тепла й уваги, їм би щирих слів і доброти, щоб ті почуття далеко від дому були оберегами й додавали жаги до життя!

   Недавно відпустку отримав боєць ЗСУ Роман Ковальчук із Качина. Хоч коротка, та все ж є змога побути з родиною, потішитись сином Михайликом, насититись благодаттю в рідній стороні. Високий, бадьорий, мужній. І, як завжди, усміхнений і щирий, тому, мабуть, й такий сонячний. І ще хоч з легким, та все ж помітним смутком у його добрих очах...

Роман Ковальчук в районному музеї. 12 березня 2015 р.

   Влітку минулого року в музей зайшов батько Романа і, оглядаючи експозицію про події на сході країни й воїнів-Героїв, не стримував сліз: «Мій син теж на війні...».

   У сім’ї Ковальчуків троє синів. Коли почалась російська збройна агресія проти України, Роман прийняв рішення йти воювати. На той час він вже закінчив технологічний факультет Луцького національного технічного університету, здобув спеціальність інженера-механіка і працював токарем на підшипниковому заводі.

   Він приїхав додому й повідомив про своє рішення батькам: «Нас є троє. Хтось мусить йти захищати країну. Піду я...». І це при тому, що Роман не проходив строкову військову службу в Збройних Силах України.

   2 серпня 2014 року Роман Ковальчук був мобілізований, пройшов навчання на полігоні в Білій Церкві, а звідти в складі 3-го батальйону 72-ої окремої механізованої бригади відбув у зону АТО. Вони й нині дислокуються між селами Старогнатівка і Гранітне, а це, щоб зорієнтуватись, кілометрів за 40 на північ від Маріуполя.

   Згадуючи минулорічні воєнні будні, Роман розповідає про запеклий бій 12 вересня під Старобешевим й уточнює, що це крапля в морі серед того, скільки довелось пережити таких сутичок. Тоді по радіостанції було отримано повідомлення, що в напрямку місця їх дислокації а це була якась напівзруйнована ферма – рухається шість танків Т-72. Послідувала команда: «До бою!». Їхній протитанковий взвод був приведений до бойової готовності. Роман розповідає про одного з добровольців, який не мав ніякого досвіду дій в такій ситуації, але тоді рішуче відкрив вогонь із протитанкової керованої ракети і з відстані приблизно 800 метрів підбив танк з прапором так званої ДНР. «То незабутнє!» – каже боєць і додає: «Можна довго дивитись, як біжить вода, як горить вогонь і...як горить російський танк!». Тоді хлопці ще одного ворожого танка «роззули», тобто пошкодили чи вивели з ладу гусеницю, або, як вони кажуть – «гуслянку». В цьому бою Роман отримав контузію.

Боєць Роман Ковальчук на позиції поблизу с.Гранiтне. Грудень 2014 р.

   Про останні події Роман розказує, що за зиму цілий січень і першу частину лютого бої тривали день-в-день. Стріляли постійно. Їм навіть довелось замінити гармату через відпрацьований ресурс.

   Хочеться дізнатись про війну та про те, як живуть чи, швидше – виживають наші воїни не з екрану телевізора чи соцмережі, а з перших вуст. Та замість слів Роман дістає мобільний телефон і демонструє фото і відео: «Ось знімали бій. Тут я заряджаю гармату. Один снаряд важить 40 кілограмів. Доводиться й по два підносити. А ось так ми готуємо їсти: тоді був смачний обід, бо насмажили м'ясних відбивних, хоч і відбивали звичайним господарським молотком! А ось наш котик, ми його приручили. Муркою назвали. Вночі хтось знімав наші розтяжки в посадці. Глянули в тепловізор – а там котяра! Виловили його хлопці, залишили в бліндажі. Отак і живемо разом!». Розмовляємо й про бійців, які загинули під бетоном донецького аеропорту. «Кіборги витримали. Не витримав бетон» – так говорять про них бойові побратими.

   Недалеко від місця, де дислокується бригада Романа, воює Василь Гупалик із Пнівного. Його позивний «Бахмат». «Він бойовий, має авторитет серед бійців», – каже хлопець. Деколи виручають одне одного земляки. На фотографії в музейній експозиції, де Василь сфотографований із волонтерами з Каменя Сергієм Шуміком і Олегом Ліпичем, Роман впізнав свій ріжок від автомата:«Ось цей ріжок до автомата я дав Василеві! Він на 45 патронів».

   Десять днів пролетять дуже швидко. А далі – боєць із позивним «Стріла» знову повернеться на передову, його там чекають бойові побратими.

   Ангела-охоронця тобі, Романе, на кожну мить твого життя! Бережи себе і якнайшвидше з миром повертайся додому!

Наталія Пась,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею

Категорія: Камінь-Каширський народний краєзнавчий музей | Переглядів: 421 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]