Головна » 2020 » Травень » 15 » З колекції Волинського краєзнавчого музею: «Христос у терновому вінку»
11:15
З колекції Волинського краєзнавчого музею: «Христос у терновому вінку»
З колекції Волинського краєзнавчого музею: «Христос у терновому вінку»

У колекції Волинського краєзнавчого музею зберігаються дві цікаві пам’ятки ХVІІІ ст., тема яких відповідає сюжету під назвою «Ессе Ноmо». Одна з них з церкви Іоана Предтечі с. Гута-Камінська Камінь-Каширського району (передана у 2003 р., відреставрована у цьому ж році). Інша – з смт. Олика, передана у 1940 р. разом з численною кількістю пам’яток західноєвропейського мистецтва. Перші реставраційні заходи щодо неї були здійснені у 1957 р. в Києві, наступна реставрація у 1976 р., після чого полотно невідомого автора демонструється в експозиції Художнього музею м. Луцька.

У ХVІІІ ст. у храмових інтер’єрах Волині з’являються ікони на тему «Христос Скорботний» чи «Христос у терновому вінку» («Ecce Homo»).

Увінчання Христа терновим вінцем було одним із видів насміхання над ним, яке зчинили римські воїни. Корона чи вінець – це символ царства, правління і слави. Замість листя лавру, яке використовувалося римлянами для пошанування героїв, – тернові гілки, задля ще більшого приниження, болю і страждання.

У творчості західноукраїнських малярів страсна тема поширилася з кінця ХVІІ ст. Трагічний мотив підкреслював ідею Його страждання та втілювався у темі, за якою закріпилася назва «Есcе Homo», що відповідає латинському перекладу слів «Це Людина!». З такими словами, згідно Євангелія від Іоана, прокуратор Іудеї Понтій Пілат показав народу Єрусалима Ісуса Христа після бичуванням. «Тоді вийшов Ісус в терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пілат: Це – Людина!» (Ін. 19;5). Цей вираз став афоризмом, який використовують аби вказати на те, що людина варта співчуття.

Два різних автори, створюючи образи на одну тему, дещо по різному її інтерпретують, твори різняться колористикою та стилістичним розв’язанням.

Образ «Христос у терновому вінку» з с. Гута-Камінська, найвірогідніше був написаний для греко-католицької громади цього села або ж для костелу Св. Архангела Михаїла сусіднього містечка Каменя-Каширського.

Постать Ісуса, зображена на темному тлі, займає всю площину ікони. Проста композиція відповідає традиції класичного сюжету «Ессе Ноmо». Міцні м’язисті руки Христа складені нижче грудей навхрест і зв’язані грубим плетеним шнуром. Художник акцентує увагу глядача на їх положенні, прописуючи темно-оливковим відтінком. Перехрещені кисті символізують майбутнє розп’яття, тому в подібному сюжеті вони ніколи не бувають прикриті, а навпаки, є деталлю, яка неприродним кольором притягує увагу віруючого. У правій руці Ісуса затиснута тростина зі зламаним кінцем, яка символізує царський скіпетр та передає ідею насміхання над Христом. Довгі пасма темного волосся обрамляють бліде, майже мертве обличчя з різко виступаючими вилицями і запалими, напівзакритими очима. Контраст світла і тіні, динаміка їх поєднання при зображенні обличчя, підкреслюють основну ідею твору – скорбота одинокого і покинутого Сина Божого. На голові - вінок з тернів. По чолі, очах, грудях і руках Христа скочуються натуралістично зображенні краплі крові. Плечі покриті сіро-фіолетовим плащем (символом багряниці), який глибокими бганками огортає всю постать. Крізь багату гаму сірих відтінків плаща пробивається червоний колір основи. Мотив страждання підкреслюється художником буквально у кожній деталі. Цьому сприяє не лише загальна кольорова гама, а й реалістично переданий психологізм образу: скрючені біллю пальці Ісуса, сповнений скорботою і безнадією лик. Фізична і психологічна мука Христа є зримим образом втіленого пророцтва Ісаї: «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що не ставили Його»(Іс. 53:3).

Та ж тема у творі, що походить з костелу або ж палацової галереї містечка Олика.

Картина відзначається м’яким об’ємно-пластичним моделюванням форм, вмілим використанням світлотіньових ефектів, гармонійністю кольорової гами. Ніщо не відвертає глядача від постаті Ісуса, який перебуває у стані самозаглибленого споглядання. Характерна для католицьких святих зверненість очей вгору, дала можливість маляру підкреслити психологізм образу, втілити силу пережитих почуттів. Іконографічним прототипом цього твору може бути картина «Есcе Homo» Гвідо Рені (1575–1642) – чільного представника академічної болонської школи живопису. Постать Христа у виконанні «олицького» маляра виглядає більш тендітною. Світло німба навколо голови оточує своїм сяйвом усю постать Ісуса. На праве плече і руку накинутий червоний плащ, який огортає кисті рук, зосередивши цим увагу на них. Масивний ланцюг перекинутий через ліве плече, як згадка про арешт у Гетсиманському саду. Його лик з тонкими рисами передає покору майбутньому, молитовну одухотвореність та водночас – страждання від приниження Людини.

Особлива роль у поширенні страсного сюжету «Есcе Homo» у волинському релігійному живописі належить греко-католицькому ордену василіан, які виступили своєрідними реформаторами традиційних основ іконопису. Орієнтуючись на західноєвропейську манеру, малярі, творчо переосмислюючи, розширювали тематику сюжетів. Як правило, вони запозичувалися з латинської іконографії та пристосовувалися до греко-католицької обрядовості. Поширенню страсної тематики в іконописі України сприяли численні апокрифи, а також духовні повісті й оповідання.

Джерело: Музей волинської ікони

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 16 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]