Головна » 2020 » Травень » 22 » «Микола Трох. Enfant terrible української фотографії»
19:31
«Микола Трох. Enfant terrible української фотографії»
«Микола Трох. Enfant terrible української фотографії»

Нещодавно стараннями відомого українського мистецтвознавця, куратора виставок і мистецьких проектів, автора каталогів, альбомів та монографічних досліджень, присвячених українському мистецтву ХХ–ХХІ століть, уродженця с. Вишнів Любомльського р-ну Валерія Сахарука та відомої меценатки, колекціонерки, засновниці Stedley Art Foundation Стелли Беньямінової побачила світ монографія «Микола Трох. Enfant terrible української фотографії». Книга розповідає про життя і творчість фотографа, художника, однієї із найбільш яскравих постатей в українському мистецтві 1990-х рр., уродженця м. Любомль Миколи Трохимчука (Троха) (1961-2007).

Джерелом дослідження стали роботи митця, які нині зосереджені у: особовому фонді Миколи Троха у Любомльському краєзнавчому музеї, Всеукраїнському благодійному фонді імені Миколи Троха, приватних збірках та ін.

Довідково:

Микола Трохимчук народився 15 березня 1961 року у м.Любомль. Сім’я по батьковій лінії мала забужанське походження. Згідно з документальними свідченнями, 1944 року дідуся, бабусю та батька Миколи Троха переселили із с.Уханька Грубешівського повіту (Польща) в Любомль у будинок, що знаходився на вулиці Завальській. Батько, Трохимчук Іван Миколайович, після закінчення Львівського ветеринарного інституту був головним лікарем ветеринарної лікарні Любомльського району. Мати, Трохимчук (Вірук) Світлана Степанівна – з Київської області, у Любомлі працювала вчителькою англійської та німецької мови у середній школі № 2.

Майбутній митець Микола Трох у 1978 році закінчив Любомльську середню школу № 2. У шкільний період зацікавився музикою, грав у шкільному ансамблі на гітарі, а в музичній школі навчався по класу скрипки. Відвідував також баскетбольну секцію. У юних роках мав власний фотоапарат «Зміна», потім – «Зміна-8», «Зміна 8М». Таким чином, захоплення дитинства згодом стало незмінною справою життя.

Протягом 1978-1979 років Микола навчався у Білоцерківському технічному училищі № 5 по спеціальності фрезерувальник. Із навчального закладу його із кваліфікацією третього розряду направили на роботу слюсарем в Київський завод Артема («Арсенал»), де він працював близько шести років. Із 1980-х років Трох уже постійно проживав у Києві. Навчався графіки та живопису у приватних студіях Г. Грищенко (Київ) та В.Лисакова (Москва). У столиці він жив спочатку у гуртожитку, де жили й студенти КПІ. Із тими, хто теж був прихильним до мистецтва, Микола Трох зав’язував знайомства і дружбу, одним із його хороших друзів був відомий київський графік. Під його впливом сам почав займатись графікою. А щоб заробити на життя, Микола займався продажем музичних пластинок. І, як розповідає його брат Юрій, із музики, графіки й розпочався шлях Миколи Троха до його реалізації в Україні і світі як майстерного фотохудожника.

Із газетних публікацій дізнаємося про такий факт: на свій 26-й день народження Микола купив для себе у приятеля дешевий фотоапарат, вийшов на вулицю і почав знімати Київ. І свій один із перших знімків натовпу біля Центрального універмагу і на фоні цього натовпу абсолютно відчужене обличчя чоловіка, Микола вважав кращим. Можливо, тому, що відносив його до розряду «чесних». Бо робив він і так звані «нечесні» знімки, тобто вигадані, штучно вибудувані. Багато його робіт давали теми для написання картин. Герої робіт майстра – переважно творчі люди – художники, мистецтвознавці, артисти. Однак тематика знімків, звичайно, ширша.

Уже через місяць після початку творчої кар’єри Микола Трох дебютував зі своїми фотоколажами на київському Андріївському узвозі.

А творчий шлях розпочав у сквоті «Паризької комуни», де займав одну з майстерень на вулиці Мала Житомирська та документував життя його мешканців та їхні нескінченні вечірки.

Трох не мав професійної освіти, тому творча атмосфера та естетика Паркомуни стали для нього життєвою та філософською платформою. Саме це сформувало його як художника.

Безперечно, творчість Троха виходить далеко за рамки Паркомуни та є самобутнім явищем, яке, мабуть, через домінування у Києві живописної школи ще досі не досліджено. Досі життя та творчість Миколи Троха породжують безліч загадок та міфів.

В архіві Миколи є знімки, за якими він полював не один день. Це щось на зразок хобі. Не ради грошей, а просто для душі. Про це у статті в газеті «Київські відомості» 1995 року під назвою «Микола Трох – дивна людина, яка народилася двічі, причому в один і той же день» пише Кіра Івашова: «Маленька дівчинка, яка гуляє з батьками, іде в школу, читає, сміється, сумує. Якийсь невловимий жест, погляд, і на мить у неї виявляється щось істинно жіноче. Не в кожного, погодьтесь, вистачить терпіння і вміння підловити цю саму мить. Також не у кожного виникне ідея фотографувати людей різних професій, віку, статі, інтересів, і в абсолютно різних місцях, але… обов’язково в купальних костюмах».

У цій же статті зазначено, що Микола робив приватні фото на замовлення. Винагородою за це була шоколадка. Адже велику суму заплатити за хороше фото міг не кожен. А подарувавши Троху шоколадку, яка й з’їдалася разом, можна було отримати чудовий знімок. Фотомайстер хотів зробити виставку своїх робіт розміром із шоколадку, фоном мала служити фольга від неї. Знайомі Миколи розповідають, що він якось надто неуважно ставився до всіх тих речей, які ми називаємо матеріальними благами. У нього було безліч заманливих пропозицій від різних фірм, агентств, але Трох, як би це дивно не звучало, не хотів бути чиєюсь власністю і не хотів розлучатися зі свободою.

Був він одним із натхненників та ідеологів журналу «НАШ». Плідно працював, у 1990-ті – початку 2000-х, створюючи моторошний літопис мутованого пострадянського суспільства. Трох ніколи офіційно не входив до штату журналу. Починаючи із 1999 р. він був одним із головних авторів-творців НАШого, Старшим Товаришем, який задав ту планку, котру опускати було вже соромно. Микола демонстрував наочний чесний приклад правильного ставлення до гламурного сміття і його носіїв. Повноцінно він знімав до 2003-04 рр., поки не став остаточно незатребуваним комерційними виданнями. Пішов із цього життя на 46-му році від серцевого нападу в квартирі товариша в м. Київ вранці 25 серпня 2007 року.

Пік його популярності припав на 1990-ті роки. У цей час він активно брав участь у фотовиставках, писав статті про призначення мистецтва, про ненависть до реклами і масової культури. «Каструвати совість – смерть художника. Природний стан для нього – бунт. Перманентний бунт», - мовиться у його публікації «Відкрити диво театру життя» в екзистенційно-полілогічному аконцептуальному проекті під назвою «АПОЛОГІ Я» (1996), по суті – творчому маніфесті художника.

Друкувався у великій кількості періодичних видань, таких як журнал «Ранок», «Огонек», «ART-LINE», «Looks International», «The Ukrainian», «Focus»(Німеччина), «ART NEWS»(США) та газетах: «Киевские ведомости», «День», «Голос України», «Зеркало Недели» та в багатьох інших. З березня 1995 р. до лютого 1997 р. працював ведучим фотокореспондентом культурно-інформаційного тижневика «Досье Досуга».

Улюблена тема Троха – еротична фотографія. Проте він використовував її не за призначенням. Робив це здебільшого для провокації не так бажань, як думок глядача. Одна із виставок у Києві у 1995 році мала назву «Порнографія як дзеркало нашого життя». Ця виставка засвідчила розвиток його таланту у різних темах. Були представлені і салонні, вишукано-естетичні роботи автора, і його документальна фотографія, і знімки світської хроніки. Загалом, усім роботам Миколи притаманна своєрідна стилістика. Всі вони створені на межі документальності та художності, але нерідко з великою часткою іронії. Крім цього, Трох – єдиний із київських фотохудожників, який працював у традиціях ігрової, постановочної фотографії, яку розробляли американці Пітер Джоел Віткін та Хельмут Ньютон, шведи Аніка Карлсон-Ріксон, Олф Овенід, чех Ян Саудек. Однак, на відміну від цих світових знаменитостей, йому вдалося уникнути характерних для західної фотографії надмірної сексуальності, плотської фактурності, жорстокості та збоченості. Трох – прихильник легкого стилю.

На світлинах майстра зображені люди, які скинули із себе одяг, але не позбавились сорому. Моделі Троха бувають агресивні, але в той же час вони незахищені, слабкі. Фотограф підкоряє їх своєму задуму, вселяє в їх душі частину своєї особистості.

Фотознімки Миколи Троха – зображення негарної наготи, спотворених від болю облич, жінок із безсоромно піднятими спідницями – нерідко сприймались як провокація, але, по суті, вони – просто повернення до споконвічного права мистецтва без різних натяків та еківоків говорити про життя і смерть чи красу й потворність. Сам художник це пояснював так: «Анатомуючи в деяких своїх роботах насилля, агресію, жорстокість, я не возвеличую, а викриваю їх. Мій метод можна було б означити як утвердження норми, краси, гуманності від протилежного». Така безжальна буквальність зображення надає роботам Троха близької подібності і до порнографії, і до фільмів жахів, і до страхіть імпресіонізму, і до всіх похмурих періодів у мистецтві, характерним епохам змін. Микола Трох шукав образи для всіх страхітливих, на думку більшості, речей, що були витіснені з культури не стільки через тактовність, скільки через побоювання і бажання уникнути дискомфорту.

Не дивно, що художник, який навантажив себе всіма тягарями світу, не зміг довго їх нести і рано пішов із цього життя. Він називав себе «анархістом», заїкався, любив міцні вислови, не любив інтерв’ю, в останні роки життя майже нічого не знімав.

Основні виставки Миколи Троха:
1988 р. – «Молоді художники Києва та Каунаса». Київ.
1989 р. – «Перша виставка вільного живопису». Київ.
1990 р. – «Українська скриня». Київ.
1990 р. – «Столяров, Суханов, Трох - фотографії». Київ.
1889-1991 рр. – «Міжнародний конкурс мініатюр». Торонто, Канада (премії).
1991 р. – «Міс фотомодель, фотореклама України-91» Київ, (гран-прі).

1993 р. – «Образи України» - Дні Києва в Тулузі, Франція.
1994 р. – «Фотохудожники Києва». Київ.
1995 р. – «Рот Медузи». Київ.
1995 р. – «Багаторазове зображення – українська фотографія сьогодні». США.
1996 р. – «Сімейний альбом». Київ.
1996 р. – «Арт синтез». Київ.
1996 р. – «Синтетична художня реклама». Київ.
1996 р. – «Міжнародний арт фестиваль». Київ.
1996 р. – «Фотомозаїка». Київ.

Персональні виставки і проекти:
Постійно діючий – «Фотографія за шоколадку».
1995 р. – «Дзеркало нашого життя». Київ.
1995 р. – «Фотки на паспорт». Київ.
1995 р. – «Без коментаря». Київ.
1997 р. – «Будьмо». Київ.
Робота над проектом «Luboml exhibition projekt», який мав експонуватися восени 1997 року у м. Нью-Йорк (США).
2000 р. – Фестиваль української культури в Празі «11 літ мовчання». Чехія.
2003 р. – виставка фото- та відеодокументації життя української художньої тусовки початку 90-х років у галереї М. Гельмана. Київ.
2010 р. – персональна виставка «Це також Я» (галерея «Ірена»). Київ.
2017 р. – виставка-перегляд слайдів до Дня народження Миколи Троха у галереї «Дукат». Київ.

У 2017 році у Любомльському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки робіт Миколи Троха «У театрі життя фотохудожника Миколи Троха».

Категорія: Любомльський краєзнавчий музей | Переглядів: 13 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]