Головна » 2020 » Травень » 9 » Листи воєнних років з колекції Ковельського музею
14:34
Листи воєнних років з колекції Ковельського музею
Листи воєнних років з колекції Ковельського музею

Сьогодні українські бійці із зони бойових дій, із пекельного Сходу надсилають здебільшого SMS чи повідомлення по Вайберу, іноді роблять пости у Фейсбуці чи й навіть блоги на якомусь із сайтів, ми можемо поговорити з ними через Скайп. Тобто засоби зв’язку з рідними осучаснилися. У роки Другої світової війни єдиним способом спілкування з бійцями, єдиною ниточкою, що поєднувала солдатів із рідними, з надією на швидку зустріч і перемогу було листування. Для кожної матері листи з фронту були можливістю дізнатися чи живий і здоровий її син, чи не поранений.

Дотепер фронтові листи, обпалені, надірвані, напівзотлілі, зачіпають до глибини душі. Сам час визначив їм долю – стати історичною цінністю.

З початку війни поштові працівники наштовхнулись на проблему нестачі конвертів. Саме тоді і з’явилися листи-трикутники, що стали символом надії і зв’язку тилу і фронту. Вони являли собою прямокутний аркуш паперу, загнутий спершу справа наліво, а потім навпаки. Смужку паперу, що лишалася вставляли всередину. Такі листи не потребували марок і не заклеювалися, оскільки їх все одно перечитувала цензура. На зовнішній стороні вказували адресу і лишали місце для відміток поштових співробітників.

У фондах Ковельського історичного музею зберігаються листи воєнних років, передані головою первинної профспілкової організації вагонного депо Ковель Олександром Мартинюком, серед яких фронтові трикутники Богданчука Миколи Максимовича, 1927 року народження, родом із села Старі Кошари Мацеївського (нині – Ковельського) району Волинської області, рядового-сапера 89-го окремого саперного батальйону 175-ої стрілецької дивізії, яка брала участь у визвольних боях за Ковель.

Листи написані на пожовклих аркушах шкільних зошитів, чорнило вицвіло, прості і не дуже грамотні, на них залишилися позначки військової цензури. З фронту додому можна було писати далеко не все. Тому в усіх листах міститься здебільшого привітання своїм родинам і обмаль слів про своє воєнне життя. У більшості з листів не має навіть натяку на те, як важко доводиться бійцю, який щодня зустрічається зі смертю… Зміст листів майже однаковий, тон – спокійний і впевнений, хоча відчувається сум за рідною домівкою. Усі листи рядового Миколи Богданчука починаються словами: «Дорогі родичі». Трикутники погашені поштовими штемпелями з текстом: «СРСР. Польова пошта 03286» (номер поштової польової станції) і датовані вереснем-жовтнем 1944 року.

Такі вісточки з фронту з нетерпінням чекали у кожній родині як свідчення того, що рідна людина жива. А якщо листоноша приносив білий конверт з адресою, надрукованою на машинці – в дім приходило горе. У такий конверт було вкладено офіційний бланк із повідомленням про те, що боєць загинув героїчно, смертю хоробрих або пропав безвісти.

Останній лист від сина у село Старі Кошари до родини Богданчуків був датований 11-им жовтнем 1944 року. А в листопаді Миколи не стало… Сапер 89-го окремого батальйону 175-ої стрілецької дивізії М.М.Богданчук нагороджений бойовими нагородами, зокрема медаллю «За відвагу», орденами Слави та Вітчизняної війни – посмертно.

Джерело: Ковельський історичний музей

Категорія: Ковельський історичний музей | Переглядів: 70 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]