Головна » 2020 » Травень » 8 » Друга світова війна у долях людей і мовою експонатів
20:49
Друга світова війна у долях людей і мовою експонатів
Друга світова війна у долях людей і мовою експонатів

У нинішньому році минає 75 років від часу як закінчилася одна з найстрашніших трагедій людства у 20 столітті – Друга світова війна, яка забрала життя мільйонів людей на Землі.

Особливо важкою ця кривава бійня була для України – за підрахунками кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Українського інституту національної пам'яті Ростислава Пилепця за весь час Другої світової війни у складі Червоної Армії воювало 7 мільйонів українців, кожен другий з них – загинув, а з тих, які вижили – кожен другий став інвалідом. Майже два з половиною мільйонів наших земляків були нагороджені медалями і орденами, а  2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Українці були і серед відомих воєначальників – Семен Тимошенко, Павло Жимаченко та багато інших.

Волиняни теж стали жертвами цієї безглуздої війни. Вона торкнулася і моєї родини. Мій батько – Степан Євстафійович Янович народився у 1927 році у містечку Опалин на Любомильщині. У 1944 році його, як і тисячі однолітків, 17 річним юнаком призвали до лав Червоної армії.

Воїн останнього воєнного призову Степан Янович (1927–2003)

Спочатку спрямували до російського міста Саратова, у табори для воїнів запасу. Хоча вони і не воювали на передовій, але теж зазнали тягаря воєнного лихоліття. Ці молоді хлопці терпіли від голоду. Вони не мали, що їсти, тож харчувалися морквою, їли риб’ячі голови і вмирали від кишкових інфекцій. Батько вижив лише тому, що варив з тих голів якусь скромну юшку… Тогочасна влада намагалася приховати такі сумні факти, тому в документах спотворювала прізвища українців… Про це розповідав в ефірі Волинського радіо один з воїнів останнього воєнного призову. Трохи легше стало, коли перевели їх до Калінінграду (Кінісбергу). У 1945 році війна закінчилася, а батько продовжував служити строкову службу до 1951 року, тобто усього сім років. «Уся молодість була втрачена…», – з сумом згадував тато. Згодом він навчався у Володимир-Волинському педучилищі і понад 30 років відпрацював учителем на Любомильщині. Я досі бережу його медалі і розповідаю своїм  дітям про важке життя дідуся у роки війни. Такої ж непростої долі зазнав ще один воїн останнього воєнного призову світлої пам'яті Анатолій Кузьма. Він був уродженцем Локачинського району на Волині, а війна закинула його аж до Маньчжурії, а згодом і до Японії. Усе пережив, вистояв і повернувся до рідної Волині, тут жив, створив сім’ю, працював. З того ж покоління і ветеран Володимир Сєдой.

Війна торкнулася і жінок, хоч кажуть, що у неї не жіноче обличчя. Напевно, багато володимирчан пам’ятають фронтову медсестру Оксану Євтушенко.

Оксана Тихонівна народилася у 1921 році на Сумщині. Рано залишилася сиротою, бо її батьки загинули від голодомору. У 1941 році дівчина закінчила Лебединський медичний технікум, і вже 22 червня була призвана на фронт, пройшла війну від початку до кінця. Служила медичкою у евакогоспіталях в Ртіщево, Татіщево та ін. Жінка згадувала, що доводилося рятувати молодих солдатів, які благали про порятунок, а дуже часто ні бинту, ні марлі не було, щоб перев’язати рани. По війні Оксана Тихонівна багато років трудилася медичкою у Володимирі та його околицях.

Варто зауважити, що в експозиції Володимир-Волинського історичного музею є окремий розділ, який присвячений подіям Другої світової війни. У ньому експонуються радянська і німецька зброя періоду 1939–1945 років, амуніція, медалі і ордени, фото знаних на Володимирщині ветеранів Володимира Сєдого, Павла Легкого, Михайла Конопльова, Павла Сударикова, Анатолія Товченюка, Федора Кравченка, Івана Стукова, Сергія Соколова, Петра Чуприни, Михайла Гарбуза, Михайла Грішина, Михайла Полякова. А скільки їх загинуло на фронтах війни і пропало безвісти… Пам’ятаймо!

В той час, коли травень запалює свічки пам’яті на каштанах, а бузок дарує всім свої аромати, я згадую свого батька та інших ветеранів, на долю яких випало так багато випробувань.

Нинішньої весни у Росії і Білорусії планують провести парад з нагоди 75-річчя Перемоги. Можна ставитися до цього по-різному. Звісно, суть не у помпезних парадах. До речі, у Радянському Союзі у повоєнний час не проводили таких парадів, бо дуже болючою була згадка про втрати – тогочасне радянське суспільство втратило понад 41 мільйонів людей, а у світі ця війна забрала майже 80 млн. людських життів.

Суть у вшануванні пам’яті тих людей – чоловіків, жінок, дітей – мужніх борців, які безперечно внесли і свою лепту у звільнені від ворога України. Пам’ятаймо про це, бо, на жаль, і в 21 столітті українські землі страждають від війни.

Ці травневі дні мають бути часом вшанування тих, хто загинули, захищаючи мир на Землі.

Богдан Янович,
науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Категорія: Володимир-Волинський історичний музей | Переглядів: 37 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]