Головна » 2015 » Квітень » 6 » Реставрують ікону, до якої молились Косачі
11:57
Реставрують ікону, до якої молились Косачі
Реставрують ікону, до якої молились Косачі

   Камінь-Каширський народний краєзнавчий музей створений у грудні 1980 року. Засновником музею, його першим директором і автором експозиції був невтомний краєзнавець, вчитель камінь-каширської середньої школи Василь Кмецинський. Із 1992-го його очолює справжній фахівець, організатор, ентузіаст музейної справи Наталія ПАСЬ.

   Нині у збірці Камінь-Каширського народного краєзнавчого музею понад три тисячі експонатів, які розміщені у п’яти залах. Нещодавно тут почали опановувати новий напрямок – сакральне мистецтво, – пише Інформаційне видання “Слово Волині”.

   На виставці представлені – ікони, елементи вівтарів, церковний одяг. Деякі з них справді унікальні та мають неабияку історичну цінність. Окремі потребують реставрації. А першим київські реставратори оновлять образ Миколая Чудотворця із церкви села Запруддя Камінь-Каширського району.

Унікальна Ікона

   На межі Ковельського і Камінь-Каширського районів є село Запруддя. Ще наприкінці XIX – початку XX сторіччя воно належало до Ковельського району. У цьому селі тоді мешкали тітка Лесі Українки Олена Тесленко-Приходько, – розповідає Наталія Пась. – До цього маєтку неодноразово приїздила уся родина. Олена Пчілка збирала там щедрівки, інший, як вона казала, поетичний матеріал. Сюди приїжджала і сестра Лесі – Оксана, «лікувати свої розтроюджені нерви». Вони всі любили тітку Єлю. Тобто місце сакральне, визначне для лесезнавців. Єдина біда, що не лишилося жодного матеріального сліду: трішки більша, ніж в селян, проста дерев’яна хата-мазанка не збереглася. Але тут була Леся. Деякі історики навіть висловлюють гіпотези, що в «Лісовій пісні», можливо, описана природа не Нечимного, а запруднянська місцевість: «молода пані веліла запрягати коней і везти її на озеро Болотське. Вона там сиділа і писала». Хто б це міг бути, якщо не Леся?

   Село непересічне: тут був Франко, були Лисенки.

   Поряд із будинком – церква Успіння Пресвятої Богородиці. Зрозуміло, що й Косачі її відвідували. І вони молилися там до ікони Миколая-Чудотворця, яка вже тоді там була.

Про реставрацію

   Зараз ця ікона на реставрації в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України. Коли я привезла цей образ на реставрацію, митці були подивовані нашою зацікавленістю, наполегливістю щодо нього: просте народне малярство у вкрай поганому стані. Проте, коли я розповіла її історію – ставлення змінилося.

– Яка взагалі процедура реставрації ікон? Що для цього треба – якісь дозволи, рекомендації? Наскільки це дорого?

   – Якщо підходити до цього правильно, то ці речі всі є державними.

– Тобто, мають реставруватися за державні кошти...

   – Так. Але грошей, як завжди, не вистачає. Тому, до прикладу, дві ікони з волинської церкви реставрувалися за рахунок місцевої громади.

   Загалом процедура в цьому реставраційному центрі така: за півроку пишуться листи з проханням внести річ до переліку безкоштовної реставрації. В них є план державних замовлень. А вони вже розглядають, які речі будуть оновлювати першочергово, а які можуть почекати. У нас співпраця постійна. Зараз на черзі філоні ХІХ століття з хорошим шитвом.

   Також є цікава плащаниця, теж ХІХ століття. Ці речі із церкви села Раків-Ліс. Щоправда, цього року нам відмовили у безплатній реставрації. Можливо, гроші зберуть прихожани.

– Від чого залежить ціна? Від розміру?

   – За ікони сказати не можу. А от вартість реставрації плащаниці – до 10 тисяч гривень. Але це дуже складно, бо вона дуже забруднена, в неї є втрати.

– Ікони ж реставрують і прості художники.

   – Так. Але я вже звикла звертатися до київських професіоналів. Нам відразу там не відмовили. Є ще завжди, так би мовити, запасний варіант – реставраційний центр у Львові. Віддати старовинну ікону невідомо кому – не наважуся.

   Також в експозиції нашої виставки сакрального мистецтва варто відзначити фрагменти горнього місця із Вóлинської церкви. Цей храм цікавий тим, що він побудований вівтарем не на схід, як усі, а на південь. Ще вона відома тим, що дві ікони першої половини XVI сторіччя поблизу вівтаря.

   Та повернемося до горнього місця. Я його презентувала на конференції до річниці Андрея Шептицького у Львові. Його побачив професор Володимир Александрович і сказав, що це – сенсація. Бо з XIX століття це використовувалося як православне горнє місце, а до того – як фрагменти католицького вівтаря першої половини XVI століття. Таких вівтарів на Волині лише два.

Розмовляв

Костянтин ЯВОРСЬКИЙ,

Камінь-Каширський район

Категорія: Камінь-Каширський народний краєзнавчий музей | Переглядів: 349 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]