Головна » 2014 » Травень » 22 » Рідкісний „Малий Кобзар” Тараса Шевченка знаходиться у Любомльському краєзнавчому музеї.
15:19
Рідкісний „Малий Кобзар” Тараса Шевченка знаходиться у Любомльському краєзнавчому музеї.
Рідкісний „Малий Кобзар” Тараса Шевченка знаходиться у Любомльському краєзнавчому музеї.

ПЕРЕД АРЕШТОМ У 1950-му ЗАХОВАВ «КОБЗАРЯ» У МУРАШНИКУ

   Знаменита Шевченкова книга із забороненими в радянські часи віршами зберігалася у такій незвичній схованці аж до Незалежності України.

   Рідкісний історичний експонат знаходиться нині в Любомльському краєзнавчому музеї. Це «Малий Кобзар» Тараса Шевченка, виданий львівським видавництвом «Світ дитини» в 1923 році. Подарував реліквію музею колишній член молодіжної організації ОУН–УПА Ігор Савош.

   Мешкав він у селі Городне, а народився в селі Кіззя, якого нині нема на мапі Любомльщини. За підтримку вояків УПА його мешканців було виселено вглиб Радянського Союзу, а багатьох навіть запроторено у сибірські табори. У тому числі власника реліквії. Щоб зберегти твори Кобзаря, він перед ув’язненням заховав книжечку в лісовий мурашник…

    «Малий Кобзар» був талісманом родини Савошів. Його як подарунок за відмінне навчання в школі отримала мама Ігоря. Зберігали книгу на видному місці в хаті, часто гортали, вчитуючись в полум’яні рядки бунтівного Тараса. У сім’ї зростало шестеро діток, усі прилучалися до Шевченкового слова змалку.

   За зв’язки з національно–визвольним рухом Ігоря Савоша радянський суд разом із товаришами в 1950 році засудив на 25 років ув’язнення з позбавленням громадянських прав на п’ять років. Згодом строк ув’язнення було зменшено до 10 років. А в 1956 році, невдовзі після смерті найкривавішого з диктаторів Йосифа Сталіна, політичних «зеків» було амністовано, вони повернулися в Україну. На волі опинився й Ігор Ананійович. І лише коли Україна проголосила незалежність, відшукав мурашник і забрав приховане до часу Тарасове слово. У 1995 році передав музею свій спадок.

   – «Малий Кобзар» ми отримали без обкладинки, але фахівці з’ясували, що книжечка видана, ймовірно, в 1923 році у Львові, – каже директор музею Олександр Остап’юк. – Видання вийшло без купюр. Вміщено тут і малюнки антиросійського спрямування – 30 ілюстрацій.

   До слова, тексти підсилено працями художників: Грицька Коваленка, він же письменник, автор популярної книги розповідей «Українська історія», Костянтина Трутовського, Опанаса Сластіона, аматора Івана Ткачука, самого Тараса Шевченка. Книга невеликого формату – 12 на 16 см. Заголовки збережено за тодішнім правописом: «Зітханнє», «Щастє», «Синови», «Любови…». Уривку поеми «Гайдамаки» упорядники дали іншу назву: «Колись і тепер». Це коротка панорама руїни по недавній громадянській війні, а на горизонті вже поставав Голодомор 33–го, породжений Москвою, що мав поставити на коліна непокірну Україну… Твір «Розрита могила» супроводжує малюнок: у мурованій темниці знемагає козак. Великим ланцюгом він прикований до каменя–валуна з написом «Русское самодержавие». Козак – це образ України, уярмленої, зневаженої у всі часи – від царату до радянської епохи. Інший малюнок до фрагменту поеми «Кавказ»: «Не вмирає душа наша: не вмирає воля…». Козак став на бій за бажану волю, піднісши прапор із гаслом «Ще не вмерла Україна…». Як ця композиція перегукується з нашим тривожним часом, коли українські вояки з національним прапором у руках і співом Державного гімну йшли в атаку на російських загарбників у Криму. Або на Півдні й Сході України: озвірілі найманці Кремля, «тітушки» і всіляка шпана з битами в руках, як звірі нападають на людей з українською символікою, б’ють за слово, мовлене рідною мовою. І тут часто звучить наш гімн, як остання зброя проти біснуватої юрби залюблених у Росію гопників.

   Всього я налічив у книжечці 40 поезій Тараса Шевченка. Багато з них у радянські часи зазнавали препарацій і кастрацій – для можновладців у всі часи Шевченко був страшним і небезпечним й залишається таким для нинішніх катів і деспотів. Як пише харківський науковець-мовознавець Микола Зубков, коли царська цензура щось вирізувала, то зазначала і коментувала. Наприклад, вилучено 15 рядків, 20 рядків, один рядок… Радянські цензори натомість вилучали все, що заманеться, і нічого не зазначали. А на творах писали «вибране». Що потрібно було владі – подавали, невгодне – вирізали. І оте «вибране» коментували на свій лад. Коментарі якраз розтлумачували людям те, як треба сприймати Шевченкове слово. Ось тут, мовляв, автор неправильно розуміє, а тут несправедливо осуджує…

   Якось Тарас Григорович спересердя написав у своїх спогадах: «Сьогодні цензура випустила зі своїх пазурів мої безталанні думи. Та так проклята одчистила, що я ледве впізнав свої діточки…».

   Поетові не пощастило дожити до комуністичної цензури і маніпуляторів нашого часу. Колишній міністр освіти і науки Дмитро Табачник доклався до того, що «Кобзарі» вилучали зі шкіл. А на святі пошанування пам’яті геніального поета в його рідному селі, що на Черкащині, торік заборонили учням декламувати твір «Розрита могила». Чиновників перелякали ось ці Тарасові рядки: «Дніпро, брат мій, висихає, мене покидає. А могили мої милі москаль розриває…».

   Ігор Савош відійшов у Вічність два роки тому. Збережений ним «Малий Кобзар» – це гарний дарунок нащадкам, які повинні «і чужому научатися, і свого не цуратися». Воістину, Тарасове слово завжди актуальне, воно й сьогодні кличе у бій за волю України.

Олександр ХОМЕНЧУК

Джерело: Волинь-нова, №1679 ЧЕТВЕР, 22 ТРАВНЯ 2014 р.

Категорія: Любомльський краєзнавчий музей | Переглядів: 440 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]