Ікона «Розп’яття» початку ХVІІІ століття. Походить з церкви Успіння Богородиці села Качин Камінь-Каширського району.

Загальна композиція образу відтворює традиційну іконографічну схему сюжету, поширену у волинському релігійному мистецтві ХVІ – ХVІІІ століть. Але волинський маляр доповнює її зображеннями ангелів, які ширяють обабіч хреста, збираючи кров Ісуса, що стікає з його кистей, у чашу та пелену. Поруч з Розп’яттям зображені Богородиця та Іоан Богослов у спокійних, здавалось би, позах, лише розведені у сторони руки Марії та сльози на її ликові, свідчать про глибоке переживання. Їх постаті покриті одежами з густо драпірованими бганками, одяг Богородиці прописаний у західноєвропейському варіанті – накинутий на плечі плащ і плат на голові, який покриває розсипане по плечам волосся і відкриває шию. Майстер створив натуралістичний образ страждаючого і померлого Ісуса, його тіло обвисле на перекладині хреста, долоні зведені майже у кулак. Лик залитий кров’ю, яка тече з-під тернового вінка. Саме кров Христа стала символічним центром композиції, її струмені течуть з його грудей, долонь. Культ Святої Крові саме у католицькій традиції був поширений з ХІV ст., тому у творах художників епохи Відродження, а пізніше й у гравюрах, з’являються зображені біля Розп’яття ширяючі ангели, які збирають кров Христову у чаші.

«Розп’яття» волинського маляра, композиційно пов’язане з гравюрами Альбрехта Дюрера та Мартіна Шонгауера, які працювали у кінці ХV ст. чи Ісаака Беккета (друга половина ХVІІ ст.), які зверталися до цієї теми. Проте всі образи у ньому змальовані у традиції української ікони, а не німецької чи голландської ілюстративної гравюри. Ангели, які тримають чашу і пелену, позбавлені рис амурів-путті, яких можна побачити у творах західноєвропейських художників, це традиційні зображення посланців Господніх, які навколішках стоять на хмарах.

Манера виконання волинської ікони свідчить, що автор не просто копіював те чи інше зображення, у ньому проглядається яскрава індивідуальність, творчі пошуки та водночас, прихильність до традицій середньовічного волинського малярства.

Джерело: Музей волинської ікони