23 березня у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відкрито персональну виставку сучасного вишитого одягу Тетяни Ведмедюк «Етнічними стежками».

   Український народ, як і інші народи, протягом століть творив свою історію, культуру, мистецтво, поезію. Адже національна мова, пісня і вбрання – найхарактерніші ознаки нашої нації. Пісня і танок, малюнок і розпис, різьблення і плетіння, ткацтво і кераміка, гаптування і вишивка з незапам’ятних часів органічно увійшли в життя народу, втілюючи в собі його найвищі естетичні принципи, ідеали краси та добра, прагнення до прекрасного – витонченого і довершеного.

   Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

   На самобутність і красу вишивки звернула увагу й Олена Пчілка. Саме вона уперше в Україні видала альбом орнаментів вишивки Полісся, що вийшов друком 1876 року. Вишивали за волинсько-подільськими мотивами діти Олени Пчілки – Леся Українка та Ольга Кривинюк. В Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки зберігаються клаптики домотканого полотна з родини Косачевих із зразками різних узорів вишивки рідного краю. «Народний орнамент» – праця Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) – це перша наукова робота, присвячена українській орнаментиці. Книга за життя Олени Пчілки перевидавалася зі змінами шість разів! Але саме у першому виданні є її передмова, де вона розповідає, якою була українська традиційна вишивка, тлумачить символіку, пояснює орнаменти кожного аркушу альбому. Зібрано орнаменти, вишиті найархаїчнішими швами: занизування, вишивка біллю, лиштва, вирізування тощо. У передмові йдеться про розвиток українського шиття. Авторка розповідає про брокарівську вишивку, завезену з Франції. Ольга Петрівна вже відчувала, що завезена техніка вишивання, західноєвропейський хрестик, задавлює стародавні вишивки. Тому доводить, що українське мистецтво є давнім, і люди, передусім, вишивали одяг.

   Кожна сукня на виставці, представлена автором, кожна сорочка – це не просто гарний вишитий виріб, це гармонійне злиття кольору, тканини, фасону та душі майстра. Вишиванка – це світлий сонет, неповторний та незрівнянно прекрасний.

До вишиванки доторкнусь вустами
І черемшини пахощі вдихну.
Мов оживають маки під руками,
Росу дзеркальну я із них змахну.
І подих вітру і блакить озерця,
Зорю вечірню, вквітчану весну -
Усе це пригорну до свого серця,
Коли сорочку вишиту вдягну.

   Ведмедюк Тетяна Петрівна народилася і проживає в м. Ковелі Волинської області. У 2001 р. закінчила Волинський державний університет ім. Лесі Українки, факультет практичної психології. В 2004 р. закінчила факультет післядипломної освіти у ВДУ, спеціальність – економіст. З 2002 р. працювала на виробничій фірмі, де розпочала свою трудову діяльність.

   З дитинства цікавилась ручною роботою, особливо вишивкою. Проте, свої перші вишиті вироби виконала зовсім недавно, чотири роки тому. Як аматор працювала над створенням вишитого одягу для себе, сім’ї, а пізніше й на замовлення.

   Зараз навчається в Львівській Школі української вишивки у майстрині Оксани Рушінець. Адже переконана, що різні техніки вишивки і старовинних швів неприпустимо забуті. Це мистецтво завжди актуальне, воно надихає та розвиває духовність сучасного покоління.

   З літа 2015 року розпочала активну роботу над створенням колекції вишитого одягу. Поєднання стильних фасонів, нетрадиційних кольорів, яскравого оздоблення та давніх технік вишивки створили синтез минулого та сучасного. Усі ці роботи представлені у виставковій залі літературно-меморіального музею Лесі Українки с. Колодяжне.

   Виставку відкривали завідувач музею Лесі Українки Віра Михайлівна Комзюк та автор робіт Тетяна Ведмедюк з донькою Мар’яною. Музичний супровід забезпечили: скрипалька Антоніна Шворак з музичною композицією Хабанера, пісенний дует у складі Ірини Столярчук та Олени Чабан з творами «Україна – це ти» Катерини Божинської, «Мамин вальс» Наталії Май.

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки