Головна » 2021 » Травень » 22 » З колекції Музею волинської ікони: «Святий Миколай»
11:20
З колекції Музею волинської ікони: «Святий Миколай»
З колекції Музею волинської ікони: «Святий Миколай»

Ікона «Святий Миколай», перша половина ХVІІ ст. Дерево, левкас, темпера, сріблення. Походить із церкви Собору Пресвятої Богородиці с.Микуличі Володимир-Волинського району.

22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця. Це свято встановлено на Русі орієнтовно в 1091 р. У народній традиції його називають «літнім Миколою», маючи на увазі не стільки час події, скільки зображення Миколая без митри.

У 2014 р. в Львівській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України відреставровано ікону «Святий Миколай» першої половини ХVІІ ст. Пам’ятка надійшла у фонди музею 2009 р. з церкви с. Микуличі як ікона «Моління про чашу», датована 1905 р. Верхній шар живопису в нижній частині образа був частково втрачений і відкривав нижній, який говорив про зовсім інший сюжет, – швидше за все, зображення святого Миколая. Проведені у 2012 р. рентгенографічні дослідження перевершили всі сподівання. На знімках відкрився чудово збережений лик Миколая, який попередньо датували кінцем ХVІ ст. Науковці музею відзначили, що трактування образу є не характерним для волинського іконопису. Глибше вивчення пам’ятки, її порівняння з іконами колекції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького дають підстави говорити, що образ створено у малярському осередку Яворівщини чи Любачівщини у 1620–1640 рр.

Святителя зображено по пояс; правою рукою він благословляє, а лівою підтримує закрите Євангеліє. Такий тип іконографії – один з найбільш поширених у мистецтві країн візантійського світу і відомий з ХІ ст. У давньоруському іконописі він отримав особливу популярність, починаючи з ХІІІ ст. На Миколаєві – білий поліставріон (фелон, декорований вохристими хрестами), який підкреслює єпископський сан і символізує прийняття ієрархом особливої божественної благодаті. Хрести на фелоні символізують страждання Ісуса Христа і відображають шанування Миколая як великого архієрея Христового. Блакитний підризник розкреслено темними геометричними складками. Омофор із великими білими хрестами, як і поручі, – оранжевий із білим крапковим орнаментом по краях. Довгий кінець омофора – біля лівого плеча. Він спускається з коміра і покриває ліву руку. Червоний колір тла як символ Божої любові і благодаті підкреслює святковість. Миколай лівою рукою підтримує Євангеліє з блакитним обрізом і оранжевими застібками.

Обабіч голови святого розташовані півпостаті Ісуса Христа з Євангелієм та Богородиці з омофором. За ранніми варіантами житія святителя Миколая, Вони брали участь у його посвяті в єпископський сан і вручили йому знаки архієрейського чину – Євангеліє та омофор. Пізніше первісне значення цього сюжету було забуто і сцена стала сприйматися як зображення епізоду про «Нікейське чудо», відоме у житійних текстах із кінця ХІV ст. В них розповідається про те, що на Першому Вселенському соборі в Нікеї святитель Миколай, обурений виступом єретика Арія, дав йому ляпаса, за що рішенням єпископів був ув’язнений і позбавлений сану. Вночі йому явився Ісус Христос із Богородицею, Який повернув Миколаєві Євангеліє й омофор.

У стилі образа присутня деяка архаїчність. Суворість святого пом’якшується витонченістю ліній малюнка і манерою письма. Примітний спосіб побудови рельєфу лику.

Написи на іконі філігранно виконано білою фарбою. У письмо вплетено рослинний орнамент, завдяки якому літери нагадують заголовні червоні рядки стародруків. Обрамлення образа типове для першої половини ХVІІ ст.: накладне, подвійне з профільованими срібленими планками, між якими–синє тло. Бонії (дерев’яні прикраси) втрачено, як і орнамент навколо них. Залишки орнаменту, виконаного білилом, проглядаються на лівому міжрамному полі. Автор ікони вважається провідним майстром вищезгаданого осередку і вирізняється майстерністю та яскравою індивідуальністю, що проявляється у своєрідному трактуванні овалу обличчя, активному опрацюванні рельєфу чола, формі великих очей і вух, дугоподібних брів, специфічному змалюванні перенісся та носа, манері написання літер в іменуванні ікон та монограмах.

Джерело: Музей волинської ікони

Категорія: Музей волинської ікони | Переглядів: 230 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]