«Не пізнаний, незбагненний, не признаний на малій Батьківщині, але знаний у світі» – такий напис на могилі нашого земляка, незвичайної особистості та самобутнього фотомитця, похованого в Любомлі, Миколи Трохимчука (Троха).

14 березня, у переддень його дня народження в Любомльському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки авторських робіт – таких, які подекуди викликають внутрішній дискомфорт, але сповнені життєвої правди. Вони шокують відвертими деталями, вражають глибиною філософської думки, не кожному досяжної для розуміння, демонструють масштабність мислення багатовимірного фотохудожника Миколи Троха.

Народився він 15 березня 1961 року у м. Любомль. Сім’я по батьковій лінії мала забужанське походження. Згідно з документальними свідченнями, 1944 року дідуся, бабусю та батька Миколи Троха переселили із с.Уханька Грубешівського повіту (Польща) в Любомль у будинок, що знаходився на вулиці Завальській. Батько, Трохимчук Іван Миколайович, після закінчення Львівського ветеринарного інституту був головним лікарем ветеринарної лікарні Любомльського району. Мати, Трохимчук (Вірук) Світлана Степанівна – з Київської області, у Любомлі працювала вчителькою англійської та німецької мови у середній школі № 2.

Фотохудожник Микола Трохимчук (Трох)

Майбутній митець Микола Трох у 1978 році закінчив Любомльську середню школу № 2. У шкільний період зацікавився музикою, грав у шкільному ансамблі на гітарі, а в музичній школі навчався по класу скрипки. Відвідував також баскетбольну секцію. У юних роках мав власний фотоапарат «Зміна», потім – «Зміна-8», «Зміна 8М». Таким чином, захоплення дитинства згодом стало незмінною справою життя.

Протягом 1978-1979 років Микола навчався у Білоцерківському технічному училищі № 5 по спеціальності фрезерувальник. Із навчального закладу його із кваліфікацією третього розряду направили на роботу слюсарем в Київський завод Артема («Арсенал»), де він працював близько шести років. Із 1980-х років Трох уже постійно проживав у Києві. Навчався графіки та живопису у приватних студіях Г. Грищенко (Київ) та В.Лисакова (Москва). У столиці він жив спочатку у гуртожитку, де жили й студенти КПІ. Із тими, хто теж був прихильним до мистецтва, Микола Трох зав’язував знайомства і дружбу, одним із його хороших друзів був відомий київський графік. Під його впливом сам почав займатись графікою. А щоб заробити на життя, Микола займався продажем музичних пластинок. І, як розповідає його брат Юрій, із музики, графіки й розпочався шлях Миколи Троха до його реалізації в Україні і світі як майстерного фотохудожника.

Із газетних публікацій дізнаємося про такий факт: на свій 26-й день народження Микола купив для себе у приятеля дешевий фотоапарат, вийшов на вулицю і почав знімати Київ. І свій один із перших знімків натовпу біля Центрального універмагу і на фоні цього натовпу абсолютно відчужене обличчя чоловіка, Микола вважав кращим. Можливо, тому, що відносив його до розряду «чесних». Бо робив він і так звані «нечесні» знімки, тобто вигадані, штучно вибудувані. Багато його робіт давали теми для написання картин. Герої робіт майстра – переважно творчі люди – художники, мистецтвознавці, артисти. Однак тематика знімків, звичайно, ширша.

Уже через місяць після початку творчої кар’єри Микола Трох дебютував зі своїми фотоколажами на київському Андріївському узвозі.

А творчий шлях розпочав у сквоті «Паризької комуни», де займав одну з майстерень на вулиці Мала Житомирська та документував життя його мешканців та їхні нескінченні вечірки.

Трох не мав професійної освіти, тому творча атмосфера та естетика Паркомуни стали для нього життєвою та філософською платформою. Саме це сформувало його як художника.

Безперечно, творчість Троха виходить далеко за рамки Паркомуни та є самобутнім явищем, яке, мабуть, через домінування у Києві живописної школи ще досі не досліджено. Досі життя та творчість Миколи Троха породжують безліч загадок та міфів.

В архіві Миколи є знімки, за якими він полював не один день. Це щось на зразок хобі. Не ради грошей, а просто для душі. Про це у статті в газеті «Київські відомості» 1995 року під назвою «Микола Трох – дивна людина, яка народилася двічі, причому в один і той же день» пише Кіра Івашова: «Маленька дівчинка, яка гуляє з батьками, іде в школу, читає, сміється, сумує. Якийсь невловимий жест, погляд, і на мить у неї виявляється щось істинно жіноче. Не в кожного, погодьтесь, вистачить терпіння і вміння підловити цю саму мить. Також не у кожного виникне ідея фотографувати людей різних професій, віку, статі, інтересів, і в абсолютно різних місцях, але… обов’язково в купальних костюмах».

У цій же статті зазначено, що Микола робив приватні фото на замовлення. Винагородою за це була шоколадка. Адже велику суму заплатити за хороше фото міг не кожен. А подарувавши Троху шоколадку, яка й з’їдалася разом, можна було отримати чудовий знімок. Фотомайстер хотів зробити виставку своїх робіт розміром із шоколадку, фоном мала служити фольга від неї. Знайомі Миколи розповідають, що він якось надто неуважно ставився до всіх тих речей, які ми називаємо матеріальними благами. У нього було безліч заманливих пропозицій від різних фірм, агентств, але Трох, як би це дивно не звучало, не хотів бути чиєюсь власністю і не хотів розлучатися зі свободою.

Був він одним із натхненників та ідеологів журналу «НАШ». Плідно працював, у 1990-ті – початку 2000-х, створюючи моторошний літопис мутованого пострадянського суспільства. Трох ніколи офіційно не входив до штату журналу. Починаючи із 1999 р. він був одним із головних авторів-творців НАШого, Старшим Товаришем, який задав ту планку, котру опускати було вже соромно. Микола демонстрував наочний чесний приклад правильного ставлення до гламурного сміття і його носіїв. Повноцінно він знімав до 2003-04 рр., поки не став остаточно незатребуваним комерційними виданнями. Пішов із цього життя на 46-му році від серцевого нападу в квартирі товариша в м. Київ вранці 25 серпня 2007 року.

Могили Миколи Трохимчука та його батька Iвана Трохимчука

Бiля могили фотохудожника Миколи Трохимчука, м. Любомль

Пік його популярності припав на 1990-ті роки. У цей час він активно брав участь у фотовиставках, писав статті про призначення мистецтва, про ненависть до реклами і масової культури. «Каструвати совість – смерть художника. Природний стан для нього – бунт. Перманентний бунт», - мовиться у його публікації «Відкрити диво театру життя» в екзистенційно-полілогічному аконцептуальному проекті під назвою «АПОЛОГІ Я» (1996), по суті – творчому маніфесті художника.

Друкувався у великій кількості періодичних видань, таких як журнал «Ранок», «Огонек», «ART-LINE», «Looks International», «The Ukrainian», «Focus»(Німеччина), «ART NEWS»(США) та газетах: «Киевские ведомости», «День», «Голос України», «Зеркало Недели» та в багатьох інших. З березня 1995 р. до лютого 1997 р. працював ведучим фотокореспондентом культурно-інформаційного тижневика «Досье Досуга».

Улюблена тема Троха – еротична фотографія. Проте він використовував її не за призначенням. Робив це здебільшого для провокації не так бажань, як думок глядача. Одна із виставок у Києві у 1995 році мала назву «Порнографія як дзеркало нашого життя». Ця виставка засвідчила розвиток його таланту у різних темах. Були представлені і салонні, вишукано-естетичні роботи автора, і його документальна фотографія, і знімки світської хроніки. Загалом, усім роботам Миколи притаманна своєрідна стилістика. Всі вони створені на межі документальності та художності, але нерідко з великою часткою іронії. Крім цього, Трох – єдиний із київських фотохудожників, який працював у традиціях ігрової, постановочної фотографії, яку розробляли американці Пітер Джоел Віткін та Хельмут Ньютон, шведи Аніка Карлсон-Ріксон, Олф Овенід, чех Ян Саудек. Однак, на відміну від цих світових знаменитостей, йому вдалося уникнути характерних для західної фотографії надмірної сексуальності, плотської фактурності, жорстокості та збоченості. Трох – прихильник легкого стилю.

На світлинах майстра зображені люди, які скинули із себе одяг, але не позбавились сорому. Моделі Троха бувають агресивні, але в той же час вони незахищені, слабкі. Фотограф підкоряє їх своєму задуму, вселяє в їх душі частину своєї особистості.

Фотознімки Миколи Троха – зображення негарної наготи, спотворених від болю облич, жінок із безсоромно піднятими спідницями – нерідко сприймались як провокація, але, по суті, вони – просто повернення до споконвічного права мистецтва без різних натяків та еківоків говорити про життя і смерть чи красу й потворність. Сам художник це пояснював так: «Анатомуючи в деяких своїх роботах насилля, агресію, жорстокість, я не возвеличую, а викриваю їх. Мій метод можна було б означити як утвердження норми, краси, гуманності від протилежного». Така безжальна буквальність зображення надає роботам Троха близької подібності і до порнографії, і до фільмів жахів, і до страхіть імпресіонізму, і до всіх похмурих періодів у мистецтві, характерним епохам змін. Микола Трох шукав образи для всіх страхітливих, на думку більшості, речей, що були витіснені з культури не стільки через тактовність, скільки через побоювання і бажання уникнути дискомфорту.

Не дивно, що художник, який навантажив себе всіма тягарями світу, не зміг довго їх нести і рано пішов із цього життя. Він називав себе «анархістом», заїкався, любив міцні вислови, не любив інтерв’ю, в останні роки життя майже нічого не знімав.

Основні виставки Миколи Троха:
1988 р. – «Молоді художники Києва та Каунаса». Київ.
1989 р. – «Перша виставка вільного живопису». Київ.
1990 р. – «Українська скриня». Київ.
1990 р. – «Столяров, Суханов, Трох - фотографії». Київ.
1889-1991 рр. – «Міжнародний конкурс мініатюр». Торонто, Канада (премії).
1991 р. – «Міс фотомодель, фотореклама України-91» Київ, (гран-прі).

1993 р. – «Образи України» - Дні Києва в Тулузі, Франція.
1994 р. – «Фотохудожники Києва». Київ.
1995 р. – «Рот Медузи». Київ.
1995 р. – «Багаторазове зображення – українська фотографія сьогодні». США.
1996 р. – «Сімейний альбом». Київ.
1996 р. – «Арт синтез». Київ.
1996 р. – «Синтетична художня реклама». Київ.
1996 р. – «Міжнародний арт фестиваль». Київ.
1996 р. – «Фотомозаїка». Київ.

Персональні виставки і проекти:
Постійно діючий – «Фотографія за шоколадку».
1995 р. – «Дзеркало нашого життя». Київ.
1995 р. – «Фотки на паспорт». Київ.
1995 р. – «Без коментаря». Київ.
1997 р. – «Будьмо». Київ.
Робота над проектом «Luboml exhibition projekt», який мав експонуватися восени 1997 року у м. Нью-Йорк (США).
2000 р. – Фестиваль української культури в Празі «11 літ мовчання». Чехія.
2003 р. – виставка фото- та відеодокументації життя української художньої тусовки початку 90-х років у галереї М. Гельмана. Київ.
2010 р. – персональна виставка «Це також Я» (галерея «Ірена»). Київ.
2017 р. – виставка-перегляд слайдів до Дня народження Миколи Троха у галереї «Дукат». Київ.

На відкритті виставки в Любомльському музеї із яскравими спогадами виступив його близький товариш з Києва, архітектор, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, віце-президент Національної Спілки архітекторів України, керівник Всеукраїнського благодійного фонду імені Миколи Троха, Петро Маркман. На початку він акцентував увагу на особливому значенні для нього перебувати нині в Любомлі, місті, яке дуже любив Микола і ніжно ставився до своєї малої Вітчизни, що характеризує його як людину великої душі. Окрім того, митець Микола Трохимчук мав виняткову здатність до комунікації, відкритість і товариськість, стосунки із багатьма друзями у нього були душевно близькими. Визначна риса Миколи, притаманна йому і закладена, мабуть, генетично – він міг вбирати в себе щось із зовнішнього світу, але був людиною твердих принципів, життя його не змінило, а навпаки викристалізувало ці принципи. Він не піддавався негативному впливу. За удаваною безладністю характеру, у нього була друга сторона – він дуже відповідально ставився до своїх обов’язків. Мав фундаментальний підхід до створення фотографій, відбір яких у нього був дуже відповідальним. Відданість, самокритичність, самодисципліна – це ті його якості, які не співпадали з протилежними виявами характеру. Але йому можна було довірити, бо він відповідально ставився до своєї справи.

Виступає віце-президент Національної спілки архітекторів України Петро Маркман

Директор музею Олександр Остапюк повідомив, що фотографії та особисті речі Миколи Троха потрапили в музей завдяки братові Юрію та мамі Світлані Степанівні. Із вуст Олександра Дмитровича прозвучали відомості з біографії художника та його різносторонні мистецькі інтереси.

Директор музею Олександр Остапюк iз учасниками відкриття виставки

Під час розмови брат фотохудожника Юрій Трохимчук розказав про те, з чого почався творчий шлях Миколи, який зацікавився музикою, а пізніше графікою, і це привело його до цілковитого захоплення мистецтвом фотографії.

Виступає брат Миколи Трохимчука Юрiй

Із власними враженнями від процесу роботи над підготовкою унікальної фотовиставки та короткою розповіддю про особливості мистецьких знімків Троха виступила науковий працівник музею Юлія Хвас.

Класний керівник Миколи Трохимчука, вчитель ЗОШ № 2 Богдан Григорович Івахів згадав про нього як про відкритого до світу, здібного до навчання та чуйного до навколишніх учня.

Голова Любомльської райдержадміністрації Микола Пархомук наголосив на необхідності фінансування владою сфери культури та обов’язкової матеріальної допомоги сім’ї – матері і братові фотохудожника.

Керуючий справами Любомльської райради Олексій Хом’як висловив захоплення роботами Миколи та подякував за організацію виставки.

Виступає керуючий справами районної ради Олексiй Хомяк

Місцевий краєзнавець Микола Дзей, товариш Миколи Трохимчука, розповів, що до кожної фотографії підходив він дуже творчо, любив портрет, оголену натуру, документальну фотографію, і додав, що у митця прекрасна, добра, доброзичлива і терпима мама, яка виховала такого талановитого сина.

Виступає мiсцевий краєзнавець Микола Дзей

Любомльчанин Леонід Пікульський розказав про громадсько-політичну діяльність фотомитця, який був членом Української Народної партії, а його квартира під час Помаранчевої революції перетворювалась на такий собі гуртожиток, де могли переночувати його земляки, яких він гостинно приймав у себе вдома.

Художниця Наталя Блонська охарактеризувала стиль митця як модерний експресіонізм та відзначила в його творчості характерну рису відірваності від земного.

Кожен, хто взяв участь у відкритті виставки, зміг торкнутися душею до незбагненного, особливого внутрішнього світу фотохудожника Миколи Троха.

Мер м. Любомля Роман Ющук оглядає виставку

Представники місцевої влади біля стенду iз фото міста Любомль

У статті Олександра Ляпіна, опублікованій у виданні «Досье досуга» – «Трох – дзеркало нашого життя», виявляємо такі слова: «Трох – людина м’яка, сентиментальна… це авторитет європейського рівня, підкріплений нагородами престижних міжнародних профіконкурсів. Він відображав на фотопапірцях чиїсь самозаборони, подавлені бажання, агресію, насміхаючись над соціальними нормами і табу. Як будь-який художник, позначений печаттю геніальності. Він – гіпнотизер, якому підкоряються жінки, які розслабляються у фотографічному театрі, щоб назавжди залишитись у його витончених глянцевих шедеврах. Трох глибоко проник в існуючу традицію ігрового фото і залишився самим собою, унікальним і неповторним Трохом».

Отже, талант, майстерність і велика праця фотохудожника, які відкривалися крізь мистецтво фотографії, нині свідчать про його особливе і тонке світовідчуття, намагання передати ключові смисли буття тими символами та óбразами, які панували в його уяві.

Виставка робіт Миколи Троха, яка охоплює 187 експонатів, триватиме протягом одного місяця. Для її огляду запрошуємо всіх, кому не байдуже справжнє, живе мистецтво.

Джерело: Любомльський краєзнавчий музей