За ініціативи Любомльського краєзнавчого музею нещодавно видано комплект поштових листівок «100 років від часу створення народних шкіл Українськими Січовими Стрільцями на Любомльщині». В його складі – 18 карток із зображеннями організаторів шкільництва на Любомльщині, вчителів із складу УСС, що здійснювали педагогічну діяльність в окрузі, учнів народних шкіл з м. Любомль, с. Запілля, Куснище, Нудиже, Згорани, Городно, Підгородно у 1916-1918 роках та ін.

Українські Січові Стрільці – це добровільне національно-військове формування у складі австро-угорської армії в роки Першої світової війни. Значну частину їх діяльності складала культурно-освітня робота на теренах Волині. Особливо якісно в цьому плані вирізнялась Любомльщина, де зусиллями УСС було організовано 16 народних шкіл.

Українськi Сiчовi Стрiльцi в м. Любомль. 1916-1918 рр.

Оригінали та копії фотографій, що увійшли до комплекту листівок зберігаються у фондах Любомльського краєзнавчого музею.

Особливу подяку за надання матеріалів упорядники видання висловлюють кандидату історичних наук, доценту історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк) Разиграєву Олегу Володимировичу.

Проект став можливим за фінансової підтримки Любомльської районної ради.

Довідково:

УСС – це добровільне національно-військове формування в складі австро-угорської армії, які відгукнулись на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 року і стояли під проводом Української Бойової Управи. Кадри УСС походять з українських організацій Галичини, що діяли перед І Світовою війною: «Січ», «Сокіл», «Пласт». Відомі бої Легіону УСС на горі Маківці в квітні-травні 1915 року, в боях під Болеховим, Галичем, Завадовим.

Про поповнення частин УСС дбала резервна сотня УСС (кіш УСС), до якої належали ще збірні станиці у Львові, Станіславові, Сиготі, Відні і Бойова Управа у Відні. Кіш УСС організував три комісаріати УСС на Волині, які керували освітньо-виховною справою й організували українське шкільництво.

В результаті літніх боїв 1915 року союзні війська (серед яких і Легіон УСС) здобули Холмщину, Підляшшя, частину Полісся та Західну Волинь. Стрілецтво вирішило налагодити контакти з українським населенням цих територій, щоб пропагувати серед нього національно-державницькі ідеї та допомогти йому в часі воєнних труднощів.

Вже в липні 1915 року четар УСС Микола Саєвич почав клопотатись про вироблення дозволу стрільцям на просвітницьку працю серед українців згаданих земель. Заходи Загальної Української Ради, Союзу визволення України та Української Бойової Управи не дали великих результатів, бо австрійська влада, щоб викликати прихильність поляків до австро-польської державної унії, віддала більшість здобутих українських земель під польську управу. Єдиним досягненням останніх був дозвіл австрійського військового командування від 26 січня 1916 року на створення на Волині трьох комісаріатів УСС, які мали вести набір волинських добровольців до стрілецького легіону.

Такі комісаріати були створені в Ковельському, Володимир-Волинському і Луцькому повітах та складались лише з одного комісара. На той час територія Волині була спустошена. Тільки з Володимир-Волинського повіту (400 тис населення) російською владою евакуйовано близько 250 тис. населення. На території Любомльщини залишилось єврейське й польське населення, і незначна частина українців. Тому справа набору комісаріатами УСС добровольців майже не виконувалась із-за відсутності молоді. Самі ж комісаріати складались із групи свідомих, талановитих, культурних та непересічних одиниць.

Як згадував надпоручник Гнат Мартинець влітку 1915 року, після важкого поранення, його направлено Окружною Командою у Володимирі-Волинському на пост дільничого референта в містечко Любомль і протягом трьох місяців виконував там обов’язки головного завідувача всіх справ, що торкалися ладу й допомоги населенню. Відомо, що після військових дій та зайняття Волині австрійцями, процес навчання зупинився. Одних вчителів евакуювали, інші ж з різних причин виїхали самі. Новій окупаційній владі справа освіти не була актуальною. Так само і місцеве населення, в складній політичній та економічній обстановці, вважало освіту другорядною справою.

Створені три комісаріати очолили: у Володимирі-Волинському – четар Микола Саєвич, у Ковелі – сотник Дмитро Вітовський, в Луцьку – четар Михайло Гаврилко. Ці комісари з великим ентузіазмом взялись за створення українських шкіл.

Голови комiсарiатiв УСС на Волинi. Злiва направо – Дмитро Вiтовський, Микола Саєвич, Михайло Гаврилко. 1916 р.

На Любомльщині значною проблемою було і те, що до приходу Січових Стрільців, з відома австрійської влади були відкриті польські школи в м. Любомль та с. Римачі. Місцеве ж населення на той час було несвідомим, часто навіть не в змозі відповісти якої вони національності («тутешній», «поліщук»,

«малорусин», поляки називали їх «русинами»). Поруч із комісарами справами шкільництва займались і їх ад’ютанти. Поруч із цим найгостріше стояла проблема забезпечення шкіл вчителями. Тому Гнат Мартинець з особливою пошаною згадує національно-свідомих галицьких молодих жінок, які незважаючи на несприятливі умови, взяли на себе тягар освітньої науки.

Заходами Володимирського комісаріату 30 червня 1916 року у м. Любомль була відкрита перша українська народна школа, де вчителькою призначили Асю Бігунівну з Галичини. Школа входила до складу Української Шкільної Окружної Ради у Володимирі-Волинському, де головою був Гнат Мартинець, заступником – Дмитро Вітовський.

Учнi української народної школи в м. Любомль пiд час занять. 28.09.1916 р. Вчителька – С.Сидорович. Фото М. Угрин-Безгрiшного.

Письменник Осип Назарук з вчителями української народної школи в м. Любомль. 28.09.1916 р. Фото М.Угрин-Безгрiшного.

Учнi української народної школи в м. Любомль на зарядцi. Вчителька – Ася Бiгун. 07.05.1917 р.

Учнi української народної школи в м. Любомль пiд час перерви. Вчителька – Ася Бiгун. 07.05.1917 р.

Микола Саєвич в листі до штабу Січових Стрільців писав: «Від 14 до 20 лютого об’їжджав околиці Любовня, від 21 до 28 лютого села вздовж Бугу, а від 1 марта до сьогодні околиці Володимира-Волинського. Наочно переконався, що багато населення під напором російських властей та відступаючого війська покинуло свої оселі й виїхало в Росію. Остались переважно жінки й діти, та чоловіки старшого віку, однак їх забирають до обозів, до догляду худоби та інших робіт.... Про історію існування та розвиток нашого народу мають дуже слабкі відомості, а їх джерелом є усна словесність. Більш національна свідомість є між населенням над Бугом. Тут я чув вислови від мужиків: - «Запевніть нас, що москаль сюди вже не вернеться, або що не буде знущатись над нами, тоді ми навіть з жінками виступимо проти нього. Коли б то українці з обох сторін були вільні, то ми б знали, що нам робити....».

Однак невдовзі всі школи на Любомльщині були переведені до Ковельської шкільної округи. У грудні 1916 року з Коша було прислано на Волинь 16 добре підготовлених стрільців-учителів. Мала їх кількість та процес розподілу часто ставали приводом для суперечок між комісарами, особливо Д. Вітовським та М. Саєвичем. У грудні 1916 року Січовими Стрільцями було засновано та забезпечено військовими вчителями школи у: с. Машів (вчитель – Осип Демчук), с. Підгородно (Ілько Ткач), с. Головно (Яків Кобилянський), с. Гуща (Іван Мода), с. Згорани (Михайло Мокрий), с. Олеськ (Олег Калитовський), с. Куснище (Юрко Пернерівський).

Українська народна школа в с. Згорани. Вчитель – Михайло Мокрий. Червень,1917 рiк.

Учнi української народної школи в с. Згорани. Вчитель - Михайло Мокрий. Червень,1917 р.

Учнi української народної школи в с. Згорани. Справа вчитель Михайло Мокрий, злiва – Ю.Пернарiвський. 30.06.1917 рiк.

Комiтет шкiльної ради української народної школи в с. Куснища. Вчитель – Юрко Пернарiвський. 18.06.1917 р.

Учнi української народної школи в с. Куснища. Вчитель – Юрко Пернарiвський. Червень 1917 рiк.

Учнi української народної школи в с. Куснища. Вчитель - Юрко Пернарiвський. 18.06.1917 р.

В січні 1917 року УСС відкрили українські школи в с. Нудиже (вчитель Іван Сембай), с. Городно (вчителька Михайлина Модрицька). У лютому цього ж року була відкрита школа в с. Запілля (вчитель Осип Безпалко). Відкриття цих шкіл стало заслугою сотника Д. Вітовського, він же займався забезпеченням шкіл підручниками, які надходили з м. Львів від Української Національної Ради та Союзу Визволення України.

Учнi української народної школи в с. Нудиже на уроцi. Вчитель – Василь Лучинський. Червень,1917 р.

Учнi української народної школи в с. Нудиже. Вчитель – Василь Лучинський. 20.06.1917 р.

Учнi української народної школи в с. Городно. Вчителька – Любов Бiлобран. 1917 р.

У 1918 році в українських школах на Любомльщині відбулась заміна педагогів. Так, на вчительські посади призначені: в с. Гуща – хорунжий Березовський ( в школі на той час навчалось 50 учнів), с. Машів – доброволець Свидницький (40 учнів), с. Олеськ – доброволець Синищин (62 учні), с. Зачернеччя –доброволець Юрків (70 учнів), с. Рівне – доброволець Бучинський (50 учнів), с. Владинопіль (Ладинь) – доброволець Льоренц (40 учнів), с. Куснище – доброволець Юрій Пернерівський (70 учнів), с. Запілля – доброволець Іван Мойсей (80 учнів), с. Підгородно – доброволець Ілько Ткач, с. Радехів –доброволець Дмитро Матвіїв (51 учень), с. Бережці – десятник М. Сороковський (30 учнів). Діяли також приватні школи в м. Любомль – вчителі Ася Бігунівна (Бігун) та Михайлина Модрицька (70 учнів) та с. Городно – вчителька Любов Білобрам.

Учнi української народної школи в с. Запiлля. Вчитель – Iван Мойсей. Червень,1917 р.

Учнi української народної школи в с. Пiдгородно. Вчитель – Iлько Ткач. Червень,1917 р.

Школи підпорядковувались Експозитурі Польової Команди. Шкільний рік тривав з вересня до 30 червня. Рекомендувалось брати в класи не більше 60 чоловік. Батьків, які не віддавали дітей в школу – штрафували. Згідно шкільних правил в період збору врожаю старші учні могли бути відпущені на короткий час. Окрім цього учні могли залучатись до примусових та військово-польових робіт. Підручниками дозволялось користуватись лиш тими, що надійшли з Галичини. Закон Божий проводився у школі згідно віросповідання.

Відкриті школи відвідували всі бажаючі, незалежно від національності та віросповідання. Показовим в даному випадку є лист дівчини-єврейки з м. Любомль до Українських Січових Стрільців, в якому вона писала: «....у четвер та п’ятницю в нас були свята і я не йшла до школи. Хоч я дуже люблю свята, але ж я так полюбила школу, що була рада, коли вже свята скінчилися, і я знов пішла до школи. За руських я не ходила до школи. Нам не вільно було, но як отримали українську школу, то мене прийняли і є ще шість подруг. У нашім містечку є польська школа, но ми до неї не хочемо ходить...». Військові вчителі від 4 Генеральної Команди отримували зарплату та обмундирування. Кожна шкільна управа мала вести пам’ятну книгу (літопис), де фіксувались найважливіші події закладу. Через кожні півроку (в січні та червні) дітям видавались класифікаційні шкільні повідомлення. В школі святами вважалось день народження австрійських цісаря та цесарівни, та свята згідно віросповідання. При кожній школі був батьківський комітет, який відповідав за доставку дров та освітлення, нагляд за будинком та городом. Також батьки були зобов’язані вносити кошти на закупку книг і приладів. Чорнило, пера та папір учні отримували від Повітової команди безкоштовно. Повітовий лікар мав слідкувати за санітарією та здоров’ям учнів. З підручників учні користувались: І клас – Букварем Крушельницького, ІІ-IV класи – читанкою, граматикою І. Огієнка. Окрім галицьких, використовували і київські видання підручників.

У кожній із шкіл висів портрет Т. Шевченка. В навчальних закладах ставились оцінки за поведінку, науку релігії, читання, писання, української мови, рахування, історії, природи, малювання, співів, ручних робіт та гімнастиці. З липня 1917 року школи ковельської округи крім Любомля були підпорядковані Володимир-Волинській окрузі. Школа в м. Любомль знаходилась в будинку двокласного сільського училища побудованого в 1882 році по вул. Сенаторській, мала свою печатку.

Всього на Волині переважно завдяки січовим Стрільцям було відкрито до другої половини 1918 року 150 українських шкіл, із них 16 – на території Любомльського району. Слід відмітити, що українські школи були відкриті тільки в зоні австро-угорської окупації, на північ від с. Згорани знаходилась німецька окупаційна зона і там шкільництвом ніхто не займався.

Восени 1916 року, після окупації Галичини російською армією внаслідок відомого прориву Брусилова потрапив на Волинь і вчителював в с. Машів Любомльського району Осип Демчук - відомий громадський та військовий діяч, співавтор першого військового підручника українською мовою (1914), командир 5-ї Сокальської бригади УГА. У своєму листі до редакції «Вісника СВУ» (журнал, який видавав у Відні Союз визволення України) від 3 березня 1917 року він писав : «Правильність в ходженню до школи... се глибокі чинники, котрі спять в нашім народі. Дайте рідню школу, а побачите, що з хахлів в Barenlend-і (Ведмежій землі) вийдуть мужики не гірші Чехів і Німців, і то в протягу 10 літ. Старша ґенерація ввічлива, гостинна, делікатна, взагалі має вроджені всі прикмети джентльмена, і то, на щастя, не ученого, а родженого. Одна хиба народу — се великий нахил алькоголю і незгідливість взаїмна між собою. Причини сих хиб добре знає наша істория, се наші сусіди, паньщина і неволя».

Велику кількість фотографій про школи на Волині і Любомльщині зробив січовий стрілець, письменник, журналіст Микола Угрин-Безгрішний. Школи на Любомльщині неодноразово відвідував стрілець, автор відомої «Роксоляни» доктор Осип Назарук. В листопаді 1918 року прийшло повідомлення, що в Австро-Угорщині відбулась революція. Окупаційні війська поспіхом почали відступати і школи залишились без вчителів. Уже в кінці листопада 1918 року територію краю окуповано польськими військами.

Джерело: Любомльський краєзнавчий музей