Головна » 2014 » Травень » 3 » В РАМКАХ ПРОЕКТУ „МУЗЕЙ-ГРОМАДІ” ЛУЧАНИ ЗНАЙОМИЛИСЬ З ЛИТОВСЬКОЮ ДОБОЮ ВОЛИНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ФОТО, ВІДЕО).
23:31
В РАМКАХ ПРОЕКТУ „МУЗЕЙ-ГРОМАДІ” ЛУЧАНИ ЗНАЙОМИЛИСЬ З ЛИТОВСЬКОЮ ДОБОЮ ВОЛИНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ФОТО, ВІДЕО).
В РАМКАХ ПРОЕКТУ „МУЗЕЙ-ГРОМАДІ” ЛУЧАНИ ЗНАЙОМИЛИСЬ З ЛИТОВСЬКОЮ ДОБОЮ ВОЛИНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ФОТО, ВІДЕО).

   У Музеї історії Луцького братства лучани зблизька знайомились зі старожитностями XIV – XVI століть і слухали про життя Волині у Литовську добу. Оскільки молодий Музей Братства вже є повноправним підрозділом Волинського краєзнавчого музею, то організаторами такої зустрічі стали його науковці. Зустріч, попередньо анонсовану на музейному сайті, присвятили 585-річчю унікальної для Луцька події – з’їзду монархів 1429 року.

   Чому тут, тепер, і про таке? Прикладом стали релігійно-просвітницькі волинські братства – Луцьке Хрестовоздвиженське і Братство ім. князів Острозьких в Острозі, які на переломі XIX – XX ст. запрошували місцеве населення на «народные чтения». Ось і тепер – у час сурових новітніх викликів, ми не маємо дозволити своїм співвітчизникам бути найгіршими учнями своєї історії (перифраз з сентенції Індіри Ганді «Історія – найкращий вчитель, у якого найгірші учні»). Цю мотивацію музейні співробітники поклали в основу нового проекту «МУЗЕЙ – ГРОМАДІ», який задумувався як форма роботи з дорослим населенням. Вважаємо, що у такий спосіб музеї здатні справитись з важливим суспільним запитом на ретрансляцію минулого, у якому сучасники зазвичай шукають правди.

Афіша Острозького братства ім. князів Острозьких з оголошенням про народні читання. З колекції Волинського краєзнавчого музею

   Литовський період в житті Волинської землі дорослі за віком волиняни не вивчали в школі. Натомість значення цього історичного етапу для нашого краю, й наголосимо окремо, – для Луцька, важко переоцінити. Саме тоді, у по-Князівську добу, волинська еліта вчилась бути відповідальною за життя краю, а Луцьк назавжди утвердився в ролі столиці Волині. Варто нагадати, що славетний Луцький замок як кам’яна фортифікаційна споруда закладався у тому ж таки XIV ст.

   Додамо, в рамках цього проекту музейники готові надавати можливість відвідувачам не лише оглядати музейні предмети, але й дещо потримати в руках. Цього разу підготували виставку «Старожитності Волині Литовської доби», якою підкреслили виключну роль історичного джерела у вивченні минулого.

Фрагмент виставкової експозиції: кераміка Литовської доби з колекції обласного музею і Луцького заповідника

   Отже, перші народні читання в Музеї Братства провели за такою ПРОГРАМОЮ:

Волинь у Литовську добу: суспільний устрій, правителі, місцева еліта як регулятор адаптаційних суспільних процесів

Олена Бірюліна, завідувач Музею історії Луцького братства

 

Коли на Волині з’являється грошова система?

Михайло Вашета, завідувач відділу Давньої історії Волинського краєзнавчого музею

 

І пломба, і прикраса. З історії однієї археологічної знахідки

Віктор Баюк, заступник директора з наукової роботи Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку

 

   Велике князівство Литовське – поліетнічна і поліконфесійна держава XIII – XVIII ст., яка з середини XIV ст. і до 1569 р. отримала контроль над українськими землями. За висловом М.Грушевського в литовську добу українці зазнали «переміни важні, глибокі, які відмінили тутешні обставини глибоко і сильно в порівнянні з ранішим, досить добре нам звісним, життям київських часів».

   З литовською зверхністю Волинь познайомилась найпершою з українських земель, у 1321 р., через політичний шлюбний союз литовця Любарта Гедиміновича з дочкою луцького князя із династії Романовичів. Охрещений у Православній Церкві під ім’ям Дмитрій князь Любарт у 1340 р. фактично став наступним правителем Волинсько-Галицької держави. Одразу наштовхнувся на територіальні зазіхання польського короля Кизимира, якому відійшла Галичина.

   За час правління Любарт здобув підтримку волинської еліти. Водночас роздавав прикордонні волинські уділи своїм литовським родичам. Луцьк при ньому остаточно закріпив статус волинської столиці. До смерті Любарта († після 8.XII.1383 р.) Волинська земля, хоч і не без територіальних втрат, зберігала статус удільного князівства, залежного від Литви лише номінально.

Рукописна Луцька Псалтир 1384 року – єдине джерело для підтвердження дати смерті волинського князя Любарта-Дмитрія

   У 1393 р. Луцьк переходить під владу очільника Литви – великого литовського князя Вітовта Кейстутовича († 1430), який призначає сюди своїх намісників. Кордони Литви він розширив до Чорного моря; посягав навіть на Московську Русь. З пересторогою відносився до волинських еліт. Розглядав Луцьк як другий після Вільнюса державний центр Великого князівства Литовського, власне як південну його столицю. Саме в Луцькому замку литовський князь як господар зустрічав європейських монархів у січні – лютому 1429 р. Головної мети скликаного тоді Луцького з’їзду – отримання політичної самостійності Литви через коронування Вітовта – досягнуто не було. Але Луцьк отримав свої бонуси. Для прикладу, відтоді місто вперше з’являється на європейських картах.

Свідок з’їзду монархів 1429 р. – парадна орнаментована сокира з угорською державною символікою, яку виявили в річці Стир поблизу «греблі Любарта»

   Найбільш «смачної» теми Луцького з’їзду – скільки з’їли і випили велелюдні гості форуму, організатори зустрічі торкнулись демонструючи керамічний посуд XIV – XVI ст. з колекцій Волинського краєзнавчого музею і Луцького державного заповідника. Прикро, але автентичного столового посуду з дорогоцінних матеріалів, на якому подавали до столу страви «вінценосним» учасникам з’їзду, в музейній колекції не виявилось. Іронізуючи над цією проблемою гості радо вітали можливість познайомитись зі столовим посудом з демократичної глини.

Віктор Баюк передає учасникам зібрання старовинну кераміку і ... пропонує стати свідками королівських трапез Луцького з’їзду

   Перейшовши період боротьби Вітовта з автономністю Волинська земля ще раз відновлює статус удільного князівства з приходом до влади литовського князя Свидригайла Ольгердовича († 1452). Луцьк стає для нього столицею і осердям боротьби з польськими претензіями. Прихильна до Свидригайла політична еліта закорінюється на Волинській землі. Місцева боярська еліта ділить з князем повноту влади через дорадчий великокнязівський орган – панську Раду. Після смерті Свидригайла Волинське князівство занепадає і перетворюється на одну з провінцій Литовсько-Руської держави.

   З другої половини XV ст. і до переходу в склад Корони Польської у 1569 р. життя Волині сповнене як позитивно-конструктивних, так і трагічних перемін.

   Життя народу-шляхти регламентувалось правничими засадами Першого (1529 р.) і Другого (1566 р.) Литовських статутів, у редагуванні яких взяли участь і волиняни. Спільне політичне життя тогочасної держави формувало спільну свідомість і менталітет громадян. Сучасні українці мають повчитись з такої практики.

   З кінця XV ст. на землі Литовсько-Руської держави приходить справжнє лихо: жителі Південної Русі, й у тому числі волиняни, вступають в тривалий період регулярних спустошливих татарських нападів, які вивели з нашого краю величезну кількість людності. Вважають, що це стало наслідком московсько-кримського альянсу, спрямованого проти Золотої Орди і Великого князівства Литовського. У цей час на арену історії виходить волинський князь Костянтин Іванович Острозький (†1530), видатний український політичний діяч, гетьман Великого князівства Литовського, «славний для усіх часів чоловік і воєначальник». Інтелектуал, меценат культурно-освітніх і церковних проектів, переможець у битві з московитами під Оршею (1514 р.), найважливішій баталії тієї доби.

   З 1507 по 1522 рр. Костянтин Острозький був луцьким старостою і волинським маршалком. Вважався найбагатшою людиною Литви і Польщі. Тільки в Луцьку йому особисто належало кілька вислужених, успадкованих і куплених дворів: в Луцькому окольному замку ділянка «Олізарівська» і двір біля церкви св. Дмитрія, в самому місті дім з землею біля вірменської церкви, у прилуцькому селі Гнідава «два чоловіки» і дворище «Олізарівське» та в передміському Красному ще два боярських дворища.

   До князя Костянтина Острозького як литовського гетьмана спрямований лист великого князя литовського Зигмунта I від 1524 р. – найдавніше писемне джерело в колекції Волинського краєзнавчого музею. Учасники читань могли його не тільки оглядати, але й прочитати, оскільки документ чудово зберігся.

Олена Бірюліна розповідає про найдавніший документ в колекції Волинського краєзнавчого музею

   Не менш заможною і впливовою на Волині була князівська родина Сангушків. Як зразок юридичного документу Луцького замкового (старостинського) уряду увазі відвідувачів був пред’явлений судовий лист луцького старости Андрія Михайловича Сангушковича Кошерського. Датований він 5 травнем 1555 р. Луцький староста, він же представник державної судової гілки, саме провадив судове розслідування про збіглого рибалку. Розглядав справу згідно приписів «земського права», тобто за Першим Литовським статутом 1529 р.

   До речі, за старостування Андрія Сангушка Кошерського пройшла одна з перших державних ревізій Луцького замку – у 1552 р. Детальний звіт про цю ревізію наші відвідувачі побачили на фотокопіях із її оригінального запису в книги Литовської Метрики. Тут, посеред рукописного тексту, зафіксований рідкісний рисунок клейма на гарматі, що перебувала того року на озброєнні Луцького замку.

   Не менш цікавим для гостей музею виявилось ще одне писемне джерело – реєстр луцьких євреїв, що сплачували податки у 1565 р. Документ засвідчений луцькою міською печаттю з зображенням св. Миколая Мирлікійського. Це пряма історична підстава для функціонування сучасного герба Луцька з цим образом.

Перше знайомство зі знаменитою Литовською Метрикою – важливим джерелом з української історії

   Розповідь про Литовську добу продовжили розмовою про характерну ознаку тогочасного економічного розвитку Волинської землі – про обігові гроші. Вірніше про творення грошової системи на Волині. Про її початок і особливості доповідав музейний фахівець Михайло Вашета, а продовжив краєзнавець Володимир Чопюк.

   Першими монетами, що почали масово надходити на територію Галицької Русі та Волині ще на початку XIV ст., були найбільш поширені в той час у Центральній Європі празькі гроші. Їх карбування почалося за часів правління чеського князя Вацлава II і тривало до 20-х років XV ст. Надалі вони використовувалися для монетної лічби.

   Під час розкопок в селі Полонка на південь від Луцька археологам поталанило знайти майже пів-копи празьких грошей XIV ст. Скарб – 29 монет – був виявлений у спаленому житлі XIV–XV ст. Здогадно, монети приховали у зв’язку з подіями Луцької війни 1431 р., під час протиборства луцького князя Свидригайла з польським королем Ягайлом. Це не викликає здивування, оскільки добре відомо, що війська Ягайла підходили до південних воріт Луцька, а отже супротивники рухались повз близьку до міста Полонку.

Музейний співробітник і археолог Михайло Вашета демонструє свою знахідку – скарб празьких монет

Підтримав музейних колег історик-краєзнавець Володимир Чопюк

   Празький або широкий гріш – це свого роду «долар» XIV–XV ст. Вперше почав їх карбувати чеський король Вацлав ІІ (1287–1305 рр.). Основою реформи була празька гривня, що мала вагу 253,14 грамів срібла, та була поділена на 64 гроші по 3,96 грамів. Але такої «еталонної» ваги готові монети набували рідко. У випадку з Полонківським скарбом середня вага монети складала близько трьох грамів.

   За весь час існування празькі гроші мали однаковий діаметр та малюнки з обох сторін. На лицьовому боці зображувалася корона, ім’я у внутрішній круговій легенді, та титул чеського короля у зовнішній легенді – DEI GRATIA REX BOEMIE. Зі зворотного боку зображувався крокуючий лев в короні (чеський лев) та назва монети у множині — GROSSI PRAGENSES.

   Карбування монет на Русі, після більш як двох століть т. зв. «безмонетного періоду» відновлюється у другій половині ХІV ст. Перші українські монети – галицько-руські грошики – були випущені у Львові в середині століття. Згодом відновлюється карбування монет у Києві, Новгороді-Сіверському, в інших центрах. Крім монет місцевого виробництва на українському грошовому ринкові ХІV ст. курсують чеські, татарські, польські, угорські та інші монети. Слід відмітити, що монети власного виробництва чітко зайняли сегмент розмінної дрібної монети, чого найбільше вимагав тогочасний ринок.

   Безперечно, що такий могутній державний діяч як волинський князь Любарт-Дмитрій міг організувати виробництво власної монети. Нові нумізматичні знахідки дають підстави бути впевненим у цьому. Йдеться про випадкові знахідки останніх років монет із зображеннями т. зв. «волинського» рівнораменного чотириконечного хреста (на реверсі) і крокуючого лева з повернутою назад головою (на аверсі). Знахідки фіксуються переважно в південних та інколи центральних районах Волинської області, а також у сусідніх до цієї області районах півдня Рівненщини. В науковій літературі цей грошовий знак називають монетами Любарта.

    «Лев» – був гербом не тільки міста Львова, а й Галичини, на володіння якою Любарт претендував і господарем якої він був з 1340 по 1349 роки. На підтвердження цього права Любарт користувався печаткою із зображенням крокуючого лева, що досить близько відповідає сюжету аверса монет. А зображення чотириконечного хреста відоме ще з початку ХІV cт. як герб Волині.

   На сьогодні відомо кілька десятків екземплярів вищеописаних монет із по-різному скерованими головами лева і його реалістичними іконографічними особливостями. Більшу частину з них вже опубліковано.

   Аналіз монет дає підстави стверджувати про їх карбування Любартом у часі від кінця 1350-х рр. до 1384 року. Можливо також припустити продовження карбування волинських денаріїв сином князя Любарта Федором у 1384–1386 рр. у Луцьку, та 1386–1393 рр. у Володимирі, наданому йому після відібрання Ягайлом і Вітовтом Луцька. У 1386 – 1392 рр. Луцьке князівство належало до королівського домену Владислава-Ягайла. Є міркування, що в цей час функціонування луцького монетного двору не припинилося. На Волині дуже часто трапляються знахідки відомих багатьом історикам і нумізматам монет з зображенням подвійного хреста у щиті на аверсі і польського («пястівського») орла на реверсі.ФОТО 12, 13

Знайомство з монетою Любарта

   В 1392 р. до влади у Великому князівстві Литовському приходить князь Вітовт. В цей час розпочинається новий період монетної справи на землях, що входили до складу Великого князівства. Найбільш поширеними монетами Вітовта є денарії із зображенням литовського герба «колюмни» на аверсі, та вістря списа з хрестом на реверсі. Найбільша кількість цих монет виявлена на Волині й на Вільненщині у складі скарбів або чисельних поодиноких знахідок. На думку нумізматів монети типу «спис – колюмни» випускались у Луцьку. Денарії Вітовта при дещо меншій вазі (0,3-0,33 г) порівняно з денаріями Любарта (0,3-0,42), мали набагато нижчу пробу – близько 40% срібла. Саме падіння вмісту срібла у денаріях Вітовта є однією з головних причин такої малої кількості знахідок монет Любарта, адже більш вартісна монета вилучалась з обігу для отримання зиску від карбування менш вартісної монети. Можна також стверджувати, що базою для карбування монет у Луцьку послугував вже існуючий при Любартові та його синові Федорові монетний двір.

   Отже, нумізматичні відкриття останніх років, а саме знахідки монет з зображенням хреста і лева, дозволили відкрити ще одну сторінку з життя і державної діяльності Любарта-Дмитрія і його сина Федора. Початок карбування монет у Луцьку слід віднести до кінця 50-х – 60-х рр. ХІV ст., майже одночасно з початком монетної справи у Львові, Києві, Вільно, Новгород-Сіверському, Смотричі, Смоленську і Полоцьку. Існування власного монетного виробництва свідчить про високий розвиток торгівлі на Волині у другій половині ХІV – першій чверті ХV ст. та підтверджує високий статус політичної автономії за часів Любарта.

   Торгівельні відносини Волині Литовської доби напряму пов’язувались з існуванням розвинутої мережі гостинців – визначених державою основних доріг, якими їздили купці. Гостинці будували за рахунок державної скарбниці за активної участі місцевого населення. Вони проходили основними торговими шляхами, були головними магістралями, сполучали великі міста та сусідні землі. Особливою прикметою гостинця були розміщені вздовж нього заїзди, постоялі двори із приміщеннями для купців, кузні, корчми, митниці, інші господарські будівлі, призначені для обслуговування подорожніх. Деякі гостинці на Волині мали навіть власні назви, наприклад, – Вітовтова дорога на пограниччі з Поліссям XV – XVI ст.

   Гостинець на південний схід від Луцька здавна називався Острозькою дорогою. Проходив повз село Крупа, яке належало князям Острозьким щонайменше з 1386 р. Під час археологічних досліджень поблизу цього населеного пункту археолог Віктор Баюк виявив цікаву знахідку – медальйон якогось купця з ХVI ст., зроблений з англійської торгової свинцевої пломби. Той хто його використовував імовірно мав привілей на торгівлю в межах Ганзейського союзу. Отже, це унікальна для Волині знахідка! Перероблений з пломби медальйон позолотили, хоч в який спосіб невідомо, адже до ХІХ століття людство не знало технології нанесення золота на свинець. І все-таки золото, як встановлено експертизою, на виробі є. Найголовніше для нас, що така знахідка підтвердила відомі з документів свідчення про Крупу як митний пункт на Острозькому гостинцю з Луцька. А заморський купець либонь гостював у князів Острозьких.

Пломба, яка стала прикрасою... Медальйон із англійської торгової пломби з археологічних розкопок в прилуцькому селі Крупа

   Результатом розмови з лучанами про литовський період волинської історії були висновки наших гостей про те, що всі вони добре знають і цінують найвидатнішу пам’ятку міста цієї епохи – Луцький замок, який ще традиційно називають замком Любарта. До безсумнівного успіху музейної акції слід віднести набуті учасниками зустрічі переконання, що будь-які історичні аргументи мають опиратися на безперечні свідчення епохи – писемні джерела і матеріальні артефакти.

   Несподіваним для організаторів виявились окремі емоційні висновки про те, що сьогодні українці переживають хоч і важкі, але у порівнянні не такі вже й трагічні часи, бо було ж бо важче, особливо коли йшлося про невідворотні для населення татарські напади з метою виведення у відверте рабство.

   По закінченню зустрічі учасники зібрання висловили подяку організаторам і виявили інтерес до майбутніх народних читань. Таке дозвілля бачилось усім корисним і приємним водночас. Разом з тим, лучани побажали проводити наступні музейні зустрічі у більш зручний для себе час – у вечірні години, або у вихідні чи празникові дні. Тож музейники дослухалися і пропонують наступні зібрання проводити у форматі сезонних читань. Наприклад, наступного разу зберемось на «ЛІТНІЙ ВЕЧІР У МУЗЕЇ» на більш оптимістичну тематику: «Волинські сюжети про старожитнє кохання». Час проведення анонсуватиметься через медійні видання та інтернет-середовище.

   Сприймайте нашу пропозицію як варіацію до відомої міжнародної акції «НІЧ В МУЗЕЇ»!

За матеріалами зустрічі підготувала:

Олена Бірюліна,

провідний науковий співробітник

Волинського краєзнавчого музею,

завідувач Музею історії Луцького братства

Категорія: Музей історії Луцького братства | Переглядів: 698 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]