Головна » 2012 » Вересень » 24 » У Музеї історії СНУ імені Лесі Українки відбулася зустріч з народним месником Волинського краю.
21:05
У Музеї історії СНУ імені Лесі Українки відбулася зустріч з народним месником Волинського краю.
У Музеї історії СНУ імені Лесі Українки відбулася зустріч з народним месником Волинського краю.
На підтримку ініціативи ветеранів війни та вшанування подвигу партизанів і підпільників у роки Великої Вітчизняної війни, увічнення їх пам’яті 22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави.
Партизанський рух на території України, окупованої фашистською Німеччиною, розгорнувся ще на початку війни. Радянський уряд закликав до всенародного повстання проти нацистів, створення партизанських загонів і підпільної діяльності.
Дії партизанів і підпільників мали неорганізований характер. Тому у травні 1942 р. були створені Центральний та Український штаби партизанського руху та його, що дало можливість змінити ситуацію на краще, зробити патріотичний рух могутнішим і героїчним.
Вшановуємо подвиг партизанів і підпільників і у нашому університеті. 24 вересня 2012 року в Музеї історії студенти ІІІ курсу хімічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки зустрілися з ветераном партизанського руху Анатолієм Ольховичем. Він народився і виріс у с.Тростянець Ківерцівського району. До війни закінчив чотири  класи місцевої школи. В селі були люди різних національностей: поляки, євреї, чехи, німці, росіяни, серед них були бідні та багаті, але жили всі мирно. У 1941 р. село окупували німці. Євреїв зганяли до млина та розстрілювали. Це була жахлива картина. Могили, погано засипані землею, ще довго ворушилися. Налякані односельці втікали в ліс, покидаючи свої помешкання. Сім’я Ольховичів переселилась у будинок лісника, де проживало ще чотири родини.
У 1942 р. у лісах Волині створювалися партизанські загони, куди пішли батько, дядьки та двоюрідні брати Анатолія Івановича. Пригадує наш герой той день, коли вночі у вікно хтось постукав – то був його дядько Микола, він попросив матір дозволити пожити партизанам у їхній хаті. 60 чоловіків ночували у хліві, їли в основному пісну картоплю. Це була частина спецзагону командира М. Прокоп’юка, яка називалася «Мисливці». Пізніше партизанський загін перемістився в с. Словатичі.
Після недовгих вагань, у благенькій одежі, у свої п’ятнадцять років наш герой пішов у партизани. В лісах с. Лопатень його зарахували у розвідувальний загін. Відразу ж дали карабін, пістолет, гранати, а згодом – непрості партизанські завдання. Найперше – в м. Луцьку, на залізничному вокзалі, де стояли ешелони, навантажені ворожою військовою технікою. Небезпечні завдання розвідника полягали у вчасній передачі достовірної інформації у штаб партизанського загону. Потім доводилося ще не раз зустрічатися із зв’язковими на базарі у Луцьку та Ківерцях.
У 1944 р. командування отримало завдання об’єднатися з партизанськими загонами Білорусі. Для цього довелося, витримуючи мінометні й артилерійські обстріли, подолати тисячі кілометрів пішки. Одного зимового ранку Анатолія Івановича, який виконував завдання, поранили. На щастя, життєво важливі органи залишилися не пошкодженими, але в медчастині з ліків був тільки йод, – тому він довго одужував, майже не ходив, два місяці лежав на підводі. Але молодість і бажання жити зробили свою справу. Уже навесні він знову був у строю.
Після закінчення війни Анатолій Іванович повернувся додому. У сусідньому с.Хопнів закінчивши семирічку, навчався у Львівському сільськогосподарському технікумі. Пан Анатолій згадав службу в армії на Далекому Сході. Там він будував залізничну дорогу. Потім служив у м. Благовєщинську, де й одружився. Спеціальні офіцерські курси дали йому можливість стати офіцером. Закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Т. Шевченка. Згодом був переведений у Прикарпатський військовий округ, служив у Німеччині й Угорщині. До виходу на пенсію прослужив сім років у Володимирі-Волинському.
Маючи поважний вік, Анатолій Іванович, сповнений оптимізму, любить природу, спорт, ходити пішки, зустрічатися з молоддю. «Будьте активними та ведіть здоровий спосіб життя», – закликав студентів наш гість.
Бажаючи міцного здоров’я, щастя, добра та благополуччя, висловлюючи безмежну вдячність мужньому захисникові рідної землі, студенти дарували йому квіти і з гордістю називали його «народним месником».
Галина ФІРС,
завідувач музею історії СНУ імені Лесі Українки
 
Джерело: сайт Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, 26-09-2012
Категорія: Музей історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки | Переглядів: 747 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]