8 січня 2015 року у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відбулося традиційне свято «Різдво у Косачів», що бере початок з відзначення народження Ісуса у родині Лесі Українки під час їх проживання у Колодяжному. У Косачів це називалося «вряджанням ялинки». Колядували, робили вертепи, ставили вистави за мотивами власних творів, запрошували до участі сільську дітвору...

   І цьогорічне дійство розпочалося віршами і колядками з уст маленьких колодяжненців. Вони славили Ісуса, Божу матір, просили у них здоров'я, благополуччя, злагоди у родинах, миру для України. Патріотично, з побажанням колядками з'єднати Україну, звучав Різдвяний піснеспів з уст сестер Ірини Бейди та Наталі Базиль: «То ж нехай колядки, близькі і далекі, на Різдво Христове злиються в одно!». Брати і сестра − Богдан (сопілка) та Марія Данилюки, Іван Воробей (солісти) проспівали колядку, що зародилася минулого Різдва у Києві, на революційному Майдані, яка, може, недосконала поетично, та дуже злободенна:

          Нова Рада стала,

          Яка не бувала,

          Над полями України

          Пташечка літала.

          Пташечка літала,

          Звістку принесла

          Щоб країна не пропала −

          Україна воскресла

          А на небі зірка,

          Ангели літають,

          А на землі від гарматів

          Гори ся здригають

          Не лише від гарматів,

          А ще і від мінів,

          Бо вороги хочуть взяти

          Від нас Україну.

          А на небі зірка

          Сонечком сіяє,

          А на землі від солдатів

          Кров ся проливає.

          Український тризуб,

          Українське поле,

          Вже не буде в Україні

          Неволі ніколи.

          А Пречиста Діва,

          Глянь на нас із неба,

          Та дай же нам ту свободу,

          Якої нам треба.

   Свято продовжилося постановкою Різдвяного оповідання Олени Пчілки «Забавний вечір», яке востаннє було доступне читачам 1930 року і після того ні разу не друкувалося.

   Омелян Огоновський у свій час дав високу оцінку творові: «Хоч се оповідання з'являє деякі прикмети ідилічної картини, то все ж доторкнулася Пчілка до болючого боку побуту суспільного, бо вказала на те, що бідні люди побиваються злиднями, між тим коли вищі верстви суспільності тратять на забави гроші, котрими могли б прийти в поміч своїм бездольним братам. А все ж в тих сутінках суспільних незгод благословиться тепер на світ. До найменшого брата нахиляються серцем уже й деякі пани, а найпаче молоде їх покоління переймається подекуди новими ідеями,− світлом правди і любові».

   Лялькова вистава за участю панночок Ксенії та Любочки, їх батьків, служниці, панича Леоніда, візника Пилипа, селянки Мотрі з матір'ю, Мотриної доньки Настуні, хворого від недоїдання сина-немовляти, телятка під піччю, змусила глядачів задуматися над актуальністю теми відносно «помочі своїм бездольним братам».

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки