Головна » 2014 » Червень » 10 » Обласний музей запрошує на фотовиставку „Маестро і джаз”.
17:25
Обласний музей запрошує на фотовиставку „Маестро і джаз”.
Обласний музей запрошує на фотовиставку „Маестро і джаз”.

   У Волинському краєзнавчому музеї, у рамках ХІ музичного фестивалю „Стравінський та Україна”, 12 червня 2014 року (четвер) о 14.00 год. відбудеться відкриття фотовиставки „Маестро і джаз”.

Прес-реліз виставки

«Маестро і джаз»

або «Портретування джазу» вчора і сьогодні…

   «Джаз – у широкому розумінні - після 1918 року час від часу впливав на мою музику, а сліди блюзу і бугі-вугі можна виявити навіть у моїх «найсерйозніших» речах», зазначав Ігор Стравінський у «Діалогах» з Робертом Крафтом. «Ebony concerto», який Стравінський називав «африканським», а блюз став для нього «синонімом африканської культури» дав можливість організаторам виставки Василю Ворону та Олександру Більчуку експонувати унікальну колекцію автентичних африканських ударних інструментів із збірки видавництва «Ініціал». Водночас скептичне ставлення самого композитора до його власного «портретування джазу» дає підставу зосередити увагу на новій тенденції у розвитку нашого культурного середовища, що далася взнаки за роки незалежності України. Незважаючи на «залізну завісу», спроби подавити дух європеїзму з допомогою крилатого «Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст», джазмени – вихідці з радянської доби – продовжують формувати нове культурне середовище Волині..

    «Джазифікація» розпочиналася і тривала десятиліттями, передусім, завдяки радіо. Із двох знайдених нами найстаріших радіоприймачів, що представлені в експозиції, німецький фірми «GRUNDIG» 1958 року дотепер приймає радіопрограми на ДВ, СВ, і УКВ.

   Наші потреби вищого духовного рівня, обумовили і прагнення колекціонувати цікаві записи. Окрім всесоюзної фірми грамзапису «Мелодия» чимало цікавого пропонували зі своїх каталогів «Супрафон», «Аміга», «Балкантон», Переносні програвачі давно канули у лету, але у наших фонотеках досі зберігається чимало вінілових платівок і сучасних засобів для їх програвання, а завдяки інтернету відкриття нашого столітнього джазового минулого не припиняється дотепер. .

   У другій половині минулого століття клуби філофоністів і поодинокі джазові клуби об’єднували справжніх фанів джазу, які у Луцьку уважно стежили за подіями на динамічній джазовій сцені Польщі і мріяли про власний «Джаз Джемборі». До початку 90-х область була закрита для іноземних музикантів, одначе лучанам пощастило вже у 80-ї почути і побачити вокальний квартет «VOX» і біг-бенд Вєслава Перегорульки завдяки співпраці Луцька та Замосця,

   На початку 90-х свято прийшло і на нашу вулицю: «Диксиленд-Бенд» Андрія Тітяєва дотепер залишається феноменом нашого культурного середовища, а його фонограми - мотиваційним чинником для послідовників місцевих джазових традицій.

   Роботи фотохудожника Олександра Більчука відображають найяскравіші моменти і дійових осіб процесу відродження джазових традицій в обласному центрі Волині, що розпочався за сприяння Джазового клубу імені Мечислава Коша у Замості.

   Навесні 2005 року його президент Гжегож Обст запросив до участі у проекті «Нью кооперейшн Замость-Луцьк» управління культури облдержадміністрації, натомість завідуючий відділом управління В.Ворон запропонував польському колезі спільними силами відродити традицію «Музичних діалогів над Бугом». У травні 2005 року на концерті до Дня Європи у Палаці школярів заграли філармонічний ансамбль Г. Гусєнцева та група «COLOR SQАD» (м. Замосць).

   До участі у проекті «Нью кооперейшн Замость-Луцьк» Василь Ворон і директор філармонії Сергій Єфіменко запропонували ансамбль під керуванням Г. Гусєнцева та Сергія Шишкіна, співану поезію якого з ентузіазмом сприймали на батьківщині Марека Грехути. Так починалася ця співпраця, що принесла такі смаковиті плоди – відродження традиції «музичних діалогів» з 1987 року, створення Луцького джазового клубу, чотири циклічні джазові імпрези протягом року…

   Ігор Стравінський писав про своє «портретування джазу», визначення, яке цілком підходить до робіт Олександра Більчука, який намагається популяризувати ідею імпровізації, той дух братерства і свободи, який ми відчуваємо під час джазового виконання, що не визнає кордонів, стереотипів, вікових, класових та расових обмежень, поділу на аматорів і професіоналів….

   Щоразу, коли у Луцькому замку збираються сузір’я джазменів, меломан з джазовими уподобаннями і фотокамерою шукає відповіді на запитання: хто ми на тлі цих вічних мурів? Із його «задзеркалля» у наш музичний побут входить всесвіт звуків, який сто років тому захопив Ігоря Стравінського. Музика, що стала для нас синонімом свободи.

   Серед своїх кумирів Ігор Стравінський називає трьох визначних негритянських джазменів Чарлза Крістіана, Чарлі Паркера, Арта Тейтума, одначе його знімок з кларнетистом Бені Гудменом переконує у тому, що європейці від початків не почувалися чужинцями на американській джазовій сцені. Адже Бені, насправді, родом з Білої Церкви, а Ігор Стравінський колись написав, що у його жилах тече кров цієї гордої козацької нації…

Дирекція музичного фестивалю «Стравінський та Україна»

Iгор Стравiнський про джаз

Ігор Стравінський:
«До 1919 року я вже чув живий джаз і зрозумів,
що джазове виконавство цікавіше творів
для джазу…»

Джаз — у широкому розумінні — після 1918 р. час від часу впливав на мою музику, і сліди блюзу і бугі­вугі можна виявити навіть у моїх найсерйозніших речах… У 1918 році, повернувшись із гастролей Америкою, Ернест Ансерме привіз мені в’язанку нот регтаймів аранжованих для фортепіано та інструментальних партій які я звів у партитуру. З цими п’єсами перед очима я писав регтайм для «Історії солдата» і, після закінчення «Історії солдата», Регтайм для одинадцяти інструментів. Регтайм з «Історії солдата» — це своєрідний концертний портрет чи фотознімок жанру у тому сенсі у якому вальси Шопена видаються не танцювальними вальсами, а їх портретами. Боюся, що знімок вицвів, а американцям він напевно, видався чимось зовсім незнайомим. Якщо мої подальші спроби портретування джазу виявилися більш вдалими, то завдяки тому, що у них я збагнув ідею імпровізації; до 1919 року я вже чув живий джаз і зрозумів, що джазове виконавство цікавіше творів для джазу…

Я розпочав Регтайм для одинадцяти інструментів у жовтні 1918 р. і завершив того ранку, коли був укладений мир.

Пригадую: сидячи за цимбалами у моїй мансарді в Морж, ніби Маргарита за прядкою, я зауважив якесь дзижчання у вухах, яке посилилося настільки, що я злякався: чи не вразила мене недуга Роберта Шумана. Я вийшов на вулицю і виявилося, що цей шум чують усі — він був викликаний гарматної стріляниною на французькому кордоні, що сповіщала про закінчення війни…

Коли робота над Регтаймом була завершена, я попросив Пікассо зробити ескіз для обкладинки. Я спостерігав, як він намалював шість фігур з допомогою однієї суцільної лінії.

…«Чорний концерт» також створювався для оркестру обумовленого складу до якого я додав вентильну валторну. М­р Вуді Герман хотів отримати цю річ для уже призначеного концерту і я змушений був творити у поспіху. Я мав намір написати джазовий concerto grosso з повільною блюзовою частиною. Я вивчив записи ансамблю Германа і запросив кларнетиста «розставити пальці». «Чорний» («Ebony»), між іншим, означає не кларнетний, а «африканський». У США я чув джаз тільки в Гарлемі і у виконанні негритянських ансамблів в Чікаго і Новому Орлеані. Найбільше я захоплювався на той час такими джазовими музикантами як Арт Тейтум, Чарлі Паркер і гітарист Чарлз Крістіан, і блюз був для мене синонімом африканської культури.

Я диригував «Чорним» концертом не під час першого виконання, а через кілька тижнів, коли записували його у Лос­Анжелосі. Мені врізався у пам’ять цигарковий дим у студії звукозапису. Коли музиканти не дмухали у свої дудки, вони видували дим такої густини, що повітря у студії стало нагадувати помутніння у бокалі перно, розбавлене водою. Я був вражений їхньою майстерністю — як і неспроможністю сольфеджувати… Мені найбільше подобається «Чорний концерт», хоча тепер…він сприймається як робота симпатичного колеги, з яким я колись був добре знайомий…

Ігор Стравінський, «Діалоги»
«Музыка», 1971. Стор. 209­-210

Джаз і Фото

Джаз і Фото – дві стихії подібні своєю неповторюваністю, яким би парадоксальним у цьому контексті не було вживання слова «подібні». Обом притаманна імпровізація, за невимушеною легкістю та простотою прихована важка праця в студії. Неможливо ідентично зіграти джаз-стандарт двічі, нереально відзняти (проявити, надрукувати, обробити на комп’ютері) дві однакові світлини.

Передати засобами фотографії, статичними, двовимірними, – Moments Musicaux у джазі – це мета й «надзавдання» автора.

Олександр  БІЛЬЧУК    (Луцьк)

Народився 12 лютого 1963 року в місті Станіславі (Івано-Франківськ). Закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут, 1987 – 1991 рр. працював конструктором на Луцькому автомобільному заводі. Брав участь у діяльности Народного Руху України, займався виданням газети НРУ, був обраний депутатом Луцької міської ради (1990 – 1994 рр.), а 30 серпня 1995 разом із Віктором Федосюком став співзасновником першої рекламної аґенції Луцька – «Ініціал».

alexbilchook@i.ua

alexbilchuk.wordpress.com

https://plus.google.com/u/0/photos

 

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 396 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]