Головна » 2015 » Листопад » 1 » Авіаційні пам’ятки Луцька: історія одного музейного експоната
20:03
Авіаційні пам’ятки Луцька: історія одного музейного експоната
Авіаційні пам’ятки Луцька: історія одного музейного експоната

   У Луцьку, як в місті з багатою авіаційною історією, є чимало унікальних авіаційних пам'ятників. Один з таких експонатів з багатою та цікавою історією знаходиться в експозиції Волинського регіонального музею Українського війська та військової техніки, який розташований на вулиці На Таборищі. Мова йде про надзвуковий винищувач-бомбардувальник Су-7БМ, – повідомляє Інформаційне агентство Волинські Новини.

   Цей крилатий красень вперше з'явився у волинському небі на початку далеких 60-их років. Тоді 806-ий авіаційний ордена Суворова 3-го ступеня полк винищувачів-бомбардувальників, який дислокувався на луцькому військовому аеродромі, переозброювали з вже застарілих на той час винищувачів МіГ-15 та МіГ-17 на новітні надзвукові винищувачі-бомбардувальники Су-7БМ. Цей борт разом з іншими перегнали до Луцька з аеродрому Дзьомги у далекому Хабаровському краї, який був одночасно як аеропортом міста Комсомольськ-на-Амурі, так і аеродромом авіаційного заводу імені Юрія Гагаріна конструкторського бюро легендарного радянського авіаконструктора Павла Сухого, який знаходився у Комсомольську-на-Амурі. На цьому заводі у той час якраз серійно будували винищувачі-бомбардувальники Су-7БМ конструкції Сухого. Звідти стройові льотчики переганяли нові машини до місць постійної дислокації на аеродромах стройових частин Військово-Повітряних Сил.

   Так сталося і з цим бортом. Один з льотчиків 806-го авіаполку з численими посадками для дозаправки пальним на аеродромах по всьому Радянському Союзу перегнав його до Луцька, подолавши маршрут завдовжки 10 тисяч кілометрів протягом тижня.

   З прибуттям літаків нового типу на луцькому військовому аеродромі потрібно було замінити покриття злітно-посадкової смуги з гудронового на залізобетонне. Старе гудронове покриття свого часу пристосовували для старих винищувачів МіГ-15 та МіГ-17, двигуни яких ще не обладнували форсажними камерами. Турбореактивний двигун АЛ-7Ф-1, який розробив легендарний український конструктор авіаційних двигунів Архип Михайлович Люлька, і який встановлювали на надзвукових винищувачах-бомбардувальниках Су-7БМ, вже обладнували форсажною камерою. Через це при зльоті, коли носова стійка шасі літака піднімалась у повітря, а хвостова частина опускалась вниз, кількаметровий струмінь полум'я з двигуна, температура якого сягала понад тисячу градусів, бив прямо у злітно-посадкову смугу з силою близько десяти тонн. Через це старе гудронове покриття плавилось вщент. До того ж літаки Су-7БМ були важчими, ніж їхні попередники МіГ-15 та МіГ-17, тому потребували більшої довжини злітно-посадкової смуги для розбігу при зльоті.

   Через це протягом 60-их років на луцькому військовому аеродромі замінили покриття злітно-посадкової смуги.

   Оскільки забезпечувати польоти літаків під час заміни покриття злітно-посадкової смуги луцький військовий аеродром не міг, то протягом 60-их років льотчики 806-го авіаполку за наказом Міністра Оборони СРСР тричі передислоковували свої літаки з Луцька «у гості» на військовий аеродром поблизу міста Чортків Тернопільської області та у зворотньому напрямку.
   Наприкінці 60-их років заміну покриття злітно-посадкової смуги на луцькому військовому аеродромі завершили і льотчики 806-го авіаполку після третього п'ятимісячного «гостювання» востаннє залишили злітно-посадкову смугу гостинного Чорткова та повели свої літаки до оновленої домівки.

   Щоб не гаяти паливо на звичайний переліт, командування полку прийняло рішення водночас провести навчання з бойового застосування. У Чорткові на луцькі винищувачі-бомбардувальники Су-7БМ підвісили повний боєкомплект. При перельоті до Луцька кожен льотчик мав зробити «гачок» на авіаційний полігон Повурськ у Ковельському районі, за два заходи відстріляти підвішений боєкомплект по навчальних цілях на полігоні, виконати протиракетний маневр та здійснити посадку на луцькому військовому аеродромі.

   Герой нашої сьогоднішньої розповіді разом з усіма у той день перелетів з Чорткова до Луцька. Його переганяв командир ланки винищувачів-бомбардувальників 806-го авіаполку, військовий льотчик 1-го класу, капітан Військово-Повітряних Сил Андрій Константинов. Проте ніхто тоді не здогадувався, що це буде останній політ цього крилатого красеня.

Все відбувалося у штатному режимі - Константинов запустив двигун, випустив механізацію крила, вирулив на старт, відцентрував літак по центру злітно-посадкової смуги та, після отримання від керівника польотів аеродрому Чортків дозволу на зліт, злетів і з бойовим розворотом пішов на маршрут перельоту.

   Політ по маршруту проходив штатно. Після проходу контрольної точки над Луцьком льотчик перевірив функціонування крилевих підвісок з боєкомплектом, увімкнув прицільне обладнання, вийшов на бойовий курс та почав будувати захід на авіаційний полігон Повурськ, який, до слова, знаходиться усього в 60-ти кілометрах на північ від Луцька. Константинов виконав захід, ввів літак в круте пікірування, зловив навчальну ціль на полігоні в приціл та натиснув на гашетку. Літак легенько струсонуло - бомби зійшли з пілонів. Андрій одразу взяв ручку керування на себе, дав двигуну повний форсаж та почав виводити літак з пікірування.

   І тут на літаку спрацював ще мало вивчений на той час режим так званого самопідхвату, коли під час виводу з пікірування на швидкості понад 900 кілометрів на годину сильно беруть ручку керування на себе, в зоні негативної стійкості площини рулів висоти не вистачає і літак починає некеровано набирати висоту. При цьому літак виходить на закритичні перенавантаження. В цьому випадку позитивне перенавантаження заскочило за десять одиниць та тривало кілька секунд, при тому, що довготривалі позитивні перенавантаження, які є більше дев'яти одиниць, вважаються смертельними для людини. Адже, починаючи з десятикратного перенавантаження, починаються незворотні процеси деформації та відмирання клітин кори головного мозку через надзвичайно високий тиск та відсутність належного кровопостачання.

   Проте організм льотчика виявився сталевим. Він вижив, проте на кілька секунд втратив свідомість. Коли прийшов до тями, помітив, що киснева маска залита кров'ю - від критичного перенавантаження полопалися кровоносні судини і кров хлинула з носа та кутиків очей. Льотчик поворушив важелями керування – літак слухався. Льотчик перевів його у горизонтальний політ, відстібнув кисневу маску, стер льотною рукавицею кров з обличчя, доклав керівнику польотів на полігоні про самопідхват, який стався, та попросив дозволу на другий захід. Однак після самопідхвату про другий захід не могло бути й мови. Керівник польотів наказав Андрію негайно покинути зону полігону та вертатись на луцький військовий аеродром.

   Посадка на рідному аеродромі пройшла в штатному режимі. Одразу після зарулювання на стоянку та вимкнення двигуна льотчик відкрив ліхтар кабіни, відстібнув паси підвісної системи, виліз з кабіни та обімлів. Так само обімліла і група техніків, яка зустрічала літак. Дюралева обшивка на консолях крила та фюзеляжі в районі центроплану була гофрована і своїм виглядом нагадувала гармошку. Під консолями крила на фюзеляжі зяяли глибокі подряпини. Складалось відчуття, що нерухомо прикріплені до фюзеляжу консолі крила на якусь мить вийшли з гнізд кріплення, шарпнули по обшивці фюзеляжу та знову встали на місце. Стрілка акселерометра в кабіні пілота заскочила за червону межу та не повернулась назад - через закритичне перенавантаження у приладі лопнула мембрана, яка рухала стрілку. Як консолі крила витримали такі закритичні перенавантаження та не відірвалися зовсім, лишилось загадкою.

   Після такого літак ремонту не підлягав. Його списали та відбуксували у дальній кінець аеродрому, де він простояв аж до середини 80-их років, коли 806-ий авіаполк вже давно переозброїли зі вже застарілих на той час винищувачів-бомбардувальників Су-7БМ на новітні надзвукові винищувачі-бомбардувальники зі змінною геометрією крила Су-17М2. Старі Су-7БМ льотчики переганяли з луцького військового аеродрому за Урал на аеродроми баз зберігання та утилізації авіаційної техніки.

   Герой нашої сьогоднішньої розповіді з честю витримав суворе випробування. «Сушка» героїчно витримала закритичні перенавантаження, не розвалилась у повітрі, не впала на землю, а дотягнула до рідного аеродрому. Проте з такими пошкодженнями вона не могла навіть здійснити останній в своєму житті переліт на базу утилізації. Тому після переозброєння полку в середині 70-их років на новітні надзвукові винищувачі-бомбардувальники зі змінною геометрією крила Су-17М2 цей борт довгий час стояв на одній зі стоянок луцького військового аеродрому, а у 1987 році його відбуксували звідти до військового містечка № 51 на вулиці Привокзальній у Луцьку, яке було базою 806-го авіаполку, та встановили на постамент на території містечка біля в'їзду до нього в якості пам'ятника.

Офіцери 806 авіаполку винищувачів бомбардувальників на тлі нещодавно встановленого пам’ятника 1987 рік

   Там цей борт простояв близько двадцяти років. Він був улюбленим місцем для ігор підлітків, які проживали як у самому військовому містечку, так і у прилеглому до нього Привокзальному районі міста. З літака перед встановленням на постамент зняли двигун, обладнання та стійки шасі, лишили лише порожній планер. Сміливці залазили на постамент, через сопло двигуна залазили в сам літак та через порожній канал повітрозабірника (авіаційна приказка «хвост приделали к трубе и назвали Су-7Б» відома всім) пролазили аж до кабіни пілота, де збереглася ручка керування літаком. Її не законтрили, тому кожен міг порухати її в усі боки. Через це літак на постаменті помітно тремтів і всередині складалось відчуття справжнього польоту.

   На літаку також лишили аеронавігаційні вогні, два на кінцях консолей крила та один на кілі. Окрім цього всередині кабіни пілота встановили ліхтарик, який підсвічував кабіну зсередини. Щовечора всі ці вогні вмикали і ззовні здавалось, ніби літак злітав у нічне небо і якась невідома сила прикувала його до місця.

   Одного разу через необережне поводження підлітків з вогнем всередині літака зайнялася пожежа. Для її гасіння пожежники прорубали в «спині» літака одразу за кабіною пілота величезну дірку, через яку і залили всередину протипожежну суміш. Вогонь встиг пошкодити скління кабіни пілота, через що її ліхтар закрили листами заліза, залишивши лише лобове скління.
   Після цього випадку вартові на контрольно-перепускному пункті військового містечка постійно спостерігали за літаком та ганяли з нього допитливу молодь. Проте, не дивлячись на це, місцеві відчайдухи продовжували вилазки до літака. Тоді командування військової частини пішло на радикальні міри та закрило сопло двигуна літака металевим люком. Проте й це не спинило молодиків. Однієї ночі «народні умільці» відкрутили люк, здали його на металобрухт, а вдалу операцію за вилучені кошти «обмили» всередині літака.

   В авіаційному плані Привокзальний район Луцька тоді довгий час успішно конкурував з районом 33-го кварталу, де у квітні 1981 року також встановили унікальний авіаційний пам'ятник - пасажирський літак Іл-18Б, і тому не лише жителі 33-го кварталу, а й мешканці Привокзального, особливо підлітки, також призначали одне одному зустрічі «біля самальота».

Скріншот з документального фільму про розформування 806 бомбардувального авіаполку 28 квітня 2004 року

   В середині 2000-х років, після розформування 806-го авіаполку та занедбання військового містечка, літак демонтували з постамента та перевезли до Волинського регіонального музею Українського війська та військової техніки на вулицю На Таборищі, де він стоїть і донині. Обшивку «сушки» вирівняли, а подряпини в обшивці під консолями крила залатали листами дюралюмінію ще у далеких 80-их, коли встановлювали її на постамент у військовому містечку.

   Доля капітана Андрія Константинова після описаних вище подій склалась не найкраще. Льотчик, як і його крилата машина, з честю витримав суворе випробування закритичним перенавантаженням та повернувся на рідний аеродром живим. Проте це був його останній політ. Критичне перенавантаження далося взнаки - прискіплива лікарсько-льотна експертна комісія Центрального науково-дослідного авіаційного шпиталю в Москві під час чергового медичного огляду льотчика виявила неприпустимі відхилення у стані його здоров'я. Ще зовсім молодому соколу (Андрію тоді було трохи за 30) лікарі «зламали крила»: винесли суворий, проте справедливий вирок - до льотної роботи непридатний.

Фотографії для публікації взяті з архіву Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ».

Категорія: Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки | Переглядів: 512 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]