Головна » 2016 » Серпень » 24 » 25 музеїв Незалежної України
19:56
25 музеїв Незалежної України
25 музеїв Незалежної України

   Інтернет-портал «Музейний простір України» навів перелік з 25 музеїв (з-поміж близько 50), які відкрили свої двері для відвідувачів вже в Незалежній Україні. Серед них і Музей волинської ікони та Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського. Ми ж можемо згадати ще Музей історії Луцького братства (2011 р.) та Музей «Лісової пісні» в урочищі Нечимному (2004 р.), сектор Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

Що принесли роки Незалежності для України і світу в музейній галузі? Очевидно на ці, часом риторичні, питання у кожного працівника і потенційного відвідувача є свої відповіді. Але в день 25-річчя України хочеться по-особливому згадати цей час крізь призму музеєтворення. Відтак за принципом випадковості з`явився перелік з 25 музеїв (з-поміж близько 50), які відкрили свої двері для відвідувачів вже в незалежній державі. 
Які вони, ці 25 музеїв за 25 років?

Серед них є самостійні, а є ті, що мають статус філії чи відділу. Вони всі державні, хоча одним з кращих виставкових майданчиків на сьогодні є заснований в цей же час PinchukArtCentre, а музейні рейтинги часто очолює Музей «Память єврейського народу і Голокост в Україні» у Дніпрі.  Всі вони різні, але об`єднує їх прив`язка до історії українського державотворення та основна місія: зберігати спадщину, навчати суспільство і разом з громадою творити новий простір. 
Отже
1. Національний музей «Чорнобиль» (Київ, прийняв перших відвідувачів у 1992 р.).
Музей присвячений Чорнобильській катастрофі 1986 року. Експозиція музею розповідає про причини і наслідки вибуху та подальшої пожежі на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року, про героїчну працю людей під час ліквідації наслідків, про становище людини в тоталітарній країні.

2. Національний заповідник «Гетьманська столиця» (Батурин, 1993 р.). Комплекс пам`яток історії та культури в місті, яке в 1669-1708 рр. було резиденцією гетьманів Лівобережної України та за наказом Петра І, в помсту Івану Мазепі за перехід на сторону Карла XII, 2 листопада 1708 року було повністю спалене, а всі його понад 10 тис. мешканців - вбиті. Знищення Батурина було одним з факторів, що обумовив поразку шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 р., яку століттями російська влада, а подекуди й «українська», використовували для формування і підтримання імперського міфу. Саме тому відродження Батурина було наріжним каменем у гуманітарній політиці Президента України (2005 – 2010) Віктора Ющенка починаючи з 2002 року, надважливою справою для формування історичної пам’яті та становлення української держави. До роботи над першою експозицією було залучено музейних фахівців з усієї України. Відвідуючи заповідник сьогодні, ми бачимо відреставрований Палац Гетьмана України Кирила Розумовського, Музей археології Батурина, Будинок — музей Генерального судді Лівобережної України Василя Кочубея, Цитадель тощо. У листопаді Батурин чекає всіх на вшанування пам`яті жертв Батуринської різанини.

3. Музей волинської ікони в Луцьку, відділ Волинського краєзнавчого музею (Луцьк, 1993 р.). Це єдиний в Україні музей,що репрезентує самобутню регіональну школу іконопису XVI - XVIIIст. – Волинську. У 8 залах музею представлені понад 100 пам`яток, особливими перлинами серед яких є роботи видатного українського іконописця Йова Кондзелевича (1667 - після 1740р.р.) та Холмська  Чудотворна  ікона Богородиці, пам’ятка константинопольського письма  ХІ ст. , найдавніша ікона в Україні, яка щороку у вересні перетворює музейне подвір`я на місце зустрічі тисяч прочан зі всієї України.

4. Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів, 1993 р.). Відкриття навіть першої черги музею у суперечливому 1993-му було справді революційною подією, про яку писала вся тогочасна преса.За роки існування він змінював статус, підпорядкування, але завдяки роботі музейників-краєзнавців (ентузіастів) на сьогодні музей є відвідуваний тисячами туристів у рік. Експозиція знайомить відвідувачів з життям і громадсько-політичною діяльністю Степана Бандери та його родини, в ній представлено особисті речі: друкарська машинка, посвідчення та документи на ім’я Stepan Popel, під якими проживав Степан Бандера, посмертна маска. В музеї також розкрита сторінка масових депортацій населення Західної України. Поруч з музеєм відновлена хата-плебанія, в якій жив парох с. Ст. Угринів, батько Степана Бандери з сім`єю. В ній представлено інтер`єр кімнат, наповнено його оригінальними речами та автентичними експонатами, що належали родині. Окрім цього, на території комплексу можна побачити відновлену каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, збережені та упорядковані елементи родинного обійстя Бандерів – криницю, погріб, а також гранітну плиту на тому місці, де знаходились два перші пам’ятники Степану Бандері, які були споруджені і знищені у 1990-му та 1991-му роках.

5. Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця, відділ Львівського історичного музею (с. Зашків, Жовківський район, Львівщина, 1993 р.). Музей було відкрито на місці громадського музею, заснованого ще в 1990-му році за ініціативи товариства української мови у рідному селі полковника армії УНР, голови Проводу Українських Націоналістів, першого голови ОУН та одного з ідеологів українського націоналізму. Експозиція Музею розташована в чотирьох кімнатах родинного будинку Коновальців і розповідає про дитинство і юнацтво, про військову діяльність, про заснування і керівництво УВО й ОУН, боротьбу в підпіллі, трагічну загибель політичного і громадського діяча. В експозиції Музею можна побачити предмети з родинного будинку сім’ї Є. Коновальця: образ Святої Терези, серветку, вишиту руками матері, крісло батька. Музей є скромною даниною вдячних нащадків пам’яті патріота України.

6. Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ, 1993 р.). Музей заснований на базі приватної колекції скульптора, художника та громадського діяча Івана Макаровича Гончара, який з подорожей по Україні привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають розмаїття культурних традицій країни. У радянський час хатній музей був осередком українського духу і свободи, в незалежній Україні вже державний музей (а приватна колекція була передана державі) став першим, який почав відроджувати традиції і ремесла, залучати громаду до життя і популяризувати українську спадщину.

7. Меморіальний музей Лесі Українки в Ялті, відділ Ялтинського державного історико-літературного музею (АР Крим, 1993 р.). Музей було засновано під тиском Ялтинського міського товариства «Просвіта» та осередку Союзу українок, яким вдалося зібрати значну частину меморіальних експонатів, що ілюструють ялтинський 2-річний період життя поетеси. На базі музею свого часу сформувалась перша українська школа в місті, музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту, тут збиралися активісти, було сформовано українознавчу бібліотеку. Після анексії Криму Російською Федерацією, у березні 2016 року влада закрила музей, з офіційним поясненням «через його аварійний стан», хоча експерти припускають, що істинними є ідеологічні міркування.

8. Літературно-меморіальний музей Богдана Лепкого (Бережани, 1995 р.). Ініціаторами створення музею були багатолітній хранитель спадщини письменника д-р Роман Смик (Чикаго, США) з родиною та меценатка української культури Ярослава Шафранюк-Завадович (Канада). Музей висвітлює життєвий і творчий шлях українського поета, прозаїка, художника, критика і перекладача Богдана Лепкого, уродженця Бережанщини, який був реабілітований до української культури та історії тільки зі здобуттям Україною незалежності. Музейна експозиція розповідає про дитинство і юність митця, життя в еміграції, презентує малярську спадщину Богдана Лепкого.

9. Лебединський краєзнавчий музей (Сумська обл.,1996 р.). Музей відкрито у будівлі, що є пам`яткою архітектури ХІХ ст. Музей є типовим для своєї групи, відтак гуляючи залами можна побачити як залишки мамонта, так і раритети з маєтку графа Капніста, речі Героїв Радянського Союзу і експозицію про Голодомор на Сумщині. При музеї діють центр туристичної інформації та гурток «Юні краєзнавці».

10. Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби імені С. Бандери (1997). Музей було засновано за ініціативи обласного товариства «Меморіал». Експозиція висвітлює історію визвольної боротьби жителів Прикарпаття та державотворчі процеси на території Галичини у XII - XX ст. Основою фонду є оригінальні листівки, брошури, журнали  ОУН та УПА, документи, що висвітлюють діяльність Легіону Січових Стрільців, УНР, ЗУНР. Музею підпорядковується меморіальний комплекс «Дем’янів Лаз», побудований на місці розстрілу жертв сталінського терору.

11. Державний політехнічний музей (Київ, 1998 р.). Відкриття музею було приурочено до 100-ліття Політехнічного інституту у Києві, що нині називається НТУУ «КПІ». Музей має 7 залів загальною площею 1,5 тисячі кв. м., а колекція музею складається з 10 тисяч різноманітних експонатів, з них 3 тисячі перебувають в постійній експозиції, що має 13 розділів. Одними зі найцікавіших експонатів є перший ламповий радіоприймач 1917 року, один з перших радянських телевізорів «КВН-49», кольоровий проекційний телевізор (у 1985 році в Україні їх випустили всього 6), телефонні апарати 30-х і 50-х років ХХ ст., цифрова електронна обчислювальна  машина «Промінь» та персональний комп'ютер «Нейрон» (що серійно випускався з 1986 по 1991 роки). Єдиний недолік музею – недоступність для відвідувачів у суботу і неділю, оскільки він є структурним підрозділом університету.

12. Музей української діаспори, відділ Музею історії міста Києва (Київ, 1999 р.). Музей було відкрито в стінах відтвореного реставраторами старовинного особняка на Печерську. Експозиція розповідає про життєвий шлях та творчість відомих представників української діаспори, для яких Київ був Батьківщиною: художників Людмили Морозової, Олекси Булавицького, Вадима Доброліжа, родини Кричевських, скульптора Петра Капшученка, хореографа Василя Авраменка, хормейстера Олександра Кошиця, кобзаря Григорія Китастого тощо.

13. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (2000 р.). Музей розказує про життя і творчість українського історика, громадського діяча Михайла Грушевського, з особливим акцентом на його «львівську» частину. У музеї зберігається понад 20 тисяч одиниць музейних предметів — різноманітних реліквій Михайла Грушевського та його родини, пов‘язаних зі Львовом: фотокартки, документи, книги, особисті речі. Особливою гордістю музею є Президентський сад, висаджений 9-ма Президентами під час Львівського саміту глав держав Східної та Центральної Європи у травні 1999 року. Заснування музею у 1998 році та його відкриття у 2000-му було даниною пам`яті видатному політичному діячу та науковцю, таврованому комуністичною ідеологією та примусово забутому поколіннями українців.

14. Хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків» у Криворівні (Івано-Франківська обл., 2000 р.). Музей розміщений в хаті Петра і Євдокії Сорюків та присвячений історії зйомок фільму «Тіні забутих предків» (за словами сербського режисера Еміра Кустуриці – «найкращої картини знятої у світі»). Адже в 1963-1964 рр. тут жив режисер фільму Сергій Параджанов і проводив час творчий колектив фільму. Усі гості й відвідувачі музею можуть тут переглянути фільм і ознайомиться з історією створення кінострічки. Музейна експозиція представляє речі, пов'язані з фільмом. Цікавим експонатом є весільна ґуґля, в якій був одягнений головний герой фільму, якого грав Іван Миколайчук. На стінах висять світлини з фільму. У будинку-музеї є також автентичні гуцульські одяг та предмети побутого вжитку.

15. Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві (2006 р.). Музей Михайла Грушевського в меморіальному будинку на вулиці Паньківській, 9, було відкрито у 2006 році, через 14 років після його заснування. Це єдина будівля (колишній флігель), яка вціліла до наших днів від київської садиби Грушевських. Адже 6-поверховий «Дім Грушевських», оздоблений Василем Кричевським, 25 січня 1918 р. під час наступу на Київ більшовицького війська під орудою М. Муравйова був зумисне обстріляний запальними снарядами і зруйнований. (Згодом М. Грушевський згадував вихваляння Муравйова: «Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер»). Відтак відродження будинку (флігеля) та створення музейної експозиції було поверненням Михайла Грушевського «до себе додому, до Києва», - як зазначив на відкритті музею Президент України Віктор Ющенко. В експозицію представлено 4 тисячі меморіальних предметів: меблі, побутові речі, особисті документи, рукописи, найповніше в Україні зібрання творів М. Грушевського та видань за його редакцією, листи історика та його рідних, книги з бібліотеки зі штампами вченого та дарчими написами відомих науковців, унікальна іконографічна колекція.

16. Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» (Київ, 2009 р.). Меморіальний комплекс в Києві, присвячений трагедії Голодомору 1932-1933 років в Україні. Ідея створення музею та контроль за його спорудженням належить Віктору Ющенку, Президенту України (2005-2010), оскільки дослідження наслідків комуністичного злочину, засудження його на міжнародному рівні та вшанування пам`яті убитих штучним Голодомором на загальнодержавному рівні було також частиною державної гуманітарної політики в роки його президентства. Сьогодні меморіал складається з вуличного меморіального простору і невеликої Зали пам`яті, де демонструються документальні фільми з теми і представлені «Книги пам`яті».

17. Музей Української революції 1917-1921 рр., відділ Національного музею історії України (Київ, 2009). Музей міститься в будинку, де перебувала Центральна Рада — перший національний уряд України. Саме тут приймалися доленосні Універсали, які проголошували суверенність нашої держави. Засновником музею був Український інститут національної памяті періоду директорства Ігора Юхновського, в роки президенства Віктора Ющенка. Експозиція музею охоплює історичні предмети й документи з початку ХХ століття, добу УНР, ЗУНР, Української Держави, Директорії УНР, Першого та Другого зимових походів УНР,  містить особисті речі й документи полковника січових стрільців Є. Коновальця, генерала М. Капустянського, полковника Р. Сушка, підполковника Т. Нетреби, експонати, що висвітлюють дипломатичну діяльність 1918–1925 років.

18. Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів, 2009 р.). Музей міститься у будівлі колишньої в`язниці, де окупаційна польська, радянська та нацистська влади утримували політичних в`язнів, в тому числі Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Юрія Шухевича. Після Другої світової війни і до проголошення Незалежності України тут діяв слідчий ізолятор НКВС. Відкриття музею стало результатом спільної позиції львівської громадськості, Служби безпеки України на чолі з Валентином Наливайченком, Центру досліджень визвольного руху, та сприяння  Президента України Віктора Ющенка. Відкриття музею було важливим з огляду на суспільне та історичне значення найбільшої у Західній Україні в’язниці, що є нагадуванням про жахіття тоталітарного минулого. Наразі експозиція розміщена на першому поверсі в`язниці і має три сюжетні лінії: історія споруди, в'язничний побут та масові розстріли в кінці червня 1941 року. Відвідувачі можуть «відчути» пропускний пункт, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію, «камеру смертників»  та інші приміщення в'язничного побуту. На відміну від Меморіалу жертв Голодомору, «Тюрма на Лонцького» не має вхідних квитків та плати за екскурсії.

19. Музей Шолом-Алейхема, відділ Музею історії міста Києва (Київ, 2009). Експозиція музею – церозповідь про життя і творчість видатного письменника, а також  можливість пізнати духовну і матеріальну культуру єврейського народу. На моніторах, встановлених в залі, можна побачити фрагменти фільмів та спектаклів за творами Шолом-Алейхема, єврейську архітектуру і унікальне мистецтво єврейських майстрів обробки каменю — єврейські надгробні стели (мацеви),  старовинні єврейські книги, старовинні рукописи, примірники єврейської каліграфії. У квартирі на Великій Васильківській, 5 (саме тут розташовано Музей) Шолом-Алейхем  жив з 1896 до середини 1903 року (він залишив цей будинок між квітнем і серпнем 1903 р.). Це був найкращий час його письменницького життя. Тут він написав «Менахем-Мендла», «В маленькому світі маленьких людей», «Нову  Касрилівку» («Весь Бердичів»), деякі новели з «Тевье-молочара».

20. Центральний військово-морський музей  України, філія Національного військово-історичного музею (Севастополь, АР Крим, 2010 р.). Створення цього музею було справді унікальним випадком. За лічені місяці в приміщенні Михайлівської берегової казематованої батареї у м. Севастополь було проведено ремонт, реконструкцію та створено високоякісну експозицію (у державному музеї!) - і все це фінансової підтримки мецената Олексія Шереметьєва. У 30 виставкових залах площею 2,5 тисячі квадратних метрів було розміщено 10 000 експонатів зприватного зібрання колекціонера. У 2013-му році під даною назвою було об`єднано комплекс «Михайлівська батарея» та Музейний комплекс «холодної війни» (відкритий у 2005 р.). З анексією Криму Російською Федерацією Україна не має доступу до музею. Він працює як Військово-історичний музей фортифікаційних споруд РФ. На офіційному сайті «нового» музею зазначено, що відкриті для відвідувачів 19 залів, де представлено 5 000 експонатів.

21. Меморіальний музей В`ячеслава Липинського, відділ Волинського краєзнавчого музею (Затурці на Волині, 2011 р.). Музей було відкрито у родинній садибі Липинських і є єдиним музеєм в світі історика і політолога В`ячеслава Липинського, ім`я якого довгий час замовчувалось, а могилу було відновлено тільки у 1990-му році. Над музеєм працювали 16 років. В результаті налагодження контактів з донькою Євою Ліпінською-Сендзеловською з Лондона, племінниками Яною і Казиміром з Кракова та Єжи Ліпінським з Гданська, музейникам вдалось сформувати унікальну експозицію, в якій представлені особисті речі та документи В’ячеслава Липинського та його родини, листівки, фото тощо.

22. Історико-меморіальний комплекс пам`яті жертв фашизму, філія Вінницького обласного краєзнавчого музею (Вінниця, 2011 р.). Цей найтаємничіший музей має ще й народну назву – «Ставка Гітлера «Вервольф». Експозиція музею розповідає про історію створення об`єкту, її значення та вплив на події Другої світової війни, окупаційний режим та його наслідки для області та рухи опору на цій території.

23. Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісоград», філія Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського (с. Єліно, Щорський район, 2010 р.). Це музеєфіковане місце колишньої дислокації радянського партизанського з`єднання під командуванням О. Федорова та М. Попудренка. Тут відтворено партизанські землянки, в яких знаходяться музейні експонати, а також збудовано нові. На території «Лісограду» є партизанська піч, відновлені партизанський колодязь і окопи. Серед  експонатів є робочий інвентар партизанів, посуд, побутові предмети, техніка. Особливість музею «Лісоград» в тому, що відвідувачам надається можливість деякий час проживати в цих земляних спорудах, їсти із солдатського казанка та багато іншого.

24. Музей шістдесятництва, відділ Музею історії міста Києва (Київ, 2012). Музей розповідає про роль та місце шістдесятників у духовному розвитку українського суспільства другої половини XX століття. Відкриття музею було витребувано часом і обставинами, проте нинішній стан музею є результатом тенденції українського музеєтворення, коли спочатку роблять експозицію, а потім згадують про концепцію. В експозиції представлено роботи художників, рукописи, самвидавні та друковані видання творів письменників, унікальні фотографії та документи, особисті речі шістдесятників. На жаль, через обмежений простір – всього кілька кімнат, музейні працівники не можуть представляти весь масив експонатів, що є в розпорядженні музею.

25. Меморіально-освітній комплекс пам’яті жертв тоталітаризму та збройних конфліктів «Родинна пам’ять» (Шостка, 2015 р.). В народі цей музей вже встигли охрестити як «Музей остарбайтерів» і він справді є єдиним музеєм з цієї тематики в Україні. Основна частина експозиції присвячена долі примусових робітників у Німеччині в період  Другої світової війни, причому показано як умови життя та праці у офіційних розпорядженнях Райху, так і реальні індивідуальні життєві долі жителів Шостки, а також найближчих до неї районів Сумщини та Чернігівщини. Але початок експозиції – це довоєнна промислова історія Шостки, політичні репресії 1930-40 років, боротьба з партизанами, налагодження економічного життя на окупованих територіях тощо. Це єдиний в Україні державний музей, поява якого стала результатом співпраці великого кола українських і німецьких фахівців, надання фінансової підтримки з боку німецького благодійного фонду і залучення громади до процесу.

Насамкінець додам, що цей перелік не є рейтинговим. Він складений за роками появи музеїв з врахуванням регіонального розмаїття, на основі опитування репрезентативної вибірки читачів та авторів "Музейного простору". І він лише нагадує про музеї, де ви, можливо, поки так ні разу й не були, і запрошує до нових мандрів Україною. 
Зі святом! З Днем Незалежності! 

Леся Гасиджак,
редактор інтернет-порталу «Музейний простір України»,
начальник Інформаційно-аналітичного відділу
ГО «Український центр розвитку музейної справи»

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 262 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]