Головна » 2014 » Грудень » 13 » ЖИТТЯ НЕЙМОВІРНО КРАСИВЕ!
15:21
ЖИТТЯ НЕЙМОВІРНО КРАСИВЕ!
ЖИТТЯ НЕЙМОВІРНО КРАСИВЕ!

   Цими днями у Сарненському історико-етнографічному музеї, що на Рівненщині, відкрилася персональна виставка волинської художниці Валі Михальської, – повідомляє Волинь-нова.

   Раніше виставка експонувалася у Волинському та Маневицькому краєзнавчих музеях. Це роботи різних років — портрети, пейзажі, натюрморти — виконані найрізноманітнішими техніками: акварель, олівець, графіка, пастель, монотипія…

   Важко повірити, що всі вони — творіння рук, душі, уяви тендітної вродливої жінки, яка примостилася в куточку зали в інвалідному візку, зацікавлено споглядаючи, як до музею заходять усе нові відвідувачі. Заради щирого спілкування з ними вона й подолала неблизький шлях із села Хворостів, що в Любомльському районі Волинської області. Адже Рівненщина займає особливе місце у її долі. Доки хвороба зовсім не здолала, а сталося це в 11–річному віці, Валя Михальська навчалася у Костопільській школі-інтернаті. Можливо, там би нічого й не знали про долю своєї колишньої учениці, коли б не примхливий випадок. Якось відомий волинський вишивальник Юрій Савка, побачивши її «Автопортрет у капелюшку», попросив дозволу його вишити. А далі уже вишитий автопортрет експонувався на виставці Юрія Савки у Костополі. Там його й побачила, упізнала завуч школи, і через 26 років Валентина Михайлівна знову переступила чи точніше — переїхала її поріг уже як художник. (І цього разу після Сарн виставка помандрує у Костопіль).

   А тим часом присутні в залі уважно слухали щиру сповідь художниці–самоука про те, як, втративши можливість ходити, вона не втратила жаги до життя («Я прийшла у цей світ, щоб любити! Життя неймовірно красиве!») не втомлюється осягати нове («Я мушу спробувати! Я мушу освоїти! Я лиш пензлик у Божих руках»), не розучилася дякувати долі за все («Я не топчу трави, та залишаю свій слід на землі», «Я дякую всім, хто мене підтримує, а ще більше тим, хто не підтримує і не дає розслабитися»).

   Цього разу підтримати Валентину Михальську і сказати добре слово про її творчість приїхали до Сарн директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич, завідувачка Літературно-меморіального музею-садиби Лесі Українки в Колодяжному Віра Комзюк, вишивальник Юрій Савка, її щира подруга Антоніна Кравчук, племінник Юрій. Віра Михайлівна розповіла, як виник і був реалізований задум перевидати книжку Олени Пчілки «Козачка Олена», яка не видавалася 130 років. А збагатила твір ілюстраціями Валентина Михальська, у творчому доробку якої вже сімнадцять проілюстрованих книг.

   Найновіша — «Що забула борсучиха?» (на фото) — вірші для дітей, написані автором цих рядків, як своєрідні словесні ілюстрації до малюнків Валі Михальської. За останні п’ять років це вже третя наша книжка, створена подібним чином. Дві попередні — «Давай дружити!» та «Мартинове щедрування» (усі три видання побачили світ у Луцькій місійній фабриці «Християнське життя») — вже розлетілися по світу й тішать малят своїми барвами та веселими пригодами звірят. А презентація третьої — «Що забула борсучиха?» — майже одночасно відбулася і в Сарнах, і в Луцьку у Будинку вчителя, де зібралися педагоги–дошкільники з усіх сорока дитячих садочків обласного центру Волині. Вихователі-методисти влаштували конкурси на артистичне читання, пошук найпозитивніших ілюстрацій та виховних моментів. Уже прочитали книжечку й третьокласники Луцької гімназії № 21 імені Михайла Кравчука, адже саме з цим навчальним закладом Валентину Михальську єднає багатолітня дружба.

   А в Сарнах художниця найперше подарувала нову книжку юній бандуристці з місцевої музичної школи, бо, як зізналася, завдяки їй вперше почула наживо, як звучить бандура. Святкової атмосфери виставці додали й виступи інших юних музикантів, а особливо — дуету автентичного співу у складі працівників Сарненського будинку культури Любові Сороки та Юлії Солодкої. А народна пісня у виконанні Любові Сороки «Зійшов місяць над зорями», записана директором Сарненського історико-етнографічного музею Раїсою Тишкевич у селі Немовичі у 1992 році, примусила прискорено битися не одне серце, настільки актуально і глибоко відлунює вона у сьогоденні.

   Раїса Костянтинівна щиро подякувала всім, хто був причетний до мистецької події, яка запала в душу і спонукала подивитися на своє життя по-іншому. Про це емоційно сказала у своєму виступі майстер соломоплетіння Тетяна Галах.

Валентина ШТИНЬКО

На фото: Волинську гостю вітає директор Сарненського музею Раїса Тишкевич

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 397 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]