Головна » 2018 » Жовтень » 25 » Врятована історія. Музею волинської ікони – 25 років
11:55
Врятована історія. Музею волинської ікони – 25 років
Врятована історія. Музею волинської ікони – 25 років

Сьогодні неможливо уявити Луцьк і Волинь без Музею волинської ікони. За рівнем відвідуваності він скоро випереджатиме знаменитий Луцький середньовічний замок. У цьому музеї бувають президенти, посли іноземних держав, митрополити і патріархи, сюди їдуть люди з усього світу – від Польщі до Парагваю, і це єдиний музей у світі, до якого щороку ідуть хресні ходи. Бо тут зберігається велика християнська святиня – чудотворна Холмська ікона Богоматері, з так званих апостольських ікон, яких усього чотири у світі. За заповітом родини, яка зберегла оригінал ікони у лихоліття воєн і богоборства, вона назавжди залишається в Луцьку і не може покидати межі музею.

Уже мало хто задумується, що ця унікальна збірка святих образів, які стали музейними експонатами, формувалася з віднайдених, а часом просто врятованих ікон у звичайнісіньких волинських храмах. Волинь має унікальну школу власного іконопису, завдяки чому і була сформована колекція музею. А розпочиналося все з... постанови Міністерства культури тодішнього Радянського Союзу, згідно з якою треба було на місцях описати, облікувати цінні пам’ятки сакральної культури. Волиняни тоді запросили для консультацій мистецтвознавця зі Львова Павла Жолтовського, він поїхав в експедиції Волинню, в яких брала участь і теперішня завідувач Музею волинської ікони Тетяна ЄЛІСЄЄВА. Тоді вона щойно закінчила Луцький педінститут, історичний факультет, місяць попрацювала у школі, де не викладала історію, а заміняла інших вчителів та піонервожату. І була запрошена на роботу в тодішній музей історії релігії. Він діяв у приміщенні тепер кафедрального римо-католицького костелу Святої Трійці.

ХРИСТОС ВСЕДЕРЖИТЕЛЬ. XVIII СТ. ХРАМ СЕЛА РУДКА-КОЗИНСЬКА

«У ЦЕРКВІ ВСЕ ПОРУБАНО І ЗРУЙНОВАНО...»

Те, що робили тоді в експедиціях Волинню її учасники, вже стало історією. Власне, вони вберегли ту сторінку історії, яка стосується сакрального мистецтва і мистецтва загалом. У 1981–1984 роках відбулися 22 наукові експедиції до діючих і закритих культових споруд Волині. Науковці ставили за мету облікувати цінні мистецькі та історичні пам’ятки, які були у храмах, поповнити фонди Волинського краєзнавчого музею творами сакрального мистецтва, створити картотеку світлин церков-пам’яток архітектури по кожному району області.

Були врятовані сотні творів сакрального мистецтва, які ще залишались у напівзруйнованих закритих храмах, капличках, на горищах і дзвіницях діючих церков. Осипи і здуття левкасу та фарбового шару, пліснява, забрудненість, втрачені композиційні частини були характерними для більшості пам’яток, що потрапили до музею. На місцях працівники вимушені були робити первісну консервацію, щоб перевезти їх без значних втрат. До фондів Волинського краєзнавчого музею надійшли 1109 пам’яток образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки XVI–XVIII століть, церковні документи ХІХ – початку ХХ століть.

«Спочатку ікони зберігалися у тодішньому музеї історії релігії, – пригадує Тетяна Єлісєєва. – І коли нас звідти стали з ними виселяти, бо вже внизу (а ми були на другому поверсі) молилися католики, постало питання: а як же їх транспортувати?.. Треба було перевозити дуже обережно. Тоді реставратор Анатолій Квасюк (нагадаємо, «День» назвав його Людиною року-2009. – Ред.) придумав навіть пристрій, на який клали – тільки клали – ікону і спускали її вниз. В іншому положенні переправляти не можна було. І варто відзначити, що нові господарі приміщення – римо-католицька дієцезія – не підганяли нас із виселенням, розуміли, що то делікатна справа».

БОГОРОДИЦЯ ДЕРЖАВНА. XVIII СТ. ХРАМ СЕЛА ЛИШНІВКА МАНЕВИЦЬКОГО РАЙОНУ

Цього літа Музею волинської ікони виповнилося 25 років. Ювілей відзначають науковою конференцією «Волинська ікона: дослідження та реставрація», свої дослідження на яку подали 55 науковців. Це – Волинь, Львів, Харків, Київ, Одеса, Рівне, Мінськ, Люблін, Калуга... Цікаво, що «напросилася», так би мовити, приїхати на конференцію науковий працівник історичного заповідника із міста Тракай (Литва), яка прочитала про майбутню конференцію в інтернеті. Адже Тракай і Луцьк (Лучеськ) пов’язує спільна історія перебування в одному Великому Литовському князівстві, Лучеськ був зимовою столицею князя, а Тракай – літньою.

Однією з подій конференції буде відкриття виставки «Збережена сакральна спадщина Волині». «Представляємо, зокрема, фотознімки з експедицій. Хотілося нагадати, в якому стані перебувало чимало скарбів духовної історії, – каже Тетяна Єлісєєва. – Тому ікони, наприклад, будуть представлені трьома фотознімками: до реставрації, у ході реставрації і вже відреставровані».

Добре, якщо святині із закритих церков звозили в якусь одну. Такими «сховищами» стали, наприклад, храми в селі Оконськ Маневицького району, Піски під Берестечком та інші. Адже у богоборчі часи могли діяти всього кілька храмів на район. У таких випадках сакральні речі принаймні зберігалися. А бувало по-іншому. «На виставці представляємо знімок із церкви у селі Нова Вижва. Картина гнітюча. Церква всередині поруйнована, порубана, і серед цього розвалу стоять наш Павло Жолтовський та інші учасники експедиції...» – розповідає Тетяна Єлісєєва.

Вона пригадує, що були храми, які парафіяни зберегли і врятували від руйнацій. Переховували по хатах ікони, євхаристичні набори, чаші та інше церковне начиння, передавали з хати в хату ключ від церкви, а богоборцям не давали. І не давали перетворити святиню на склад... «У селі під Устилугом нас зустріли люди, які якраз і вберегли свою церкву. Зустріли зі словами: «А ми думали, що ви нам батюшку привезли!» Бо тоді, на початку 1980-х років, уже пішов рух за відкриття закритих храмів, – пригадує Тетяна Єлісєєва. – «Ось цей, – показують на Жолтовського, – нам би підійшов на священика».

Але першою на Волині відкрили церкву в селі Рудники Маневицького району, і було то лише 1988 року.

СВЯТИНІ НА... ГОРИЩІ

Серед ікон, представлених на виставці «Збережена сакральна спадщина Волині», – переважно ті, котрі мало хто бачив. Музей волинської ікони вкрай потребує розширення, бо в його фондах стільки ще скарбів! Наукові працівники (п’ять осіб) тісняться в одній невеликій кімнатці, а виставки змушені проводити в коридорах музею. Тріщать і фонди. Як каже науковий співробітник Світлана Василевська, багато ікон виставляють на один-два дні – після реставрації, і знову відкладають у запасники. А музей має колекцію не лише ікон, а й, наприклад, старовинних тканин, і такої колекції до експедицій Жолтовського він не мав. Виставили зараз ікони, намальовані не лише на полотні чи дереві, а й на... блясі, виставили цікаві оклади до ікон, Царські врата та інше.

Серед тих, малобачених, є чотири ікони із Свято-Троїцького храму села Рудка-Козинська Рожищенського району. Їх передав музею тодішній настоятель храму ієромонах Ніфонт (Солодуха), який згодом став митрополитом, керуючим Волинською єпархією. «У Рудку ми прибули пізно увечері, годині о 21-й, – пригадує Тетяна Єлісєєва. – Священика не було, але староста показав нам храм. А отець Ніфонт, прийшовши, розпитав, хто ми, що шукаємо, що збираємо, і повів нас на дах храму, де знайшов раніше чотири старі ікони... Він ще запрошував нас на вечерю, але у групі був представник уповноваженого у справах релігій, який сказав: «Ні!»

НОВОЗАВІТНА ТРІЙЦЯ. XVIII СТ. ХРАМ СЕЛА РУДКА-КОЗИНСЬКА

Отець Ніфонт, ставши владикою, і освячував приміщення Музею волинської ікони, за його підтримки і вказівки парафії передавали музею старовинні ікони, яким місце не у церкві, а в музеї. Та й перші наукові конференції, присвячені волинській іконі, відбувалися за його фінансової підтримки. І він ще побачив відреставровані рудко-козинські ікони, хоча й через 24 роки після передачі в музей. Це роботи, які належать перу невідомого, але самобутнього волинського майстра, їх рік реставрували у Львові. Спеціалісти датують їх кінцем XVIII століття. Ікони «Христос Вседержитель», «Богородиця Одигітрія», «Святий Миколай» та «Новозавітна Трійця» були написані, найімовірніше, саме для Троїцького храму села, який було збудовано 1786 року, в той же час, до якого відносять і написання самих ікон. Самобутнє малярство провінційного художника вражає і авторським почерком, і яскравими, насиченими кольорами, і багатством золота й срібла, і найбільше – лагідними й доброзичливими ликами святих, радістю від майбутнього воскресіння, віри у нього. Ці ікони, понищені часом і людьми, були закинуті на горище старого храму, і владика Ніфонт під час їх представлення пригадував, як боліла за них його душа, але він не був ані іконописцем, ані реставратором. Тому й віддав їх, поклавшись на Божу волю та провидіння, у музей, хоча ікони тоді взагалі не виставляли в експозиції, а музею ікони ще не було і в проекті.

Зараз у фондах Музею волинської ікони є ще дві, крім цих чотирьох, ікони із Свято-Троїцького храму села Рудка-Козинська. Це «Моління», виставлене в експозиції, та «Нев’янучий цвіт», яку реставрує Анатолій Квасюк. Вони обидві – київської школи, київської традиції, але зберігалися у волинському храмі.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото надано Музеєм волинської ікони

Газета «День»: №193-194, (2018)

Категорія: Музей волинської ікони | Переглядів: 48 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]