Головна » 2021 » Серпень » 6 » Стежками «Лісової пісні»
12:41
Стежками «Лісової пісні»
Стежками «Лісової пісні»

Ступаючи незнайомою стежкою, крадькома кидаючи погляд на велич і красу нашої матінки природи, вдихаючи на повні груди світ, що живе за своїми нелюдськими законами, думками торкаєшся тих далеких часів і розумієш, чому Леся Українка написала «Лісову пісню».

Понад 100 років минуло відтоді, коли Леся милувалася нечимнівськими краєвидами, бродила таємничими лісовими стежками.

Багато чого змінилося з того часу. Та ще й нині зачаровує урочище гостей.

Хочеться згадати пророчі слова поетеси мовлені вустами Мавки:

«Будуть приходити люди,
Вбогі й багаті, веселі й сумні
Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде…»

Леся Українка любила відвідувати навколишні села. Бувала вона і в селі Скулин. Старожили розповідають, що у Скулині письменниця зупинялася на дуже короткий час у маленький хатині, у якій жила Луця – неодружена сестра дядька Лева. Після перепочинку з дороги Леся Українка відвідала урочище Нечимне.

Історія знайомства родини Косачів з Нечимним сягає літа 1884 року, коли Олена Пчілка з сином Михайлом, дочками Лесею і Ольгою гостювали в урочищі на березі озера у дядька Лева Скулинського, куди він вибирався на літо випасати худобу та доглядати за пасікою. Про ці відвідини залишила спогади молодша сестра і біограф Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк: «То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером…».

Що ж до дядька Лева, то старожили згадували цікаву історію з його життя. Відомо, що у дядька Лева була дружина, яка його не любила. Вона була дуже гарною. Одного разу пішли вони гребти сіно. От і надумала ця жінка втопити свого чоловіка. Підійшла вона до криниці та й каже до дядька Лева: «Йди-но побачиш, щось тут пливає». А дядько Лев, дивлячись у криницю, питає: «Де пливає?». Вона тоді каже: «Нагнись нижче». Дядько Лев нагнувся і вона його штовхнула у криницю. Але коло криниці росла висока крива береза, яка своїми вітами спускалася до води. Дядько Лев схопився за віти берези й врятувався. З того часу дядько Лев зостався жити при своїх сестрах.

Недалеко від озера, на галявинці, оточеної з трьох боків лісом, стояла хата, де дядько Лев жив зі свої небожем. Хатина йог була курною і біля неї була шопа на сіно. З трьох боків вона мала стіни, а з четвертого боку була відкрита у бік озера. Саме у тій шопі ночувала маленька Леся. Сидячи ж біля вогнища, дядько Лев розповідав Косачам багато оповідань: про той ліс, про озеро, про «всяку силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї між собою та людьми.

Майже 30 років Леся Українка виношувала задум написати драму, а здійснила свою мрію влітку 1911 року далеко від України, у Грузії в місті Кутаїсі.

«Лісова пісня» була написана за 10-12 днів у тому непереможному стані «творчого божевілля», яке так дорого обходилось її здоров’ю і після якого довго приходила письменниця до тями. «Я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм», писала Леся Українка у жовтні 1911 року до А. Кримського.

У травневі дні 1963 р. на Ковельщині проходила республіканська наукова сесія присвячена 50-ти річчю від дня смерті Лесі Українки.

Учасники урочистостей відвідали тоді й Нечимне. Того ж дня письменники М. Рильський, М. Я. Олійник, композитор А. Й. Кос-Анатольський та інші гості посадили в урочищі кілька молодих дубків, на знак шани до пам’яті славетної поетеси.

Описи озера, берега і лісу навколо нього, що їх подає Леся Українка у «Лісовій пісні», майже повністю відповідають і сучасному пейзажові.

«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу просторо галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться у хащах. Саме озеро – тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом по середині.

Містина вся дика, таємнича, але не понура, - повна ніжної задумливої поліської краси».

Завдяки Лесі Українці озеро та урочище Нечимне стало безсмертним та відомим широкому загалу людей, які час від часу приходять до цієї місцини.

Оксана Боярчук,
молодший науковий співробітник

Музею «Лісової пісні» в урочищі Нечимне

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

Категорія: Музей „Лісової пісні” в урочищі Нечимному | Переглядів: 175 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]