Головна » 2014 » Листопад » 5 » Справді, скрипка – „королева музики”.
14:59
Справді, скрипка – „королева музики”.
Справді, скрипка – „королева музики”.

   В цьому переконалися ківерчани в перші погожі дні листопада, коли приймали відому українську скрипальку Мирославу Которович.

   Которовичі – велика українська священицька і музична родина. У селі Гостинному (нині територія Польщі) прадід Мирослави Іван Которович, священик православного храму Святого Юрія, створив найкращий на Холмщині церковний хор, який став осередком духовного і національного життя українців 20-30-х років минулого століття. Дід Антон Которович, син отця Іоана, мав подвійну освіту: закінчив Сільськогосподарську академію та паралельно Празьку музичну школу (одну з найкращих в Європі), займався організацією хорів по селах. Бабуся Ірина теж виховувала у своїх дітях хист до музики, її сестра була піаністкою в Дрездені. Мама Наталія Кметь – арфістка, брат Антон (від другого батькового шлюбу з піаністкою Євгенією Басалаєвою)– скрипаль і один з найкращих в Україні гітаристів-кавермейкерів, дядько Олег – відомий скрипаль у Новій Зеландії.

   Мирослава – донька легендарного українського скрипаля і диригента Богодара Которовича (1941-2009), народного артиста України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, професора Київської консерваторії, члена-кореспондента Академії мистецтв України, одного із засновників сучасної української скрипкової школи, фундатора і беззмінного художнього керівника Державного камерного ансамблю “Київські солісти”, єдиного в світі скрипаля-неіталійця, удостоєного честі дати два концерти за межами Італії на легендарній скрипці Нікколо Паганіні “Cannone” роботи Гвагнері дель Джезу. Її у травні 1999 року доставили до Києва спеціальним дипломатичним рейсом. Це стало можливим завдяки італійській традиції: один раз на рік на унікальній скрипці грав найталановитіший скрипаль світу. Яке визнання Которовича! Він водночас став й останнім музикантом у цій традиції. За рішенням мерії Генуї скрипка набула статусу музейного експоната і вивезенню не підлягає.

   Богодар Которович увійшов до історії культури як один із видатних діячів світового мистецтва. Він виховав понад 150 скрипалів – ціле покоління яскравих талантів, які продовжують традиції маестро в різних країнах світу, не повторюючи і не копіюючи свого вчителя. Серед них: Сергій Шотт, Богдан Півненко, Кирило Стеценко, Тарас Яропуд, Кирило Шарапов, Назарій Пилатюк (Україна), Олег Которович (Нова Зеландія), Аліна Комісарова (Данія), Віктор Кузнєцов (Польща), Тарас Печений (Хорватія), Дмитро Ткаченко (Велика Британія), Олександр Семчук (Італія), Анастасія Пилатюк (Іспанія), Аркадій Винокуров, Євген Андрусенко (Австрія) та ін. Бог через Богодара Которовича посіяв зерна, які давали і будуть давати плоди. В цій плеяді є і Мирослава Которович.

   - Тато був викладачем від Бога! – каже скрипалька. – Понад 30 років очолював кафедру скрипки в Національній музичній консерваторії, а потім академії імені П.І.Чайковського. Тривалий час працював як виконавець і як педагог в Австралії. Були спокусливі пропозиції залишитися там, але зрозумів існування кастовості в еміграції. Він говорив: “Сміливі ті, що поїхали, але ще сміливіші ті, що залишилися на рідній землі”.

   Мирослава Богодарівна Которович – музикант, старший викладач кафедри скрипки Національної музичної академії. Багато років поспіль співпрацює із провідними камерними оркестрами України та Європи – колективом Гідона Кремера “Кремерата Балтика”, Національним ансамблем солістів “Київська камерата” та Національним камерним ансамблем “Київські солісти”. Автор циклу музично-театральних проектів у жанрі музичні новели. Цікавих проектів, яких майже ніде немає. Вони всі тісно пов’язані з особистим життям і особистими переживаннями скрипальки.

   У 2013 році утворила новий власний проект – камерний ансамбль “Артехатта”, який об’єднав яскравих, молодих талановитих музикантів, натхненних кращими зразками європейських традицій камерного музикування, завжди відкритих до нових мистецьких пошуків, як і їх наставник. Це: скрипалі Юлія Гончарова (Луганщина), Аліса Кузнєцова (Луганськ), Дарія Тарасова (Полтавщина), “талісман” колективу Богодар Клименко (Київ), альтисти Олександр Свєт (Київ) та Віктор Чернявський (Рівненщина), віолончелісти Віталій Тичина (Житомир) та Артем Кара (Полтава) , контрабасист Олександр Шнайдер (Черкаси) та інші юні зірки, які вільно володіють музичними інструментами.

   Цей оркестр вважається одним з найкращих в Європі. В Україні дізналися про нього 22 січня цього року, коли на Майдані оголосили про загибель 20-річного Сергія Нігояна, студента Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, котрий близько шостої години ранку на вулиці Грушевського в Києві отримав три кульові поранення в шию, голову і груди.

   Розповідає продюсер проекту Дмитро Черченко:

   - На Майдані тоді розпочалася справжня паніка, люди не знали, чого можна чекати наступної миті. Страх – ворог натовпу. Столичну філармонію, яка неподалік подій на Грушевського, почали залишати артисти, виносились інструменти. Але колектив Мирослави Которович філармонію не покинув, ніхто не сказав, що страшно. Більше того - розпочали концерт, для невеликої кількості слухачів. Це була прем’єра “Танго сторі” – історія танго на музику п’яти найвідоміших композиторів 20-го століття. Оркестр грав у димовій завісі композиції Шостаковича, які виконувалися в роки Великої Вітчизняної війни під час блокади Ленінграда.

   На Волинь камерний ансамбль “Артехатта” привіз нову концертну програму “Сінема”, співзвучну з подіями, що відбуваються сьогодні в Україні. У першій частині “Театр” – сюїта Едварда Гріга до п’єси Генрика Ібсена “Пер Гінт”, оркестрована спеціально для складу оркестру. Друга частина “Кіно” презентує звукові картини за мотивами кіномузики Ніно Рота, Енніо Морріконе, Рюічі Сакамото, Олександра Бакши (був запрошений на концерт в Луцьку 2 листопада), Мирослава Скорика.

   Аудиторія шанувальників “королеви музики”-скрипки в Ківерцівському районному Центрі дитячої і юнацької творчості (директор Леся Куліба) – викладачі і учні КіверцівськоЇ, Цуманської та Олицької музичних шкіл, працівники культури, освіти, держслужбовці, молодь міста - з теплотою сприйняли світ музики, поданої Мирославою Которович крізь призму власного оригінального, театралізованого бачення. Можливо, це як компенсація за нездійсненні мрії стати актрисою.

   Ця зустріч ще і ще раз підтверджує слова відомого скрипаля Гідона Кремера: “Її артистизм – незаперечний, він заворожує…”. В цьому переконалися присутні на концерті.

   За збігом обставин, концерт співпав з 40-річним днем народження нашої гості. Мирославу Которович вітали “артехаттівці”, голова районної державної адміністрації Анатолій Сопросюк, Прилуцький сільський голова Віктор Кирилюк. Жаль, поруч з мамою не було її доньки Надійки (трішки занедужала, залишилася в Рівному), проте і їй було передано ляльку ручної роботи від Центру дитячої і юнацької творчості.

   - Мені ще ж ніколи так не співали! – з вдячністю і зі сльозами сприйняла іменинниця величні “Многії літа” у виконанні колективу районного будинку культури імені М.Ковальова під керівництвом Олександра Бовканюка.

   Закінчився зворушливий і теплий вечір зустріччю з мешканцями міста, які, як і родина Которовичів, по Другій світовій були депортовані з Холмщини.

   Другого дня перебування на Ківерцівщині Мирослава Богодарівна відвідала церкву Іоана Хрестителя в Прилуцькому. Сюди по війні священик Іван Которович перевіз з Холмщини іконостас, а сам до кінця життя ніс Божу службу в селі Гірка Полонка, де теж побувала гостя. В Жабці походила біля старенької дерев’яної хати, яку, на високому горбочку біля ставка, побудував її предок після переїзду з Гостинного, і де часто бував малий Богом даний Богодар.

   На старому цвинтарі в місті Ківерці вклонилася могилі прадіда митрофорного протоієрея Івана та прабабусі Катерини. Клірик Свято-Миколаївського храму міста протоієрей Андрій Яковлюк звершив заупокійну молитву. Поспілкувалася з молоддю Ківерцівської релігійної організації К.Р.О.К., керівником якої є отець Андрій, і яка опікується могилою священника.

   Побувала столична гостя зі своїм артистичним колективом в районному краєзнавчому музеї, де буде формуватися експозиція про знаменитого музиканта і диригента Богодара Которовича. Передала в дарунок батькову казку.

   - За кілька місяців до того, як тата не стало (помер 4 липня 2009 року), - згадує Мирослава, - ми записали начитану ним казку для дітей. Це фактично останній його прижиттєвий запис. Напередодні 70-річчя маестро – частково власним коштом і частково завдяки мистецькій премії “Глодоський скарб” – вдалося видати цю казку на диску. Вона називається “Фердинанд”.

   Повезла у свій Київ Мирослава Которович теплі і задушевні спогади про Ківерцівщину, її людей.

   Щасти тобі і твоєму колективу!

   Р.S. Уже по від’їзді гостей стало відомо, що рід Которовичів по сьогодні продовжується і в нашому містечку. Цю новину Мирославі передали в телефонній розмові, коли вона вже була з концертом у Рівному. Жалкує, що пізно, проте грітиме надія на нові зустрічі.

Степан Войчик

Фото Галини Слатініної (у музеї)

Категорія: Ківерцівський районний краєзнавчий музей | Переглядів: 534 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]