Головна » 2017 » Вересень » 24 » Село, яке постало із попелу
10:46
Село, яке постало із попелу
Село, яке постало із попелу

75 років тому рота «Нюрнберг» за один день знищила Кортеліси Ратнівського району: було розстріляно 2875 жителів, з яких 1620 – діти, спалено 715 дворів. Напередодні цієї сумної дати кореспондент газети «Волинь-нова» Катерина Зубчук побувала у Кортеліському історичному музеї, кожен експонат якого промовляє про цей чорний день – 23 вересня 1942 року

«Я ще школяркою записувала спогади очевидців трагедії»

Нас зустріла звична музейна тиша і Марія Ярошук, яка працює тут молодшим науковим співробітником. Марія Матвіївна – тутешня. Про те, що пережило рідне село, чула з дитячих літ.

– Знаю, бо батькова сім’я із Кортелісів, – каже вона. – Залишився в живих він і його сестра, моя тітка Ярина. Тато, який був у роки війни у партизанському загоні «Бойовий», трохи розповідав, як село стало попелищем. А ще у школі, вже у старших класах, учителі історії давали завдання розпитувати своїх рідних, односельчан про ті страшні події. У 1972 році, коли у сільському Будинку культури відкрили музей історії Кортелісів, який працював на громадських засадах, я навіть проводила там екскурсії. А потім, одержавши атестат про середню освіту, заочно вчилася у Луцькому педагогічному інституті й працювала бібліотекарем у своїй школі, згодом викладала російську мову й літературу. А коли відкрили новий історичний музей, де зараз ми з вами, то його завідувач Василь Корнелюк (він трагічно загинув – світла йому пам’ять) загітував мене перейти сюди. Перейшла. І ось затрималась аж на 37 років.

У 1980-му в Кортелісах був відкритий меморіальний комплекс. Марія Ярошук пам’ятає той урочистий день, коли у поліську глибинку приїжджав перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії України Володимир Щербицький. З приводу цього розповідає:

– І ми з учнями мали вітати високого гостя біля школи. Але оскільки щось помінялося у програмі, він не прийшов у навчальний заклад, зустріч не відбулася. Але урочистість того дня була незабутня. Так багато людей, як тоді зібралося, здається, село ще не бачило.

«Це був би великий гріх, якби нащадки забули той найстрашніший день»

Якщо відверто, то, їдучи в Кортеліси, до того ж без попереджувального телефонного дзвінка, боялися, що в пору копання картоплі нікого з працівників у музеї не застанемо. І були приємно вражені, що післяобідньої пори цей заклад був відкритий. Директор Микола Михалевич, як з’ясувалося, – на військових зборах, а ось Марія Ярошук – на місці. І ми могли поспілкуватися. Нас так само вразило, що музей не занепав, як це трапляється в глибинці із закладами культури.

– У нас музей завжди відкритий, – каже Марія Матвіївна. – Ми до своєї роботи ставимося відповідально, любимо її. І знаємо, що навіть за півгодини до закриття (16.30. – Авт.) хтось може прийти. Це нічого, що копають бульбу, – відвідувачі є.

Ось і зовсім недавно, як розповіла наша співбесідниця, був такий випадок: їхала з Білорусі нововолинська сім’я. Коли минули пункт пропуску «Доманове», то звернули увагу на вказівник «Кортеліси», встановлений на видному місці для реклами цього села з незвичайною долею. Глава сімейства до своїх рідних каже: «Та я ще ж у дитинстві був у Кортеліському музеї – привозили мене малим на екскурсію на меморіальний комплекс. Чому б зараз не заїхати і не подивитися?» І теж були вражені тим, що музей є, що тут охоче провели для них екскурсію.

– Ясно, що під час навчального року відвідувачів більше, – каже Марія Ярошук. – Приїжджають учні зі шкіл Ратнівського району, а з Кортеліської – то, звичайно, найчастіше. Ми тут проводимо і тематичні екскурсії для місцевих школярів, і до різних масових заходів їх залучаємо. А влітку, коли багато людей відпочиває на озері в сусідньому селі Самари (а це не лише волиняни, а й жителі сусідньої Брестської області), то теж заїжджають до нас. Двері нашого музею не зачиняються. Це був би великий гріх, якби нащадки забули той найстрашніший день в історії села.

«Серед експонатів є особливий – залишки обгорілого дуба, який уцілів на попелищі»

І ми побували в ролі екскурсантів, пройшлися трьома залами музею. Готуючись до 75-річчя Кортеліської трагедії, тут відкрили виставку «Звірства нацистів на окупованій території». Можна побачити спогади очевидців трагедії. Увагу привертає книжка нашого знаменитого волинського поета Олександра Богачука «Стогін землі», рядки з якої викарбувані на плитах меморіального комплексу. Зокрема, ось ці: «Не треба сліз! Ще наші нас печуть, Як тихо плаче росами трава… Нехай же мирно променіє путь Для тих, хто наших мук не забува». До речі, гонорар за цю поему поет, як і член Національної спілки художників Леонід Хведчук, котрий ілюстрував твір, перерахував у Фонд миру.

Цікаво дізнатися про історію села, про те, звідки ж витоки назви Кортелісів. Із покоління в покоління переходить легенда, нібито в ці краї, вкриті непрохідним болотом і лісом, за скоєний злочин колись заслали чоловіка на ім’я Корт. Він був працьовитим, настирливим, тож обжився тут, і біля його оселі почали будуватися люди. Згодом виникло ціле поселення, яке і назвали на честь імені Корт та навколишніх лісів.

За багато віків село пережило і злети, і падіння під час ворожих набігів. Але ніхто не знав, яка трагедія його чекає у ХХ столітті. Кортеліси вже на шостий день війни, 28 червня 1941 року, були окуповані німцями. Гітлерівці встановили новий порядок, який виражався в тому, що і худобу забирали в людей, і будинки непокірних спалювали, і молодь вивозили до Німеччини на примусові роботи. У відповідь розгортався партизанський рух, до якого долучилося і місцеве населення, і військові червоноармійці, яким вдалося вийти з оточення. Зі слів нашого екскурсовода Марії Ярошук, таких у селі було більше ста.

В експозиції – страшний наказ про знищення Кортелісів

А ось експонат, повз який не можна пройти, – це наказ по третьому батальйону 15-го поліцейського полку: «23 вересня 1942 року батальйон знищує отруєні бандитською заразою села, які розташовані в районі на північний захід від Мокран: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота «Нюрнберг» знищує Кортеліси». Чорною середою назвуть згодом люди цей день. Напередодні село оточили поліцаї, яких зігнали сюди з Ратнівського, Камінь-Каширського районів і навіть Білорусі. Ще до світанку почалася каральна операція. Німецькі солдати разом із поліцаями зігнали жителів у центр села до церкви, школи і ближніх хат. А о 9-й годині розпочалася кривава розправа. Розстрілювали цілими сім’ями. Усього загинуло 2 875 жителів, з них 1 620 – діти, спалено 715 дворів. На місці Кортелісів залишилося згарище. Ті, хто вижив, похоронили загиблих у шести могилах, поруч із якими у післявоєнні роки люди зводили хати, відроджували село.

А у 1967 році Рада Міністрів України прийняла постанову про відбудову Кортелісів. Держава виділила на це великі кошти. І вже через рік було урочисте відкриття школи, згодом – дитячого садка… Про всі ці сторінки – гіркі й радісні – із життя села, яке відродилося з попелу, розповідають експонати, зокрема фотознімки. Та є серед них особливий. Це дуб – свідок трагедії. Коли Кортеліси спопелили, він теж був зранений: як птах із обпаленими крилами, стояв серед села, нагадуючи про страшні події. Але час робив своє. Дерево старіло. Його довго, як могли, укріплювали, брали в бетон. А навесні 2006-го дуб упав, розбився.

– Гілку, яка вціліла, і верхівку, – розповідає Марія Ярошук, – ми забрали до музею. Обробили деревину спеціальним розчином, щоб жучки не нищили. І тепер у нас є ще й такий незвичайний експонат…

Марія Ярощук біля свідка трагедії – дуба, що став музейним експонатом

…Сьогодні у Кортелісах біля меморіального комплексу «Жертвам фашизму» зберуться жителі села, його гості, зокрема, представники влади області й району. Тут відбудеться мітинг-реквієм з нагоди 75-річчя трагедії. Хтось із присутніх на ньому побуває і в музеї, де живе людська пам’ять.

Пам’ятник жертвам фашизму

Категорія: Кортеліський історичний музей | Переглядів: 59 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]