Головна » 2013 » Вересень » 18 » Партизанщина заради миру та життя.
17:02
Партизанщина заради миру та життя.
Партизанщина заради миру та життя.
22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави. Це свято людей сильних духом, котрі не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.
Вшанування подвигу партизанів та підпільників у період Великої Вітчизняної Війни святий обов’язок кожного свідомого громадянина нашої держави.
Партизанський рух на території України, окупованої фашистською Німеччиною, розгорнувся ще на початку війни. Радянський уряд закликав до всенародного повстання проти нацистів, до створення партизанських загонів і підпільної діяльності.
Дії партизанів та підпільників мали неорганізований характер, тому у травні 1942 р. були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб, що дало можливість змінити ситуацію на краще, зробити патріотичний рух могутнішим і героїчним.



У музеї історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки студенти педагогічного інституту зустрілися з ветераном партизанського руху у роки війни Анатолієм Ольховичем. Він народився і виріс в с.Тростянець (Ківерцівський р-н, Волинська обл.). До війни закінчив чотири класи місцевої школи. В селі проживали люди різних національностей і соціального стану: поляки, євреї, чехи, німці, росіяни, бідні та багаті, – але жили всі мирно. 1941 р. село окупували німці: євреїв зганяли до млина і розстрілювали. Налякані односельці втікали в ліс, покидаючи свої помешкання. Сім’я Ольховичів переселилася в будинок лісника, де проживало ще чотири родини.
1942 р. у лісах Волині створювалися партизанські загони. Батько, дядьки та двоюрідні брати Анатолія Івановича пішли в партизанські загони. Пригадує наш герой той день, коли вночі у вікно хтось постукав – то був його дядько Микола, котрий попросив матір дозволити пожити партизанам у їхній хаті. Це була частина (60 осіб) спецзагону командира М.А.Прокоп’юка, яка називалася «Мисливці». Пізніше партизанський загін перемістився в с.Словатичі.
Після недовгих вагань, в благенькій одежі, у свої п’ятнадцять років хлопчисько Анатолій пішов у партизани. В лісах с. Лопатень його зарахували до розвідувального загону. Відразу ж дали карабін, пістолет, гранати, а згодом – непрості партизанські завдання. Небезпечні завдання партизана-розвідника полягали у вчасній передачі достовірної інформації у штаб партизанського загону.
1944 р. командування отримало завдання об’єднатися з партизанськими загонами Білорусі. Для цього довелося, витримуючи мінометні й артилерійські обстріли, подолати тисячі кілометрів пішки. Одного зимового ранку Анатолія Івановича під час виконання завдання було поранено. На щастя, життєво важливі органи не були пошкоджені, проте у зв’язку з відсутністю в медчастині з ліків (був тільки йод) його прийшлося довго одужував. Але молодість і бажання жити зробили свою справу – уже навесні він знову був у строю.
Після закінчення війни Анатолій Іванович повернувся додому. Закінчивши семирічку в сусідньому с. Хопнів, він навчався у Львівському сільськогосподарському технікумі.
Під час зустрічі пан Анатолій згадав службу в армії на Далекому Сході. Там він будував залізничну дорогу, потім служив у місті Благовєщинську, де й одружився. Спеціальні офіцерські курси дали йому змогу стати офіцером. Закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Згодом був переведений у Прикарпатський військовий округ, служив у Німеччині й Угорщині. До виходу на пенсію прослужив сім років у Володимирі-Волинському.
 «Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику перемогу над фашизмом, відновленням історичної справедливості масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали»,– наголосив наш гість.
Маючи вже поважний вік, Анатолій Іванович сповнений оптимізму, любить молодь, охоче зустрічається з нею, полюбляє природу, багато ходить пішки, приділяє увагу спорту. Бути активними, займатися спортом, вести здоровий спосіб життя закликав студентів наш гість.
Спудеї бажали Анатолію Івановичу міцного здоров’я, щастя, добра та благополуччя, висловлювали безмежну вдячність мужньому захисникові рідної землі за мирне небо над головою, дарували йому квіти.
 
Галина ФІРС,
завідувач музею історії
СНУ імені Лесі Українки
Категорія: Музей історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки | Переглядів: 555 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]