Головна » 2020 » Квітень » 17 » З колекції Музею волинської ікони: «Розп’яття»
19:44
З колекції Музею волинської ікони: «Розп’яття»
З колекції Музею волинської ікони: «Розп’яття»

Найтрагічніша тема у сакральному мистецтві – зображення Розп’яття Ісуса Христа. У колекції музею є кілька пам’яток з цим сюжетом, які представляють іконографічну традицію ХVІІ–ХІХ ст.

Ікона «Розп’яття» початку ХVІІІ ст. походить з церкви Успіння Богородиці с. Качин Камінь-Каширського району. Анонімний волинський маляр відтворює традиційну іконографічну схему, яка була поширена в українському мистецтві ХVІ–ХVІІІ століть.

Маляр створив натуралістичний образ страждаючого і померлого Ісуса, його тіло обвисле на перекладині хреста, долоні зведені майже у кулак. Момент умирання на хресті, відображений в іконографії, ніби підтверджує для віруючих істину про Христа – Людину, що померла за них реальною мученицькою смертю. Але і в мертвому Христі продовжував перебувати Святий Дух. Його нетлінне тіло, як живе, виливає потоки крові, заливаючи лик, груди, долоні. Саме кров Христа стала символічним центром композиції. Культ Святої Крові у західнохристиянській традиції був поширений з ХІV століття, тому у творах художників епохи Відродження, а пізніше й у гравюрах, з’являються зображені біля Розп’яття ширяючі ангели, які збирають кров Христову у чаші. «Розп’яття» волинського маляра, композиційно пов’язане з гравюрами Альбрехта Дюрера та Мартіна Шонгауера, які працювали у кінці ХV ст. чи Ісаака Беккета (друга половина ХVІІ ст.), які зверталися до цієї теми. Проте всі образи у ньому змальовані у традиції української ікони, а не німецької чи голландської ілюстративної гравюри. Ангели, які тримають чашу і пелену, позбавлені рис амурів-путті, яких можна побачити у творах західноєвропейських художників, це традиційні зображення посланців Господніх, які навколішках стоять на хмарах. Прийняття крові ангелами у потир і плат нагадує про таїнство причастя вином у християнській церкві.

Розп’ятому Христу пристоять Богородиця та Іоанн Богослов у спокійних, здавалось би, позах, лише розведені у сторони руки Богородиці та сльози на її ликові, свідчать про глибоке переживання. Одяг Богородиці прописаний у західноєвропейському варіанті – накинутий на плечі плащ і плат на голові, який покриває розсипане по плечам волосся і відкриває шию.

Драматизм події, яка відбувається, підкреслюється надзвичайним явищем природи – затемненням сонця. Тому автор на тлі ікони пише темні сірі хмари з яких визирають криваві сонце і місяць. Це відповідає словам Об’явлення: «… І ось, стався великий землетрус, і сонце стало темне, як волосяниця, і місяць став, наче кров» (Об. 6,12).

Яскрава індивідуальність автора проявляється у зображені ретельно виписаного архітектурного стафажу. Ми бачимо середньовічне містечко з довгими будівлями та високими баштами – символом древнього Єрусалиму.

Джерело: Музей волинської ікони

Категорія: Музей волинської ікони | Переглядів: 29 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]