Головна » 2020 » Квітень » 23 » Війна, Луцьк і непросте кохання подружжя Кротюків
10:41
Війна, Луцьк і непросте кохання подружжя Кротюків
Війна, Луцьк і непросте кохання подружжя Кротюків

«Хроніки Любарта» опублікували статтю кандидата історичних наук, завідувача науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею Богдана Зек:

Тема участі волинян у Другій світовій війні все ще лишається надзвичайно актуальною. На жаль, прискіплива увага істориків стосується глобальних подій, оминаючи досвід окремих людей. Війна вбивала і роз’єднувала родини, і лише не багатьом пощастило пройти пекло, вижити та лишитись разом. Хтось опинився за кордоном, жив з думками про Волинь, мріяв про Україну і її державність. Усі ці слова стосуються подружньої пари Сергія та Марії Кротюків. Отже, ким вони були? І чому у них таке непросте кохання?

Сергій Кротюк народився 24 вересня (7 жовтня) 1903 р. у Рівному, де батько Федір проводив будівельні роботи для залізниці. Однак, будинок родини знаходився у с. Піддубці, тому за документами, Кротюк молодший народився не у місті, а в селі, де й здобув початкову освіту. Старші класи школи Сергій закінчував вже не у Піддубцях, а в с. Романів.

Із початком Першої світової війни Федора Кротюка мобілізовують до війська, а родина, тікаючи від війни, перебирається до російського Курська. Там Сергій вступив у гімназію, де навчався до 1918 р. – часу повернення Кротюків на Волинь. Подальше навчання продовжив в Луцькій українській гімназії, яку закінчив у 1921 р. Згодом багато вихованців цього навчального закладу влились до лав українського визвольного руху.

Будівля Луцької української гімназії, тепер вулиця Гаврилюка

Після гімназії Сергій Кротюк активно займався просвітницькою роботою серед сільської молоді. Організував оркестр, театральний і книжковий гуртки, виступав із рефератами про історію України. За це був арештований польською владою і 9 місяців перебував у в’язниці. Втративши можливість отримати закордонний паспорт і виїхати на навчання в Подєбради (нині Чехія), де діяли українські виші, Сергій приймає рішення перейти кордон нелегально. Однак знову був затриманий і провів 3 місяці у луцькій в’язниці. З цього часу Кротюк перебуває під постійним наглядом польської поліції.

У 1924 р. його призивають до війська. Службу проходив у 21 піхотному полку у Варшаві, мав хорошу світу, здібності і відтак був направлений у школу старшин до м. Острув Комарув. Під час дискусії у місцевому військовому клубі став на захист українців, через що викликав підозри і був знову арештований на 9 місяців. Все ж таки його звільнять із правом закінчення військової школи.

Після проходження строкової служби у польському війську мрії Кротюка нарешті починають збуватись. Він вступає на кореспондентське (заочне) відділення технічно-господарського інституту при Українській господарській академії в Подєбрадах (нині Чехія), де здобув фах інженера економічних наук. Знайомиться із Марією Качинською, з якою вінчається у 1931 р. Дружина народилась 17 (30) липня 1905 р. у містечку Ківерці, працювала медсестрою в лікарні. У подружжя були спільні погляди, тому пані Марія не лише підтримувала, але й була надійною опорою для свого чоловіка упродовж його життя, яке стало непростим шляхом випробування для них обох.

Сергій Кротюк

Політика обмежень українців у Другій Речі Посполитій викликала реакцію. Будучи сімейною людиною, із хорошою освітою і професією, Сергій Кротюк не мирився з польською владою. Хоч і мав досвід арештів, але справедливість цінував, мабуть, ще більше. Ймовірно, у 1924 р. він вступив до Української військової організації, був членом «Просвіти» і виступав за українізацію церкви. Після створенням ОУН він входить до її лав (був відомий під псевдо «Похмурий»), очолює так звану «п’ятірку» організації в Піддубцях. Наслідком цієї діяльність стали чергові арешти і покарання у концтаборі Берези Картузької (нині Білорусь), створеному польською владою спеціально для політичних опонентів.

Із початком Другої світової війни Сергія Кротюка, як і більшість українських в’язнів, було звільнено із польських тюрем. Остерігаючись чергового арешту, він не повертається на Волинь, яка увійшла до складу СРСР, а залишається в окупованій Німеччиною Польщі. У цей час відбувається розкол ОУН на прихильників Степана Бандери і Андрія Мельники. Сергій Кротюк входить до когорти прихильників останнього. Разом із роботою в ОУН(м), він працював ревізором кооператив на Холмщині.

Із початком німецько-радянської війни Сергій Кротюк повертається на Волинь у складі похідних груп ОУН(м). Джерела фіксують його прибуття до Луцька у жовтні 1941 р. Відомі точні адреси проживання подружжя. За час окупації Кротюки мешкали на вул. Миргородській, 26, Низькій, 14 і Миргородській, 30. Відповідно до фаху, Сергій працював бухгалтером у луцькій Централі закупу і збуту. За свідченнями Надії Мисечко-Каркоць, на певний час йому разом із друзями вдалось започатковувати доволі успішне будівельне підприємство. Що ж до участі у підпіллі, то за словами одного із місцевих керівників Кіндрата Швеця (родом із с. Жидичин), він входив до Волинського обласного проводу ОУН(м).

Повернувшись на Волинь, Сергій Кротюк дізнався, що на весні 1940 р. його батьків репресували і вивезли до Казахстану, а господарку забрав колгосп. У родинному будинку в Піддубцях проживали сусіди, бо їхня хата згоріла під час бойових дій. За словами Кротюка, за це вони постачали йому в Луцьк продукти харчування, дрова. Інколи його дружина сама їздила велосипедом у Піддубці.

Поруйнований Луцьк під час війни

Про діяльність Сергія Кротюка в ОУН, як до війни, так і під час її, відомо ще не достатньо. Дещо про луцький період можна дізнатись із його спогадів, присвячених побратиму по визвольній боротьбі – Олегові Штулеві, який згодом став Головою Проводу ОУН. Останній прибув на конспіративну квартиру до Луцька з Києва у лютому 1942 р. На той час у столиці України німці арештували вже багатьох українських діячів.

У Луцьку зв’язковий ОУН(м) привів Штуля до Кротюків аби він зупинився у них на час пошуку житла. На той момент це була вул. Миргородська, 26. Подальші події частково дозволяють реконструювати спогади Сергія Кротюка. Він пригадував: «З хвилиною, як Олег оселився в нашій хаті, змінилося й наше життя. Від того часу нам ніколи не бракувало відвідувачів, не тільки молодих, а й старших віком осіб. Рух збільшувався особливо наприкінці тижня. Дуже часто траплялося, що майже вся редакція часопису «Волинь» (видавали у Рівному) опинялася в нашій хаті. Насамперед дуже частим гостем був брат Олега – Василь, а за ним брати Мисечки, не відставав від них і Віталій Пилипчук та багато інших. Добру частину часу витрачали на наради, а тоді, залежно від складу осіб і бажання, бралися до бриджа, а то й до покера». Варто припустити, що це один із найприємніших спогадів Кротюка про життя в Луцьку, адже окупаційне повсякдення і участь в боротьбі за українську ідею не завжди супроводжувались позитивними подіями.

Із наближенням лінії фронту, німці посилюють боротьбу з рухом Опору. Події 1943 р. в Луцьку описує й Сергій Кротюк: «Арешти й розстріли були щоденним явищем. Наші друзі, що працювали в розвідці, повідомили в останню хвилину дружину й мене, що ми також у числі тих, кого мають ліквідувати, та що гестапо питало про нашу адресу. Не прихопивши з собою навіть найконечнішого, ми подалися різними шляхами в підпілля. Своїх «опікунів» ми зустріли по дорозі, коли вони йшли до нашого помешкання. Наше щастя було в тому, що ми їх зауважили раніше, ніж вони нас, і тому змогли сховатися. 6-го вересня 1943-го року в Луцьку дружина і я пішли різними шляхами; я знову зустрів її наприкінці 1944-го року у Відні».

Луцьк під час війни

Дружина Кротюка Марія стала медичною сестрою в Українському легіоні самооборони. Сам він через підірване здоров’я у польських в’язницях не зміг вступити до військового формування, тому виїхав на захід. У Перемишлі (нині Польща) Сергій Кротюк очолив відділ Союзу кооператив.

Про перебування Марії Кротюк («Галки») в Легіоні збереглись спогади її товаришки: «Хоч ми усі були молоді й здорові, але «Галка» приготовила у кількох кімнатах санітарний пункт із ліжками, на всякий випадок, тим більше, що уже була зима. «Галка» завжди із своєю санітарною торбинкою через плече відвідувала стрільців, особливо у віддалених сотнях від санітарного пункту: чи все у порядку і чи всі вояки були здорові». Коли Легіон перебував у Буковській Волі (Польща), за наказом Михайла Солтиса («Черкаса») Марія Кротюк була відкомандирована до Відня, де й зустрілась із чоловіком.

Увесь час Сергій Кротюк був залучений до підпільної роботи в ОУН(м). Загалом, на час закінчення Другої світової війни він разом із генералом Миколою Капустянським, Ярославом Гайвасом, Юрієм Бойко (Блохин), Яковом Маковецьким, Степаном Касіяном, Михайлом Михалевичем взяв активну участь у розбудові організаційних структур ОУН(м) в умовах перехідного періоду.

Значно більше із біографії Кротюків відомо за післявоєнний час. У квітні 1945 р. подружжя опинилось у Берхтесгаденському таборі (Німеччина) для біженців, де вони проживали на горищі одного із будинків. Навпроти було вікно іншого будинку, де проживало подружжя Штулів. Ось як про це говорить Сергій Кротюк: «Щоб уранці привітатися або щось запитати, не треба було взагалі заходити до помешкання Штулів, а вистачало відчинити вікно й гукнути, і вже висувалася голова з другого вікна, щоб побалакати. При цьому ми не заторкували «високих тем», аби не збирати авдиторії, а просто найчастіше питали, як виглядає сніданок чи розклад робочого дня. Назагал нам було про що поговорити, але на те ми мали іншу нагоду. Під час тих інших розмов ми спостерігали один одного, аби встановити, чи від життя за різних обставин не зайшли, бува, у нас якісь зміни характеру, і часом я стверджував, що перебування в партизанах і концентраку не минуло без сліду». Там у таборі українських біженців дружина Кротюка увесь час працювала у шпиталі.

Олег і Катерина Штулі у таборі для біженців. Німеччина, 1945

Пізніше родина переїздить до Мюнхена, де впродовж 1946–1948 рр. Сергій продовжив навчання в Українській економічній високій школі, де 22 травня 1948 р. йому присвоїли ступінь доктора економічних наук. Разом із цим він продовжує роботу в ОУН(м). Так, у 1946 р. Андрій Мельник призначив його Головою фінансової референтури Проводу ОУН.

У 1949 р. Кротюки залишають Європу і переїздять у США. Спочатку вони проживали у Міннеаполісі (штат Міннесота), а згодом у Денвері (штат Колорадо). Та де б вони не були, завжди брали активну участь в українському громадсько-політичному житті. За свідченнями Надії Мисечко-Каркоць, Сергій Кротюк працював на будівельних роботах, пізніше разом з дружиною почав займатись підприємницькою діяльністю. Подружжя допомагало українським науковим і суспільним установам в діаспорі. Кротюки перераховували кошти Українській вільній академії наук у США, Українському вільному університету, підтримували своїх співвітчизників інвалідів-комбатантів.

Доктор Сергій Кротюк користувався авторитетом в діаспорі. Часто його обирали до керівного складу українські організації. Так, 1–3 липня 1972 р. в Лігайтоні (штат Пенсильванія) відбувся Світовий з’їзд ветеранів українського резистансу, головою зборів якого обрали Сергія Кротюка. Після переобрання керівного складу Союзу він очолив пресову референтуру. Його дружина Марія також увійшла до керівної ланки організації.

Подружжя активно включилось в українське громадське життя Денверу. У місті вони заснували 40-й відділ Організації державного відродження України імені полковника Андрія Мельника, головою якої став чоловік пані Марії. Доктор Сергій Кротюк очолював господарську раду «Пласту», активно сприяв створенню парафіяльної управи Української православної церкви св. Покрови у Денвері. 11 вересня 1976 р. разом із Степаном Орищишиним і Андрієм Івашко увійшов до складу громадянського суду відділу Українського конгресового комітету Америки в Денвері.

У Союзі ветеранів українського резистансу Сергій Кротюк продовжувати займати керівну ланку до кінця свого життя. Він представляв організацію на похоронах Голови Проводу ОУН Дениса Квітковського 24 березня 1979 р. Сам доктор Сергій Кротюк відійшов у вічність 14 червня 1980 р. у Денвері. Похований на українському пантеоні – цвинтарі св. Андрія у м. Саут-Баунд-Брук штату Нью-Джерсі.

Вирізка із газети «Свобода» за 14 січня 2005 р. про пожертви родини Кротюків

Некролог із газети «Свобода» за 20 червня 1980

Після смерті чоловіка Марія Кротюк продовжила його справу. Власними коштами підтримувала видавничу діяльність, Інститут дослідів Волині, товариство «Волинь», Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Бібліотеку ім. Симона Петлюри і газету «Українське слово» в Парижі, жертвувала на пам’ятник св. княгині Ольги і церкву св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку.

Підтримуючи діаспору фінансово, пані Марія берегла спомини про чоловіка, який докладав зусиль для розвитку української науки і культури. Якщо у 1982 р. в честь його пам’яті вона пожертвувала 100 доларів Українському вільному університету у Нью-Йорку, то у 1984 р. 1000 доларів на розвиток українських студій в Гарвардському університеті, а у 1987 р. вже 2000 доларів Українському історичному товариству у США. Ще через рік її коштом була видана книга Максима Бойка «Володимир – столичний град Волині».

Не дивлячись на поважний вік, після проголошення незалежності вона побувала в України і відвідала рідну Волинь. До кінця своїх днів продовжувала складати пожертви на українську справу. Після тривалої хвороби українська меценатка, культурно-громадська і церковна діячка Марія Кротюк померла у Денвері 15 червня 2000 р. Похована разом з чоловіком на цвинтарі св. Андрія у м. Саут-Баунд-Брук штату Нью-Джерсі.

Українська православна церква св. Андрія у м. Саут-Баунд-Брук, США

Одна із книг про Волинь, видана коштом Марії Кротюк

Некролог із газети «Свобода» за 14 липня 2000

Подружжя Сергія і Марії Кротюків належить до тієї когорти волинян, які були відомими у чужих краях, але залишаються забутими на Батьківщині. Вони заслуговують нашої уваги не лише як політики, громадські діячі та меценати, але й тому що змогли пройти через тюрми, війну, розлуку, але все ж таки залишились разом.

P. S.: Будемо сподіватися, що завдяки родичам Кротюків ми дізнаємося більше з їхньої біографії і отримаємо сімейні світлини подружжя.

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 32 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]