Переглядаючи архіви Володимир-Волинського історичного музею імені О.Дверницького, ми знайшли стару світлину, її вік налічує понад 53 роки. На фото зображено старшого чоловіка у гімнастерці, його груди прикрашають ордени та медалі. Це полковник Олексій Громотович – керівник табірного підпілля концтабору «Норд-офлаг-365».

Як відомо, нацистські окупанти організували концтабір у Володимирі-Волинському у вересні 1941 року. Про страшні знущання над його полоненими розповідали в’язні, яким вдалося вижити. Їх годували баландою з напівсирою бруквою, обливали холодною водою на морозі, цькували вівчарками, били.

У музеї є картотека в’язнів цієї катівні та їх листування. З цих джерел ми можемо дізнатися, що серед полонених були українці, росіяни, грузини, євреї, поляки, білоруси та громадяни інших національностей. То були люди різних професій – робітники, селяни, вчителі, інженери, перекладачі, ветеринари і навіть кандидати наук, професори. Не всі мирилися з важкою долею – організовували підкопи, втечі, діяло підпілля.

Якраз керівником підпілля був полковник О. Громотович. Жителі приміських сіл Федорівка, Хрипаличі та ін. рятували в’язнів, серед яких – і рядові, і офіцери. Хоча ризикували і власним життям. Утікачів вигодовували, наче немовлят, адже вони довго нічого не їли. Старожил нашого міста Наталя Грабарчук розповідала, як бачила в’язнів, які з благальним поглядом говорили до них: «Деточки, помилосердствуйте, дайте хлебушка…».

На світлині бачимо, що Олексій Громотович був нагороджений багатьма медалями і Орденом Червоної Зірки – цю нагороду давали за особливі заслуги в боротьбі з окупантами. Орден було засновано у 1930 році і з того часу його вручили понад 2 мільйонам людей.

Нацисти намагалися схилити в’язнів до співпраці, особливо офіцерів, адже серед них було багато освічених людей – інженерів, як от Дмитро Карбишев, перекладачів, науковців. Проте, вони мужньо трималися.

У повоєнний час О. Громотович жив у Ташкенті, де у 1967 році й було зроблене це фото.

Хоча з того часу вже минуло багато літ, але і в минулі роки до музею зверталися внуки і правнуки в’язнів «Норд-офлагу», щоб дізнатися інформацію про своїх дідів-прадідів. Особливо мені запам’яталася родина, яка приїхала із США: 90-літня жінка з дорослими дітьми перетнула океан, щоб побувати у Володимирі, де в таборі загинув її чоловік.

Добре, що люди бережуть пам’ять про тих,
хто пережив жахіття війни...

Богдан Янович,
науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею імені О.Дверницького