На невеличкому кладовищі при в’їзді у село Муравище, що неподалік Ківерець, біля голубенької церковки Почаївської ікони Божої Матері змушує привернути до себе увагу немалий ряд фамільного захоронення Лисяних. І мало хто знає, що спочиває тут, у цьому затишку, українська художниця Лідія Іванівна Спаська - цілеспрямована і вольова особистість, яка першою з волинянок у 30-ті роки минулого століття присвятила себе образотворчому мистецтву.

Лідія Спаська. Автопортрет

Ім’я цієї мисткині з непростим життям розкрив на початку ХХІ століття відомий художник і мистецтвознавець Волині Микола Черенюк.

Лідія Спаська народилася в день святої Лідії – 5 квітня 1910 року в Умані, на Черкащині, в інтелігентній, благочестивій заможній сім’ї Івана та Євдокії Лисяних, в якій була восьмою дитиною. Дитячі роки провела у батьківському селі Гавчиці на Волині, яке нині йменується Муравищами. Величезне помістя включало десятки гектарів лісів, заливні луги, ставки та кілька дерев’яних будинків. Господар сам любив працювати на землі, мав мозолисті руки. А ще, як згадувала майбутня художниця, був дуже доброю та чуйною людиною. Його не стало 28 жовтня 1924-го, на 64-му році життя. Мама (уроджена Бабенко) походила з давнього роду запорізьких козаків. Вона вчила, що найкраща прикраса для дівчини – скромність і доброта сердечна, а не зовнішнє причепуріння. І Ліда росла відкритою до людей, життєрадісною, доброзичливою, лагідною. А особливо вражала своєю духовністю, завжди говорила про Бога, закликала оточуючих її прагнути не житейських гараздів, а Божого царства, благословення Всевишнього.

Коли Лідії виповнилося вісім років, сім’я переїхала до Луцька, в добротний батьківський будинок в центрі міста. Дівчинка вступила до гімназії. Навчаючись, розвивала свої художні здібності, зародженні ще в ранньому дитинстві. Дуже любила малювати портрети – живу натуру. На все життя збереже вона звичку пізнавати через риси обличчя характер людини, намалює сотні чудових портретів з розкритим духовним світом особистості.

Після закінчення Луцької гімназії юне обдарування два роки навчається у Варшаві, в приватній школі імені Крижановського.

Осінню 1931 року помирає мама. Невелику спадщину Лідія не спрямовує на будівництво “дохідного будинку”, як радили старші брати, а вкладає в навчання малюванню у Парижі. Серед чисельних художніх студій обрала відому академію Родольфо Жюліана, що стояла на засадах реалістичного мистецтва і користувалась найбільшою популярністю серед французьких та іноземних студентів.

В Парижі Лідія Іванівна опинилася у високоінтелектуальному духовному середовищі російських “вигнанців вітчизни”, серед яких був філософ і богослов Сергій Булгаков, познайомилася з однією із провідних майстрів іконопису Юлією Рейтлінгер, яка прийняла чернечий постриг під іменем сестри Іоанни, виконувала розписи для кількох православних храмів, вирішуючи надскладне завдання – зобразити Бога у ХХ столітті. Не виключено, що з нею могла працювати і Лідія Лисяна, у творчому доробку якої ця тематика була найважливішою впродовж усього її життя. 4 прожиті у Франції роки Лідія Іванівна згадувала як найщасливіші в її житті, характеризувала цей період словами “багатство життя”, розуміючи під цим не матеріальний достаток, а духовний.

Тут зустріла свого нареченого Василя Спаського, родом із Ніжина, який на той час був студентом Свято-Сергіївського Богословського Інституту. У квітні 1935 року наречені повернулися на Волинь, у Гавчиці. Знайомий батюшка з села Тутовичі (за Сарнами) їх обвінчав, безкоштовно, на другий день Трійці. Молодята поселилися в урочищі “Монахувка”, на 65 гектарах лісу і боліт. “Монахувкою” (монахинею) стали жартома називати і “красуню Лідочку” – вродливу, але надто скромну і строгу. 27 квітня 1936 року в сім’ї Спаських народився первісток Микита, 10 квітня 1940-го – донька Марійка, яка, на жаль, померла семимісячною. Чоловік господарював енергійно, а Лідія Іванівна доглядала дітей, займалася хатніми справами і малювала, в основному портрети рідних і знайомих. На сьогодні збереглися дві роботи цих років: портрети молодих односельчан Саші Романюка та його сестри Марії. Їх хранителями до недавнього часу були син художниці Климент з дружиною Марією з Острога, які передали малюнки бібліотекарові села Муравище Марії Михайлюк, а від останньої вони перейшли на зберігання до Ківерцівського краєзнавчого музею.

Саша Романюк. 30-i роки ХХ ст.

Марія Романюк. 30-i роки ХХ ст.

З початком війни влітку 1941 року Спаські перебралися до родичів у Ківерці. Гавчиці були спалені, їх будинок в лісі біля села розібраний на будівельні матеріали. На початку літа 1943-го переїхали до Луцька, потім пішки із сином прийшли у Дубно до сестри Марії. 5 лютого 1944 року під залпи “катюш” народився другий син Климент. Чоловік Василь Георгійович вирішив йти на фронт: “Я сам на себе все життя плював би, якби уникнув такого святого обов’язку”. Останнього листа дружині написав 27 січня 1945 року, а 3 лютого року помер від ран. Похований на території Польщі.

А пізніше була пропозиція родини сестри поїхати з ними на проживання в Чехію. Чоловік Марії Еміль Долєжал домігся дозволу на їх виїзд, але коли він сказав, що купить Ліді і дітям одяг за свої гроші, та відмовилася їхати, бо незручно було взяти таку пожертву.

Деякий час Лідія Іванівна з дітьми жила в Дубно у зруйнованому війною будинку сестри, потім у маєтку Долєжала у селі Молодаво. Матеріальну допомогу надавав священник Олександр Рогозинський, даючи художниці замовлення на розписи церков у Молодаво та навколишніх селах. Потім знову на короткий час Ківерці. Нарешті брат Данило покликав її з дітьми в Острог. Не завжди умови проживання були належними, доводилося змінювати квартири. Незважаючи на труднощі, Лідія Іванівна виживала і працювала не покладаючи рук. Спочатку їй замовили намалювати 60 копій портретів Леніна і Сталіна для шкіл, копії відомих полотен для музею. Ця нетворча робота не приносила душевного задоволення, але потрібно було братися до роботи, щоб утримувати сім’ю.

У 1952 році скрутне матеріальне становище примусило її працювати над полотнами історичного характеру. Це було непросто, треба було вживатися в тему, досконало вивчати історію, зустрічатися з людьми. І “бандерівський” край полюбив жінку, яка не приховувала, що вона росіянка, сміливо говорила російською мовою. Її особлива харизма налаштовувала людей на доброзичливість. Перша картина “Повстання в селі Новомалині 1905 року” принесла художниці неабияке визнання. Далі були десятки полотен, які відобразили фактично всі головні події в історії Острога.

З кінця сорокових – початку п’ятдесятих років Лідія Спаська починає писати ікони і розписувати церкви. Як для людини надзвичайно духовної, це стало потребою її душі. Особливо в період безбожності і тотального атеїзму. З хворим серцем поїхала у село Глухівці, що між Козятином і Бердичевом, до священника отця Іоанна Дубровського, розписувала його храм, церкви в навколишніх селах.

Розписаний Лiдiєю Спаською iконостас. с. Муравище

Ікони Лідії Спаської у церкві с. Муравище

Друга половина життя художниці мала широку географію: Покровська церква у Києві, в умовах хрущовських гонінь; село Дермань на Рівненщині і розірвання контрактів кришталево чистої Спаської з авантюрним отцем Сергієм Кульчицьким; Астрахань і Ташкент на прохання архієпископа Гавриїла; Феодосіївська церква у Луцьку, для якої написала ікони “В’їзд Господній в Єрусалим” та “Нагорна проповідь Ісуса Христа”. Падала з висоти, залишилася живою, розцінюючи це чудесне спасіння Божою волею. Наприкінці 1980-х ікони Лідії Іванівни замалювалию, але були відновлені після втручання мистецтвознавців; Свято-Воскресенський храм, Богоявленський собор, Свято-Успенський римо-католицький костел в Острозі.

У 1994 році безкоштовно розписала побудовану, за її ініціативою і першим немалим грошовим внеском, церкву у селі Муравище, де пройшли її дитячі роки. На сьогодні тут 14 робіт Лідії Спаської.

Церква у с. Муравище. Злiва могили Лисяних

Родинне поховання Лисяних

У 1995 році православна Кирило-Мефодіївська церква Острозької академії отримала ікону “Святі Кирило і Мефодій”.

У 1995–1997-х роках, маючи за плечами 87 років!, розписувала церкву на кладовищі в Курську, на запрошення отця Олександра Рогозинського, який служив там до 100 років.

Образ Спасителя, який приносить себе в жертву заради людства, був найвищим ідеалом художниці. У прагненні наслідувати його, віддаючи себе людям, вона вбачала сенс свого життя. Вона була образом лагідності, смирення і безкорисливості. Свої роботи ніколи не підписувала, оскільки вважала, що ікони створює Бог, а вона лише інструмент, що діє по Його волі

Померла Лідія Спаська із родини Лисяних 15 серпня 2000 року. Бажала бути похованою біля батьків, доньки та братів у Гавчицях-Муравищах на Ківерцівщині.

Могила Лідії Спаської та її доньки

Ківерцівський краєзнавчий музей підтримує зв’язки із сином художниці Климентом Васильовичем та його дружиною Марією Михайлівною Спаськими.

Степан Войчик,
в.о. директора Ківерцівського краєзнавчого музею