Головна » 2018 » Липень » 26 » «Я буду вічно жити!»
20:32
«Я буду вічно жити!»
«Я буду вічно жити!»

Під такою назвою у Волинському краєзнавчому музеї відкрито виставку філокартії до Дня пам’яті Лесі Українки.

Філокартія – видання, поширення та колекціонування поштових листівок про видатних діячів культури, літератури, мистецтва, – відіграє велику роль у пропаганді їхньої творчої спадщини, спонукає до її вивчення, чи, принаймні, до детальнішого ознайомлення з нею.

Тема "Леся Українка в ілюстрованій поштовій листівці" вперше знайшла своє втілення в однойменному каталозі (автор-упорядник Н. Пушкар), виданому 1991 року до 120-річчя від дня народження поетеси. Кілька поштівок з портретами Лесі Українки та Олени Пчілки увійшли до досить солідного за обсягом альбому-каталогу "На спомин рідного краю. Україна у старій листівці", видання якого присвячене пам'яті видатного українського колекціонера і мецената Василя Васильовича Тарновського (1827–1899).

Багатолітні надходження до фондів Волинського краєзнавчого та літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодяжному – результат цілеспрямованого комплектування філокартії, присвяченої Лесі Українці. Джерела надходжень до музеїв різноманітні. Більша частина листівок придбана в книжкових крамницях або кіосках; деякі подаровані або передані безкоштовно шанувальниками творчості поетеси. Листівки, на яких зображено пам'ятники Лесі Українці в США і Канаді, подаровані Колодяжненському музеєві відомим бібліографом з Канади Михайлом Вороном та колекціонером філокартії з Любомля Михайлом Дзеєм. Листівку-"цегелку" Волинському краєзнавчому та Колодяжненському літературно-меморіальному музеям подарував наш постійний меценат Володимир Саварин з Луцька. Всі листівки, що вийшли у видавництві "Ініціал", передані до музеїв директором видавництва Віктором Федосюком.

Хронологічні рамки поштових листівок, що експонуються – 1902-2016 років. Рідкісною є перша фотонатурна поштівка парний портрет Лесі Українки та Ольги Кобилянської, видана Я.Оренштайном, а також дві видані П. Дятловим у 1917 і 1918 роках у Відні; репродукційна листівка з малюнка І. Іванова 1928 року; листівка-"цегелка", збір коштів від продажу якої призначався на розбудову Луцької української гімназії в 1930-ті роки; листівки, на яких відтворено пам'ятники Лесі Українці в США і Канаді (скульптор Михайло Черешньовський).

Найчастіше видавці та фотографи зверталися до фотознімка Лесі Українки 1896 року, того, якого вона подарувала Нестору Георгійовичу Гамбарашвілі (1871–1966) з дарчим підписом: "Бажаю Вам, пане Несторе, послужити щиро і бездоганно Вашій прекрасній рідній країні. Коли Вам треба буде товариської помочі й поради, то згадайте, що єсть на світі Лариса Косач. Київ. 6.V.1896 p.". Перша така листівка вийшла ще за життя поетеси (вид. Товариства "Академічна поміч" і видавництва "Житє", Львів, до 1909 р.). До речі, цей портрет використано для іменного поштового паперу Лесі Українки, виданого в Полтаві; на такому бланку 20 червня 1913 року поетесі написала листа мати, Ольга Драгоманова-Косач.

К. Квітка у спогадах "На роковини смерті Лесі Українки" свідчить: "...сама Леся не признавала сього портрета анітрохи подібним до себе. „Такою я зроду не була, – не раз казала вона. – Може, моїм прихильникам, що видають мій портрет, хотілося б, щоб я була такою, – се діло вподобання". [ ... ] Отже, можу додати і свої власні посвідчення: знаючи Лесю близько 15 літ і постерігаючи її вираз в різні моменти життя і в різних настроях, запевняю, що пишно-надменного і холодного виразу в такім роді, як на тому розпростореному портреті, не було в неї ніколи...". Висловився Климент Васильович і з приводу інших двох знімків Лесі Українки, які стали сюжетами листівок. Про листівку, видану Я.Оренштайном 1902 року в Коломиї, на якій Леся Українка з Ольгою Кобилянською, його судження було позитивним: "Скромний вираз на тій картонці без порівняння ближчий до властивого Лесі виразу. Можу запевнити, що й сама Леся находила сей знімок подібнішим, хоча находила, шо на ньому вираз занадто вже смутний: "Baranek bozy", – казала вона, жартуючи...".

До знімків, зроблених Ю.Тесленком-Приходьком у травні 1913 року (останнє фото Лесі Українки), ставлення К.Квітки було двояким: "...хоча сі знімки незвичайно гарні по техніці, але вирази на них не правдиві і випадкові. В сій опінії я розходився з самою Лесею – вона находила сі знімки вповні влучними".

1966 і 1971 роках видавництво „Мистецтво" випустило поштові листівки з графічними портретами Лесі Українки художника Василя Чебаника, професора Української академії мистецтв у Києві, графіка. Сестра Лесі Українки, Ізидора Петрівна Косач-Борисова, високо оцінила цю листівку в листі до Анатолія Костенка: "А яку приємність справили Ви мені, надіславши листівку з портретом Лесі (дереворит В. Я. Чебаника)! Якщо це молода людина (а я чогось таки думаю, що молода), то це на рідкість талановитий мистець, бо так передати схожість і вираз обличчя людини, ніколи не бачивши її живу, це може тільки якийсь особливий артист, що його природа наділила даром особливої інтуїції".

В останні роки до справи поповнення філокартії, присвяченої Лесі Українці, долучилися волинські видавництва ("Ініціал", "Медіа"); окремі доброчинці (Я. Омелян, С. Дружинович, П. Гоць, В. Філіпчук) здійснюють видання власним коштом, а відтак і невеликими тиражами.

Виставку укладено за тематично-хронологічним принципом: фотонатурні портретні зображення; листівки, на яких відтворено пам'ятники Лесі Українці та скульптурні зображення; репродукційні листівки з живописних і графічних портретів; видові фотонатурні та фотомонтажні багатосюжетні – рідні і пам'ятні місця Лесі Українки та Олени Пчілки; листівки з Пошти Майдану 2016 року.

Деякі листівки мають цікаву історію створення або побутування, тому подаємо кілька статей-коментарів до окремих листівок. Далі буде...

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Фото Л. Максимова

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 55 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]