Головна » 2014 » Серпень » 1 » Голос Лесі Українки лунає через сторіччя.
15:17
Голос Лесі Українки лунає через сторіччя.
Голос Лесі Українки лунає через сторіччя.

     1 серпня минає 101 рік від дня смерті Лесі Українки, творчість якої навіть через століття жива і актуальна. Хоч твори її написані на основі художніх сюжетів з періоду дохристиянського, перших віків християнства, часів козаччини, сучасних письменниці, другої половини XIX − початку XX сторіч… Місце дії у ії творах − Україна, Ізраїль, Єгипет, Італія, Іспанія, Англія, Шотландія, Америка, Росія… Але незалежно від часу і місця дії у творах читаються пекучі проблеми сучасності. Недаремно Леся Українка поруч з Іваном Франком і Тарасом Шевченком вийшли на Майдан. Кілька тижнів тому завідуюча музеєм Лесі Українки їхала по справах до Полтави через Київ і зробила на Майдані кілька світлин із зображенням цих поетів і написами під ними: «Вогонь запеклих не пече» (Т.Шевченко), «Наше все життя − війна» (І.Франко), «Хто визволиться сам, той буде вільний» (Леся Українка). У повному контексті в драматичній поемі письменниці «Осіння казка» ці слова звучать так:

               чарівник-віщун колись казав:

 «Хто визволиться сам, той буде вільний,

 хто визволить кого, в неволю візьме».

     Їх промовив Лицар, визволений з темниці недалекою, бажаючою отримати від визволеного щедру винагороду − частину маєтку, зробитися панею, Служебкою. Чим вам не хтиві плани «визволителів» тримати у неволі (за текстом) у свинячих «стійлах», серед «бруду», «погані», «зарази» тих, кому, нібито, подарували волю:

 Поки мене сюди не заманила,

 була ти добра, хоч клади до рани,

 а як замкнула от у сей свининець,

 то стала як перекупка лайлива.

     Під твором напис: «Тифліс, 25. 01.1905р.». Тобто, писався у криваві дні січневого повстання у Петербурзі, відгомін яких Леся Українка відчула на Кавказі, згодом побувала у самому осередку революційних дій, «перетривав там усі залізничі страйки, бачив народження російської «конституції» і багато всякого, надивився на червоні прапори, наслухався співів і великих слів, а потім вернувся в розбитий «чорною сотнею» Київ…» (У листі до О.Кобилянської пише про себе у чоловічому роді, використавши буковинський діалект). До речі, що таке «чорна сотня»?» Це банди погромників, створені 1905 р. поліцією і монархічними організаціями для боротьби проти революційного руху і розпалювання національної ворожнечі, зокрема влаштування єврейських погромів. Чи це знову не один з прийомів «визволителів», тільки більш витончений? Зіткнення лобами своїх же, українців!

     Картину психології «визволителя» Леся Українка малює в останній своїй закінченій драматичній поемі «Оргія», за кілька місяців до смерті, досягши твердої національної позиції, у колоніальній Греції бачачи Україну. Багатий римлянин Меценат зверхньо відгукується про танцівниць-полонянок, нехтуючи чужу культуру: «… Тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно», «По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки – миліша плата, ніж лаври…».

     На переконання танцівниці Неріси, дружини героя твору Антея, що, буцімто, Меценат, представник країни-переможця «не забирає ніяких наших скарбів силоміць, але купує, ще й за добру ціну», Антей розкриває джерело багатства завойовника: це злото, «що стягається до Риму з подоланих, таки ж і з нас самих».

    Фальшивий визволитель має абсолютну неповагу до історії подоланої країни. З розмови Прокуратора, Префекта та Мецената: «У гречуків отих усі герої! Хто кине в зваді миску через стіл і в лоб сусіду влучить – вже й уславивсь».

  Він забув, чия історія древніша, і хто у кого набирався розуму. За науку відплатив, ввівши свої порядки, бо, бачите, «він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку».

   Навіть великий великодержавник Меценат був здивований зухвалістю Прокуратора, який заявив, що навіть своєї мови у колоніальній Греції не було:

            … був іонійський діалект,

 аттічний, ще не знаю там який, –

 що не письменник, то й балачка інша, –

 але гартованої міцно мови,

 єдиної, всесвітньої, як наша,

 не мали греки зроду.

     Переможці вважають себе надлюдьми, вигрібаючи з поневоленої країни найцінніше і присвоюючи його собі. Антей зрозумів сарказм Мецената, відповівши на його фразу «Бо я на всяких смітниках громаджу  і там вишукую коштовні перли» реченням:

                                         Справді,

 се дивно, як ми досі не привикли,

 що переможцям вільно називати

 країну нашу смітником, а нас,

 поки ми не в «оправі», просто сміттям.

     Підкупами привчати  «ласкою, дарами навіть, всіх видатних чужинців Рим любити.  Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею».Якщо підкупи не допоможуть, «визволитель» не посоромиться радикальніших засобів:

 Цікавий знати, як би ти, наприклад,

 збирав податки «ласкою й дарами»?

 Багато б назбирав!

      «Оргія» Лесі Українки закінчується трагічно, бо, на жаль, частина подоланих, не маючи виразних національних переконань, піддаються на розкоші з царського стола. Як це робиться, дуже сильно у драматичній поемі описала Леся Українка:

Меценат

 Танцюй, прекрасна музо Терпсіхоро!

 (Виймає із скриньки діамантове намисто, здіймає його обома руками вгору і вабить ним до себе Нерісу.)

 Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти. Гості зриваються з місць і товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерісу. На неї сипляться квіти і грім оплесків.

 Голос з хору панегіристів

 Се наша муза!

 Прокуратор

 (ласо)

 Гарна, гарна штучка!

 Префект

 Ся муха, певне, з голоду не згине.

 Неріса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах. Прокуратор кидається піддержувати її, але Меценат попереджає його, надівши Нерісі намисто на шию і том самим рухом піддержавши її.

 Неріса

 Мій пане, дякую!

 (Хоче поцілувати його в руку.)

 Меценат

 Не так, безсмертна!

 (Цілує її в уста.)

 Неріса встає.

 Префект

 (з місця, посуваючись трохи на ложі і простягаючи чашу з вином)

 Ходи, вакханко, відпочинь край тигра!

     Чоловік Неріси Антей убиває дружину, гине сам, кинувши виклик подружній і національній зраді. Остання у житті Антея пісня є синхронною майданівському рядку «Хто визволиться сам…»:

 Голос дай німоті рабів!

 Розворуш нам оспалу кров,

 розмах дай нашій силі скритій!

Любов Мержвинська,

музей Лесі Українки в Колодяжному

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

Категорія: Колодяжненський музей Лесі Українки | Переглядів: 439 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]