Головна » 2018 » Липень » 29 » День працівників торгівлі у музеї
15:53
День працівників торгівлі у музеї
День працівників торгівлі у музеї

29 липня професійне свято відзначають працівники торгівлі. З цієї нагоди 27 липня у Рожищенському районному історико-краєзнавчому музеї відбувся черговий «Професійний діалог поколінь». Про це йдеться на сторінці Рожищенський історико-краєзнавчий музей у Facebook.

Розпочався діалог із вітальних слів представників влади. Голова Рожищенської районної ради Андрій Музика та його заступник Раїса Кучмук відзначили, що від чіткої, організованої та ефективної роботи закладів торгівлі, професіоналізму, тактовності і чуйності продавців залежить настрій і самопочуття людей. Побажали всім працівникам торгівлі міцного здоров’я, щастя, комерційного успіху, ділової ініціативи, стабільності і впевненості у завтрашньому дні.

У нинішніх непростих політичних і економічних умовах в країні, торгівля залишається однією з найбільш рентабельних, найперспективніших та інвестиційно привабливих галузей бізнесу. А про те як розвивалась торгівля у Рожищі у минулому розповіла директор музею Наталія Патійчук (історична довідка наведена нижче).

Продовжила діалог поколінь директор Центру зайнятості Лариса Вишневська, яка зазначила, що на сьогодні в районі із 1082 підприємств, установ, організацій 429 – в сфері торгівлі (39,6%). «Для організації власної справи безробітним з2011 по 2018 рр. 191 безробітним надано одноразову грошову допомогу, з них 115 (60,2 %) у сфері торгівлі» – зауважила Лариса Павлівна.

Про професіональні секрети та свої враження від роботи розповіли ті, хто має з цим справу кожного дня, зокрема: Ніна Климюк, Катерина Іваневич, Ольга Сидорук, Лілія Алієва, Світлана Ковальчук та Людмила Кордиш.

Історична довідка:

Протягом XІV – XVІ ст.. більшість волинських містечок домоглися самоврядування за магдебурзьким правом, виключенням не було і Рожище, яке в 1567 р. від польського короля Сигізмунда ІІ Августа отримало магдебурзьке право, яке окрім всього іншого регулювало й питання торгівля. Рожище на момент 1567 р. було вже значним містом.

В рік проводилося два ярмарки і кожного тижня торг, на якому жителі крамували переважно продуктами тваринництва і сільськогосподарської праці. Предмети ремесла імпортувалися з інших прилеглих міст, в першу чергу з Луцька.

В XVI ст. Рожище було одним із сорока міських поселень, які за локаційним привілеєм отримали право на проведення ярмарків і торгів, одним із трьох міських поселень, яким було надано на 15 років так звану «волю» від сплати податків до державного скарбу.

Мешканці міста кілька разів намагалися запровадити мито для тих, хто приїжджав в Рожище на ярмарки, але це їм було заборонено, зате вони брали з порушників тодішніх пільг і норм «гребельне» (плату) на мосту через р. Стир. Про це є свідчення в скаргах справ Луцького гродського суду, де сказано що «за розказанням самого пана Івна Борзобогатого-Красненського, владики Луцького і Острозького, на мосту рожищенському по грошу литовську з підводи побрано». З цього витягу із документу ми дізнаємося, що величина плати за порушення становила один литовський гріш.

В Рожищі, яке тоді було ключовим поселенням серед маєтків управителя міста, знаходилась його укріплена садиба. Перед якою була ринкова площа. Саме поселення було оточене дерев’яно-земляним укріпленням.

В 1569 р. після Люблінської унії Литовське князівство, частиною якого були Волинські землі, об’єдналося з шляхетською Польщею і утворило феодальну державу Річ Посполиту. Укладена унія відкривала прямий шлях польській шляхті на Україну. Волинь була першим об’єктом на цьому шляху. Польські феодали посилили соціальне й національне гноблення, що в свою чергу викликало загострення визвольної боротьби українського народу, не обминула вона і Рожище.

В документах Луцького гродського суду за 1572 p. Рожище згадується як місто, але вже за 1580 p. як село. Що ж було причиною перетворення з міста в село? Внаслідок спустошення Рожищ через навали татар його перевели у розряд села, але завдяки новому єпископу статус міста було відновлено. Повторний локаційний привілей надавав місту повторно магдебурзьке право. Варто зазначити, що були внесені зміни до часу проведення торгу, тепер цим днем ставав четвер, замість п’ятниці. Збільшено з одного до двох разів на рік проведення ярмарків тривалістю по два тижні кожного – від свята Трійці й до Михайла.

Цікаво, що польський король Жигмонд ІІІ надавав магдебурзьке право міщанам рожищенським, а осілим євреям – право земське. Останні мали право вільно купувати й продавати товар усім панам у Рожищі, займатися торгівлею та гендлем (торгівля, комерція з метою наживи, торг, гендлярство). Варто зазначити, що це – одне з перших свідчень про існування єврейської общини в містечку.

В історії Рожищ період XVІ – XVІІ ст. досліджено досить мало, тому відомостей про торгівлю цього часу немає.

Після третього поділу Польщі в 1795 р. Рожище у складі Західної Волині відійшло до царської Росії і стало одним із містечок новоутвореного Луцького повіту. З 1808 р. у містечка з’являється новий власник – російський графа Валеріан Стройновський, він одночасно став й господарем Горохівського ключа маєтків. З цим знатним власником, майбутнім російським сенатором і таємним радником (цей чиновницький ранг прирівнювався до генерал-лейтенанта) пов’язана зміна характеру Рожища. Граф Стройновський дбав за розвиток промисловості в містах, які йому належали. Тому проводив різні акції, що характеризувались нововведеннями, серед таких було поселення в Рожищі євреїв-ремісників та німців-колоністів, які повинні були вплинути на розвиток в місті ремесла та торгівлі. Й справді позитивні зміни не змусили себе чекати. Відтоді місто стало постійним проведення місцевих великих ярмарків. З усіх усюд доставляли свої товари купці.

Так відомо, що найбільше їх було з таких міст, як: Київ, Житомир, Луцьк. Ярмарки слугували прекрасним місцем збуту селян своїх продуктів сільського господарства.

Станом на 1870 р. в Рожищі було 17 крамниць, на рік проводилось 2 ярмарки. У 1911 році в Рожищі діє 105 крамниць, проводилось два ярмарки в рік.

За 1914 рік згадуються власники книжкових крамниць – Густав Шмейхель, Абрам Шкурник і Йося Хаіта. Міські ярмарки відтепер проводилися щомісяця 25 дня, окрім 25 грудня.

У 1920 роках, польська влада запровадила державну монополію на товари першої потреби (сіль, сірники, газ, мило та інші), встановивши на них високі ціни і занадто низькі – на сільськогосподарську продукцію. Так, 1 кг. солі коштував 12-14 грошів, коробку сірників не завжди можна було купити за 1-2 яєць, а щоб придбати 1 кг цукру, селянинові треба було продати до 20 кг пшениці. Внаслідок цього значна частина населення була позбавлена конче необхідних товарів.

Впродовж 1928-1930 рр. з Рожища відправлено близько 1500 вагонів пшениці і жита. Торгівлею збіжжям займалося близько 20 єврейських фірм. Окрім зернових, у Рожищі займалися закупівлею овочів. Кожного сезону відправляли до 10 вагонів овочів до центральної Польщі.

Понеділок – базарний день. Ринок, де торгували живим товаром, відділявся від головного ярмарку й розміщувався в північній частині міста. Євреї купували у фермерів сільськогосподарську продукцію, а останні обмінювали її на одяг, взуття, товари домашнього господарства. У цей день закупівельними свиней виходили в передмістя й там пильнували селян із підводами, які везли на ринок живий товар. Купці оглядали там свиней, прощупували спинну частину, вимірюючи таким чином товщину сала. Домовившись про ціну, посередник давав селянину записку та відправляв його на збірне подвір’я відповідного торговця свинями, за що згодом отримував комісійні. Це все відбувалось при в’їзді на вул. 3-го травня або в передмісті Нове-Жалобово. Такими посередниками були переважно місцеві німці, єдиний промисел яких – ось така торгівля. А загалом, головним місцевим монополістом свинної торгівлі вважався німецький міліціонер Гайн, який ще володів консервною фабрикою в Плоцьку. Згідно зі спогадами тодішніх міщан, іншим значним торговцем свинини був поляк Павел Волотовський.

Міська бойня поділялася на дві частини. В одній проводили забій великої рогатої худоби, а в іншій – свиней. Це зроблено через релігійні переконання, тому що євреї не вживають свинини. Узагалі в Рожищі утворилася навіть своєрідна корпорація м’ясників, яку очолював німець Зігфрід Фрезе. Продукція цієї гільдії не лише реалізовувалась серед місцевого населення, але й у великій кількості продавалась у Варшаву й міста Центральної Польщі. Чи не найголовнішим вивізним товаром були сирокопчені ковбасні вироби. Можна сказати, що першість у міській торгівлі посідали євреї, винятком були хіба що чеський магазин взуття «BATAS» і торговий дім «CERES», своєрідне кооперативне об’єднання з філіалом у Вовнянці, яким займалася Лінда Вайс.

В 1941 році в місті розміщувались німецькі пункти закупівлі зерна, худоби, овочів, сіна й соломи. Місто мало один приватний магазин. Варто навести приклади окупаційних цін, які директивна контролювала німецька влада. Попри острах за можливі покарання, часто вони були вищими від дозволених. Рожищенський кресляндвірт реалізовував одностальні санки-гринжі за ціною 300 карбованців. Районна управа в Рожищі для сільських ковалів пропонувала вугілля по ціні 20 крб. за 1 центнер. У цьому випадку коваль мав також надати повістку про те, що працює на селян. Окрім того, в Українській книгарні в Рожищі можна було придбати книгу «Гітлер» за 2 крб., «Назар Стодоля» – 7 крб., «Мапа історії України» – 2 крб. і т.д. Портрет С.Петлюри коштував 12 крб, Т.Шевченка – 10, А.Гітлера – 15, І.Мазепи – 10.

В 1960-х роках міцніє народне господарство, поліпшується добробут населення. Яскравим свідченням цього є зростання купівельної спроможності трудящих, розширення товарообороту. Так, у 1966 році було продано товарів на 5517 тис. крб.., тобто в 6 разів більше порівняно з 1955 роком. Особливо помітно зріз попит на меблі, культтовари, радіотовари, взуття, холодильники тощо. У 1967 році продано населенню радіотоварів у 5,5 рази, велосипедів і мотоциклів – у 7, а меблів у 14 разів більше, ніж у 1955 році.

Потреби населення в товарах забезпечувала широко розвинута мережа торгівельних закладів. У 1967 році в селищі працювало 44 магазини, 18 підприємств громадського харчування. Були також спеціалізовані магазини «Взуття», «Трикотаж», «Тканини», «Меблі», «Посуд», «Культтовари», «Книги», «Овочі», «Продовольчі товари», «Кулінарія», «М’ясо» та інші, періодично влаштовувались виставки-продажі товарів, книжкові базари тощо.

Категорія: Рожищенський народний краєзнавчий музей | Переглядів: 29 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]