Головна » 2016 » Липень » 20 » Чому варто відвідати Музей історії Луцького братства найближчим часом?
11:50
Чому варто відвідати Музей історії Луцького братства найближчим часом?
Чому варто відвідати Музей історії Луцького братства найближчим часом?

Сучасне українське музейництво перебуває на новій, креативно-прогресивній сходинці. Поволі відходить у минувшину епоха сердитих на життя бабусь, що злими поглядами проводили екскурсантів експозиційною залою й суворо забороняли чіпати руками експонати. Останні, як ще зовсім недавно видавалося, сотні років непорушно стояли на одному і тому ж місці виставки, – пишуть «Хроніки Любарта».

Нині працівники музеїв України загалом і Луцька зосібна приємно тішать спраглу на культурні заходи громаду всілякими цікавинками. Пізнавально-розважальні атракції «Ніч у музеї» цього року відбулись у Художньому та Волинському краєзнавчому музеях. Експозиційні й конференц-зали щораз більше зацікавлюють туристів і звичних луцьких обивателів власними чи привізними концептуальними виставками, вдалими презентаціями фахових та науково-популярних видань.

Успішним у цьому сенсі є доволі молодий Музей історії Луцького братства. Нещодавно там відкрилась і функціонуватиме до кінця 2016 року виставка «Автографи на берегах часу», або «Покрайні записи як історичне джерело». Провідний науковий співробітник, завідувач Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна поділилася рефлексіями стосовно виставкового контенту і тих експонатів, які просто мусять зацікавити, полоскотати розум та посприяти інтелектуальним розмислам свідомих лучан та небайдужих до нашої минувшини туристів.

Причина перша: ідея виставки й експонати

На початку пізнавальної та насиченої вибуховими з луцької історії фактами, пані завідувачка повідомила, що всі експонати походять з колекції Волинського краєзнавчого музею. Виставкова зала вміщує лиш тематичні чи принагідно дотичні до історії луцьких братчиків речі. Можна лиш уявити той засяг автентичних артефактів, які ще чекають свого експонування.

Назва виставки «Автографи на берегах часу», або «Покрайні записи як історичне джерело» невипадкова. Авторка зазначає, що тут не йдеться про автографи у вузькому значенні слова, коли людина ставить свій підпис на документі. Мовиться про автографи як персоналізовані свідчення: людина певної епохи зафіксувала інформацію на краєчках книги чи якомусь іншому документі. Означені покрайні записи для нас нинішніх – неоціненне джерело минувшини й почасти – самоідентифікації. Ці мікроісторичні деталі не часто втрапляють у великі історичні наративи чи професійні тексти, рідко використовуються істориками. Відтак, констатує пані Олена, виникла концептуальна ідея виставки, де опорний експонат – стародруки із марґіналіями.

Причина друга: книги, яким більше трьохсот літ

Любителям потримати в руках «живу» книжку буде цікаво глянути на те, якими їх бачили наші далекі предки у, наприклад, ХVІІ столітті. Одна із них – експоноване на виставці Євангеліє, дароване луцьким братчиком Стефаном Лаврентійовичем Древинським Святомиколаївській церкві в селі Колпитів. Книга походить із віленської друкарні братів Мамоничів й датована 1600 роком. Цікавий екскурсант зауважить для себе, що у тій же друкарні побачив світ один із друків Третього (Нового) Литовського Статуту, а її засновником на кошти Кузьми й Луки Мамоничів був багаторічний помічник українського першодрукаря Івана Федорова Петро Мстиславець!

На виставці також експонується «Апостол» видавця-друкаря Михайла Сльозки із персональним вкладним записом чоловіка. Книга, яку він називав «мій перший власний овощ», видана на особистому обладнанні, дарована луцьким братчикам самим Сльозкою, марґінально збагачена записом «сію книгу надав Михаїл Сльозка, типограф львівський, церкві монастиря Луцького братства».

Експозиційна зала Музею луцьких братчиків демонструє сімейну традицію піклування про церкву в ранньому Новому часі. Це, зосібна, простежується на прикладі Євангелія, дарованого Покровській церкві села Грибовиці шляхтичем Стефаном Бережецьким. Чоловік за життя подарував книгу храмові, а вдова з сином після смерті батька купили срібло для оправи реліквії. Виставка передбачає огляд рідкісних і, головне – непошкоджених стародруків ХVІІ–ХІХ століть зі своїми рідними окладами, описаними у давніх церковних візитаціях.

Причина третя: «Богоспасаємий град Луцьк» або Циганка щось таки знала...

Одна із екскурсійних історій стосується Євангелія львівського видання 1640 року. На марґінесах книга містить вкрай цікавий, писаний староукраїнською мовою текст. Йдеться про те, що луцька міщанка на прізвисько «Циганка» дарує означену книгу Луцькому Братству. Одначе те, як вона подає ймення нашого міста щонайменше бентежить цікавість. Луцьк, рукою власною славетної городянки прописаний «Богоспасаємим градом». Це визначення, за словами Олени Бірюліної, чітко вказує на місце Луцька серед інших міст ще з княжих часів.

Так, дрогобицькому історику Леоніду Тимошенку, який фахово займається подібними питаннями, вдалось відшукати близько десяти схожих характеристик для Луцька. Цінність запису полягає в тому, що луцька міщанка ХVІІ століття знала про певну Божу милість стосовно свого рідного міста, мала її в свідомості-розумінні від діда-прадіда і вправно передала це у тексті покрайнього запису. До слова, таким статусом могла «похизуватися» лиш невелика кількість міст. З-посеред них – Львів, Київ, Острог, Москва. Чому так? Дізнаєтеся, відвідавши виставку.

Причина четверта: до історії одного дитячого малюнку, або як відкрився замок малому Миколі Косачу

Нетипова виставка, окрім, писаних текстів передбачає розповідь про дитячий малюнок молодшого братика Лесі Українки Миколки. Хлопчик у 1891 році зобразив Луцький замок. Місце, де, вочевидь, часто грався, куди приходив гуляти з рідними. У смішному й наївному, на перший погляд, дитячому творінні важливі деталі: обсипання ґрунту, дірка в стіні, знані ще на початку ХVІІ століття. На малюнку бачимо й гармату, що стоїть на примітивному пристосунку, якого у часі малювання біля фортеці просто не було. Та й сама гармата не типова для кінця ХІХ століття, бо подібна до вогнепальної зброї зразка ХV століття – фальконетів.

Така описана у люстрації (опису) замку середини ХVІ віку. На зображенні бачимо й човен, припнутий біля замку. Живу цікавість викликає хрест – гробовець Любарта на його гіпотетичній могилі. А далі пані Олена розповідає мало не детективну історію. Як міг маленький хлопчик відтворити образ Луцької фортеці з ретроспективою триста років? Щоб дізнатись – завітайте до Музею історії Луцького братства і зануртеся в дивовижну минувшину Луцька крізь призму мікроісторії!

Автор: Оксана ШТАНЬКО

Категорія: Музей історії Луцького братства | Переглядів: 315 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 3.5/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]