Головна » 2019 » Серпень » 1 » Загинув, звільняючи Луцьк від гітлерівців (ФОТО, ВІДЕО)
13:31
Загинув, звільняючи Луцьк від гітлерівців (ФОТО, ВІДЕО)
Загинув, звільняючи Луцьк від гітлерівців (ФОТО, ВІДЕО)

Вірменська родина знайшла могилу свого рідного – рядового Вараздата Арутюняна (1927 – 6.03.1944).

Як розказують рідні, 16-річного юнака Вараздата Багдасаровича Арутюняна забрали в армію з рідного села Єхеґіс Микоянівского району Вірменської РСР (тепер місто Єхеґіс в провінції Вайоц-Дзор на півдні Вірменії).

Сталось це 2 жовтня 1943 р. Пригадують як матір хлопця Шогік Бабаян бідкалася, що коли сина забирали в армію, нікого з рідних вдома не було, – жіноцтво на роботі в полі, а чоловіки з родини вже були на фронті. Вараздату тоді було 16 років, він був 1927 року народження, однак у призовних документах стоїть інша дата народження – 1925 рік. Родина В.Б. Арутюняна переконана, дата підроблена.

Згідно «Именного списка безвозвратных потерь личного состава 236-ого Нерчинського стрелецкого полка 106-й Забайкальськой стрелецкой дивизии» безпартійний Вараздат Багдасарович Арутюнян 1925 р.н., воїнське звання – рядовий, на посаді (спеціальності) – стрілець, убитий 6 березня 1944 р. і захоронений 150 метрів східніше від с.Гончарка Луцького району Волинської області. В цьому ж місці упокоїлись ще п’ятеро загиблих у той самий день, з яких троє, крім Вараздата, також походили з Вірменії (всі 1925 р.н.). Тобто, із шістьох загиблих 6.03.1944 р. біля Гончарки бійців, четверо – вірмени.

Родина солдата Вараздата Арутюняна, який залишився на вічний спочинок у волинській землі, не знає бойового шляху свого рідного, тому спробуємо його реконструювати.

Як відомо з документів, після рекрутування на війну В. Арутюнян потрапив на службу в 236-ий стрілецький Нерчинський полк, який входив до 106-ої Забайкальської стрілецької дивізії (3-го формування). У жовтні 1943 р. дивізія брала участь у форсуванні Дніпра в районі Лоєва, за що згодом отримала звання «Дніпровської».

Можливо Вараздат поступив на службу тоді, коли у січні 1944 р. 106-та стрілецька дивізія була виведена зі складу Білоруського фронту і передана 1-му Українському. Через Гомель, Київ, Новоград-Волинський дивізія залізницею була передислокована на Рівненщину, де увійшла в підпорядкування 76-му стрілецькому корпусу 13-ї армії. Підрозділи 13-ої армії готувались до бойових дій на Луцькому напрямку.

Луцьк був звільнений 2 лютого 1944 р., а сталінським указом про це повідомлено 5 лютого. Після звільнення міських кварталів південні околиці Луцька майже два місяці утримувались гітлерівськими військами.

106-та стрілецька дивізія отримала завдання здійснювати оборону позицій на південно-західних околицях міста, зокрема в районі Красного та між чеською колонією Гнідава і чеським хутірцем Гончарка, який був висунутий на південний захід від Гнідави. Гончарка, в якій було 6 осель, розташовувалась на стратегічній висоті, лежала буквально на дорожній розвилці: одна з доріг вела у львівському напрямку до с.Гірка-Полонка, інша до с.Полонка.

До активних дій 2-й батальйон 236-го стрілецького полку, в якому, як ми гадаємо, служив Вараздат Арутюнян, приступив 4 березня. При висуванні на нову позицію між Гнідавою і Гончаркою стрілецький взвод під командуванням молодшого лейтенанта Петра Чупіліна зіткнувся з бойовим розрахунком німців. Після поранення командира роти офіцер Чупілін, котрий на фронті був лише 1 місяць, прийняв командування підрозділом і добився виконання поставленого завдання.

5 березня зайняті бійцями позиції були атаковані переважаючими силами ворога. На відсіч атаки на ділянці 2-го стрілецького батальйону були кинуті й інші сили полку: встали всі хто служив – від стрільців до тиловиків. Основний удар гітлерівців прийшовся по позиціях роти П. Чупіліна. За командою офіцера бійці підпустили німецьких піхотинців на відстань 50-60 метрів і лише тоді відкрили вогонь.

В нагородних листах за подіями 5 березня відзначені взводні стрільці, серед яких і вірменин Аргамак Ваакян. Так, при відбитті німецької атаки відзначились помічник командира взводу рядовий Семен Левін (організував відбиття атаки ворога на ділянці взводу), стрільці рядові – Аргамак Ваакян (підпустив німців на відстань до 50 метрів, знищив 4 ворогів), Карл Мамаєв (знищив десяток ворогів), Степан Ніколаєв (вразив 5 німців). Зазначається, що на полі бою залишились лежати 40 вбитих і поранених ворогів. Мусили бути втрати й серед особового складу стрілецького полку. Серед них, вочевидь, і загиблий герой нашої розповіді – Вараздат Арутюнян, а також інші п’ятеро бійців, яких фіксує вищевказаний «Именной список безвозвратных потерь личного состава 236-ого Нерчинського стрелецкого полка 106-й Забайкальськой стрелецкой дивизии».

Згідно останнього документу наступні втрати особового складу дивізії – 14 осіб – сталися 10 і 13 березня 1944 р.; восьмеро з загиблих 13.03. були поховані на схід від села Гурка (тепер в складі с. Гірка-Полонка). Отже, поки що лишаються розбіжності в даті смерті Вараздата Багдасаровича Арутюняна, – 6 березня за списком втрат, чи 5 березня співвідносно до реконструкції активних бойових дій.

6 березня 1944 р. завдання остаточно очистили село Полонку і колонію Гнідава від ворога отримали інші армійські підрозділи – 3-й ескадрон та 2-й шабельний ескадрон 27-го гвардійського кавалерійського полку. Гітлерівці опирались і раз у раз переходили в контратаки. Кавалерійським дивізіям належало нанести останній, вирішальний удар по ворогу, який би дозволив отримати зручний рубіж для наступу в напрямку на місто Броди.

Таким чином, на позиціях під Луцьком залишались 121-ша гвардійська та 106-та Дніпровсько-Забайкальська стрілецька дивізії, які відкинули ворога від Луцька. Остаточне визволення Великого Омеляника, Гнідави, Гончарки і Полонки відбулося в результаті бойових дій частин 106-ї стрілецької дивізії 12 – 16 березня.

Наприкінці березня 1944 року дивізія зайняла оборону в районі Торчина, а 17 квітня брала участь в його звільненні. До червня місяця полки дивізії вели оборонні бої з німецькими частинами, апогей яких припав на травень 1944 року. У цьому ж місяці дивізія у складі корпусу була передана 3-й гвардійській армії. В липневих боях частини дивізії прорвали оборону німців на лінії «Принц Євгеній», звільнили частину території сучасних Локачинського, Горохівського, Іваничівського районів та форсували Буг в районі Порицька. Дивізія до 31 липня 1944 року з боями пройшла понад 300 кілометрів і форсувала Віслу в районі містечка Аннаполь, а у 1945 р. пройшла шлях Вісла – Одер – Нейсе – Ельба. Все це звісно відбувалось уже без участі 17-річного вірменина Вараздата Арутюняна, який поклав своє молоде життя задля звільнення Луцька.

Що передувало з’ясуванню обставин і місця захоронення Вараздана Арутюняна?

На початку червня цього року в робочому кабінеті одного з підрозділів Волинського краєзнавчого музею відбулась телефонна розмова. Шляхом вибіркового обзвонювання різних волинських організацій вірменин Гурген Арутюнян з Єревану шукав допомоги у локалізації прилуцького населеного пункту «Тангорка» (як з’ясувалось згодом, йшлося про Гончарку), і просив розшукати могилу свого рідного дядька Вараздата Арутюняна, учасника Другої світової війни. Під час листування він писав: «Я ищу своего дядю Арутюнян Вараздат Багдасаров. У меня отцу скоро исполняется 90 лет. Я хочу сделать ему подарок, найти могилу дяди. Мы хотим посетить могилу моего дяди с братьями и папой».

Пошуками важливої інформації зайнялися працівники обласного краєзнавчого музею – Олена Бірюліна, Оксана Важатко, Олена Дубень, Марія Філонюк. Прізвище загиблого бійця Арутюняна було виявлене серед імен на Меморіалі Слави в Луцьку.

Через майже два місяці часу четверо братів Арутюнянів – Гурген Гайкович, Гачик Гайкович, Ашот Айстанович і Самвел Маркарович приїхали до Луцька поклонитись праху свого рідного дядька. 90-річний Гайко Багдасарович Арутюнян цього разу не приїхав, надто хвилюючою була для нього новина про віднайдення могили його старшого брата Вараздата. Чекаємо на його приїзд наступного року!

Під час дводенного візиту до Луцька племінники солдата кілька разів відвідали місце загибелі рідного, – засіяне поле в районі колишньої Гончарки, та близький до цього місця обеліск Невідомому солдату. Молилися біля братської могили на луцькому Меморіалі – місця перезахоронення солдата В. Арутюняна. В Музеї Луцького братства познайомились з історією міста Луцька. Здійснили візит до Хачкару – меморіального знаку в Луцьку невинно убієнним численним представникам вірменського та українського народів, який цього року встановлений вірменською громадою Волині на місці майбутньої луцької Вірменської Апостольської церкви.

Ця історія закінчилась позитивним результатом. А скільки ще родин – жертв війни, як минулої, так і теперішньої, перебувають у невіданні ?

Олена Бірюліна,
завідувачка Музею історії Луцького братства,
відділу Волинського краєзнавчого музею

Реконструкція воєнних подій березня 1944 р. здійснена за дослідженнями Сергія Яровенка.

Світлини Леоніда Максимова

Відео UA: Волинь:

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 28 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 3.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]