Вишитий рушник із колекції Любомльського краєзнавчого музею. 15 жовтня 1937 року. Переданий у фонди жителькою с. Ладинь Любомльського району Власюк Галиною Миронівною.

На одному кінці рушника в квадраті вишитий жовтий герб – тризуб, на синьому фоні. Зверху, по боках, два ангели, які коронують цей герб, тримаючи над ним корону. Вся композиція прикрашена рослинним орнаментом. Зверху композиції напис в два ряди зі словами: «СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ ЇЇ ВО ВРЕМЯ ЛЮТЕ, В ОСТАННЮ ТЯЖКУЮ МИНУТУ ЗА НЕЇ ГОСПОДА МОЛІТЬ». Це слова із твору Т.Г.Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову», написані в 1847 році у м. Санкт-Петербург.

На другому кінці рушника, в квадраті, зображений картуш, розділений на дві частини. На лівій частині зображений герб Галичини – золотий лев спертий на скелю на блакитному фоні. Це герб Волинсько-Галицької держави часів короля Данила. Справа в картуші зображено архистратига Михаїла, як герб міста Київ. В сукупності герби, за задумом автора, являють собою єдність Української держави. Внизу картуша напис «БОЖЕ ВКРАЇНУ СПАСИ», зверху – корона, по боках квітковий орнамент. Над квадратом напис в два рядки: «ВСТАНЕ УКРАЇНА СЬВІТ ПРАВДИ ЗАСЬВІТИТЬ І ПОМОЛЯТЬСЯ НА ВОЛІ НЕВОЛЬНИЧІ ДІТИ». Ці слова теж авторства Т.Г.Шевченка з твору «Стоїть в селі Суботові», написаному 1845 року та опублікованому пізніше в «Кобзарі».

На вінцях рушника вишито «1937 РОКУ 15 ЖОВТНЯ», а нижче слова: «МОВО РІДНА СЛОВО РІДНЕ ХТО ВАС ЗАБУВАЄ ТОЙ У ГРУДЯХ НЕ СЕРДЕНЬКО ТІЛЬКИ КАМІНЬ МАЄ». Це слова із книги «Рідна мова» Сидора Воробкевича, київського видання.

Джерело: Любомльський краєзнавчий музей