26 березня 2012 року, до 135-их річниць від дня народження Д. Щербаківського (1877-1927), Федора Шміта (1877-1942) і Миколи Макаренка (1877-1938), на історичному  факультеті Волинського національного університету імені Лесі  Українки була відкрита виставка „Їм сурми не грали”. Її підготували Т. Акперова, О. Грабинська, Р. Десятничук, Н. Кіричук, І. Козюмич, Ю. Коновальчук, І. Костюк, О. Кратік, Г. Малеончук, Т. Погудін, А. Познікін, Т. Полупенко, О. Токарська,А. Трусик, Н. Філюк, майбутні магістри і спеціалісти кафедри документознавства і музейної справи,  науковий керівник проекту – О. Огнєва. Виставка складається з двох частин і розповідає про видатних вчених-музеєзнавців України.
   Перша частина виставки присвячена дослідникам, які фізично  загинули в добу репресій. І серед них ‒ Д. Щербаківський (1877-1927), який вирішив, за визначенням М. Грушевського, що „не лишилось далі інших форм протесту, як тільки ... самогубством доказати завдану кривду!”. Музеєзнавець зібрав понад тридцять тисяч експонатів, заклав матеріальну базу для знань про народне мистецтво України. Наступна постать – видатний теоретик музеєзнавства Ф. Шміт (1877-1942), страчений у Ташкенті, чиї теоретичні музеєзнавчі праці вперше побачили світ у Харкові та Києві. Непохитний Микола Макаренко (1877-1938), страчений і чиє місце поховання невідоме, повернув в Україну козацькі прапори з Ермітажу, частину східної колекції Богдана Ханенка з Москви і єдиний з фахівців, який відмовився підписувати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору. Безстрашний Ф. Ернст (1891–1942), страчений, а місце поховання не відомо, засновник Музею Української Академії, Київської картинної галереї (тепер Київський музей російського мистецтва), а також музеїв будівництва Біломоро-Балтійського каналу та Бамлагу. Завершують першу частину виставки зображення картин П. Бєлова (1929-1988), радянського російського художника, „Пісочний годинник”, „Біломор” та „Кульбабки” з так званого „сталінського циклу”, де метафорично відтворена доба репресій.
   Друга частина виставки розповідає про тих, чиї імена поступово поверталися в історію України, кого поставили на коліна, але й по очах було помітно, що вони бунтують, хто внаслідок політичних і військових буревіїв опинилися за межами України. Перша постать – Д. Яворницький, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929), в опалі з 1933 по 1940 рр. Його „вичистили” з його ж музею як „контру”, а разом з ним і В. Кравченка,  якому він дав роботу, музеєзнавця та етнографа – „фундатора” низки музейних закладів на Волині, звинуваченого в участі у Спілці визволення України. І 1934 р. в музеї залишились 2 працівників – прибиральниця й доглядач. Документознавець, музеєзнавець і тюрколог В. Дубровський відбував ув’язнення в таборі „Бамлаг” (1934-1939 рр.) без права повернення в Україну. Останній притулок знайшов у м. Річмонд, де працював у місцевому музеї і був обраний членом-кореспондентом УВАН у CША. С. Таранушенко, учень Ф. Шміта, осуджений за участь у контрреволюційній антирадянській діяльності в справі „російсько-українського фашистського блоку” і відправлений на Бамлаг  (1933), приклав чимало зусиль для збереження не евакуйованих експонатів Курської картинної галереї; після 1953 р. жив у Києві і відмовився звертатися з проханням відновити незаслужено втрачені ступінь і звання до Вищої атестаційної комісії СРСР, зі словами: „Вони відібрали в мене звання незаконно — нехай вони мені його повернуть. Але просити я їх не буду”. А. Дублянський – науковець Волинського краєзнавчого музею в Луцьку; на еміграції – дійсний член Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (з 1992) і Митрополит Паризький Української автокефальної православної церкви на Західну Європу (з 1994), похований у Новому Ульмі. Мистецтвознавець і музеєзнавець П. Жолтовський, учень С. Таранушенка, в’язень таборів з наступним довгостроковим перебуванням на засланні, ініціатор створення Музею народної архітектури та побуту у Львові, науковий керівник експедицій Волинського краєзнавчого музею по збору пам’яток сакрального мистецтва (понад 1000 експонатів), що стали основою Музею волинської ікони.
   Виставка викликала велике зацікавлення у студентів історичного факультету.

Автор тексту – Олена Огнєва.
Автор фото – Наталія Кіричук.