Нещодавно у серії «Спадщина України» вийшла книга, присвячена 30-річчю заснування музею Ігоря Стравінського в Устилузі. До неї увійшли три статті кандидатки історичних наук, вченої-сходознавиці та музейниці Олени Огнєвої, колишньої співробітниці Волинського краєзнавчого музею.

Про книгу та відвідання Устилузького народного музею Ігоря Стравінського пише художній керівник фестивалю «Стравінський та Україна» Василь Ворон:

«Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування. А якщо співрозмовниками – незабутній Богодар Которович, Олександр Федорук, Тоні Палмер, Ігор Блажков, Шарль Дютуа, Мирослав Скорик, Олександр Дяченко…, тоді кожна подорож у райський куточок для творчості Ігоря Стравінського в Устилузі виглядає як «Паломництво до країни Сходу» Германа Гессе, мандрівка у пошуках «істини», просторі і часі, де культурні символи Сходу і Заходу – орнамент і арабеска….

9 жовтня з директором музею-садиби Ігоря Стравінського Володимиром Терещуком ми привітали кандидата історичних наук, вченого-сходознавця Олену Огнєву (на фото) з найновішим друкованим виданням. У серії «Спадщина України» (випуск 5) вийшли друком («Астропринт», Одеса 2020) статті «Схід Ігоря Стравінського», «Православна складова творчої спадщини Федора Стравінського: образи Богородиці», «Сторінки історії музею Ігоря Стравінського в Устилузі». Олена Огнєва присвятила збірку статей до 30-ліття музею в Устилузі, а допомогли реалізувати проект Одеський будинок-музей М. К. Реріха і Український культурний центр при Посольстві України в Державі Ізраїль.

«Зі сходу світло» наповнює Олену Огнєву з часів навчання на східному факультеті ЛДУ, який вона закінчила 1967 року за спеціальністю «тибетська філологія», а тому «Схід Ігоря Стравінського» у статті Олени Огнєвої приваблює, захоплює, інтригує, передусім, ерудицією автора.

У березні 1878 року батько композитора оперний співак Федір Стравінський виконував роль Чін Као у виставі з назвою «Бронзовий кінь» Обера. За допомогою багатющої батьківської бібліотеки Ігор Стравінський намагається «знову відкрити» загублену красу реального казкового світу дитинства: в Устилузі, влітку 1908-1909 року , після народження сина первістка Федора, починає роботу над першою дією опери «Соловей» за сюжетом відомої казки Ганса Християна Андерсена і продовжує під час роботи над музикою до балету «Весна Священна». «Можна стверджувати, що саме робота над «Весною Священною» впливала також на зміст віршів для «Солов’я» і «Японіани»: відбиралися вірші, присвячені весні», зазначає Олена Огнєва і продовжує:

«Схід, який Стравінський сприйняв через казки Андерсена, переклади японської поезії, спілкування з друзями й знайомими, що мали до Сходу пряме або непряме відношення, реалії політичної кон’юктури, існували в кількох вимірах. З одного боку китайщина і японщина, або ж орієнталізм як явище культури ХХ століття. З іншого боку, Схід живий і теперішній, Схід – М. Реріха та А. Руднєва, які прямо спілкувалися з носіями східної мудрості… До того ж існував Схід професійний, представлений у музиці. Ще одна особливість Стравінського – властиве йому вміння повністю зануритися в те, над чим він працює, і завдяки цьому виявляти споконвічний зміст, закладений у розроблювану ним тему».

Особлива аура наступного тексту: «Православна складова творчої спадщини Федора Стравінського: образи Богородиці». Сам Федір Стравінський стверджував, що він «народився в країні ікон». «Чутливий відрізок» його дитинства (1908-1913 роки) минув на Волині, з її іконами візантійського письма у храмах, численними пам’ятками дерев’яної сакральної архітектури, в Устилузі, «з яким пов’язані найбільш чарівні спогади мого дитинства… Літні місяці захоплювали мене. У ретроспективі я бачу моє дитинство, пронизане світлом щастя».

«Питання, чи є Благовіщення Федора Стравінського іконою, у католицькій традиції не виникає, але чим вона є для православної традиції – іконою або живописом на релігійний сюжет, існує» (О.Огнєва).

«Сторінки історії музею Ігоря Стравінського в Устилузі» завершують «триптих» Олени Огнєвої. Як постав цей культурний феномен на тлі локальної історії колишнього єврейського містечка 1990 року, Олена Дмитрівна знає достеменно, адже від 1985 року бере участь у народженні у розвитку музейної установи, що починалася з «чистого листа», на копійних матеріалах, а виростала на прагненні до автентичності, авторитетності, оригінальності…

Принагідно 9 жовтня ми поповнили експозицію до 25-ліття музичного фестивалю «Стравінський та Україна»: до афіш фестивальних заходів (торік мали 15!), гравертонів для визначних дійових осіб проєкту, диплому Першого міжнародного музичного фестивалю для автора ідеї фестивалю додалися знімки з Венеції: місце останнього спочинку Ігоря Стравінського у православній частині цвинтаря на острові Сан-Мікеле відвідав директор фестивалю «Стравінський та Україна» Сергій Єфіменко з квітами і жменькою землі з Устилугу (на фото)…».

Джерело: Волинська обласна філармонія