Головна » 2020 » Листопад » 30 » Олександр Середюк: як я боровся з коронавірусом
09:38
Олександр Середюк: як я боровся з коронавірусом
Олександр Середюк: як я боровся з коронавірусом

І то ж треба, щоб мій ювілей попав на пандемію коронавірусу. Урочиста академія з нагоди 70-річчя з дня народження, яку я чекав і до якої готувався 70 років, була відмінена. Проте, друзі, колеги і козаки самі приїхали і щиро вітали. Довелось накрити скромну «поляну» у «Козацькому зимівнику» і відсвяткувати за давнім українським звичаєм.

Святкував майже тиждень. Приїздили далекі і ближні родичі, де після кожної зустрічі і трапези, завершувалось: «Будьмо! Гей!».

В кінці тижня я відчув, що мені гаряче (можливо уже піднялась температура). Але я про таке не думав. В мене промайнула інша думка: «Потрібно піти зранку на водопад і поспілкуватися з місцевою водоймою річкою Серна». Таку процедуру я проводжу щоранку уже понад 20 років, після того як починав займатися системою Порфірія Іванова. Це давало свої бонуси, а саме: заряджався енергією на цілу добу, уже як 15 років не мав ніякого грипу, ОРЗ тощо.

Так я зробив і того ранку. Хоч наприкінці жовтня було ще не зимно, але й не тепло. Після щедрих недавніх дощів, вода на дамбі текла із всіх трьох відсіків з потужною силою. Роздягнувся і сміливо зайшов до потоку. Проте, не розрахував силу води. З триметрової висоти вона так мене «обійняла», що я від несподіванки аж присів та ледь втримався на ногах. Забило аж дух.

Вийшов з під дамби, промокнув лише голову і почав поволі одягатися не витираючись. Розпашіле тіло дихало потужною енергією, де природним шляхом випаровувалась вода. Провів ще декілька традиційних своїх енергетичних вправ і повернувся додому.

Однак, ввечері щось відчув НЕ ТЕ. Відразу не зрозумів: чи то м’язи болять, чи то суглоби крутять. Поволі, мов удавкою, затягувала якась апатія, байдужість до всього і всіх (що до цього ніколи такого не було). А на другий день (це було у неділю), відчув що у мене не має нюху і апетиту. Змусив себе, хоч випити каву з молоком та з’їсти канапку. Тоді взяв телефон і подзвонив сімейному лікарю.

– Якщо температури не має, – відповіла лікарка, – то завтра раненько заходьте в амбулаторію.

Так я і зробив.

– Щось я чую у вас хрипи в легенях, – із сумом сказала моя рятівниця у білому халаті. – Зробите обов’язково рентген і ось рецепт до аптеки. І обов’язково негайно у сусідньому кабінеті зробіть тест на корону.

Я набрався сміливості і признався, що ще вчора ходив «спілкуватися» із богинею Даною (водою) на водопад.

–???– здивувалась вона. – З вами все ясно. Здайте ще аналіз крові та після рентгену негайно до мене!

Сказано-зроблено. Як і очікувалось, рентген показав, що маю одностороннє запалення, вірусну пневмонію, – підтвердила лікарка райлікарні, яка розшифровувала отриманий рентгензнімок.

Коли не має температури, ліки можна приймати і на самоізоляції. А через декілька днів мене «привітали» із результатом тесту: «позитив». Паніки не було. Декілька днів інтенсивного і правильного лікування і вже відновився смак, нюх, апетит.

Я відразу обдзвонив усіх друзів і родичів, які вітали мене того дня:

– Як здоров’я, ви в нормі?

– Все нормально, працюємо. А що таке, чого ти питаєш? – не здогадуючись запитували вони.

– Так ось, попав я в «кошик» корони. Лікуюся, – із сумом відповідав я.

– Візьми но стародавній козацький рецепт і спробуй, – порадив отаман Ярослав. – Намочи на хустинку із льону горілки і подихай ротом, а носом видихай. Така інгаляція багатьом козакам допомагала сто років тому і тобі допоможе!

Важко було таку процедуру робити. Уже хотілося випити тих 50 грамів, а не вмакати хустинку та дихати. Але здоровий глузд брав своє і я так робив, як рекомендував побратим. Та й розумів, що антибіотики і горілка не сумісні у лікуванні.

Крім офіційно лікування, народних рецептів, я ще почав застосовувати методики козацьких характерників. Їх секрети мені відкрив Вчитель і козацький цілитель Володимир Холошня. Ті п’ять рівнів у Центрі Козацького Характерництва, які я проходив декілька років поспіль, не пропали даремно. «Коли я іншим людям допомагаю, – подумав я, – то я можу застосувати ці методики і на себе». Тому, маючи час і місце, не лінуючись, ці режими підключав до себе, на енергетичному і сакральному рівні, відновлюючи своє здоров’я.

В Інтернеті я шукав кінокомедії і дивився щовечора, щоб якомога більше сміятися. Із книг і наукових статей я давно уже знав, що сміхотерапія також стимулює позитивну енергію, відновлення клітин і підвищує імунну систему. Сучасний американський учений У.Фрей дослідним шляхом довів, що сміх благотворно діє на судини і роботу серця, на процеси кровотворення і дихання, а також на загальний м’язовий тонус організму. Науковці з’ясували: під дією сміху в мозку виділяється речовина, схожа на морфій. Вона стає свого роду внутрішньою «анестезією», допомагає організму розслабитися і одночасно мобілізувати сили для боротьби з хворобою. «Веселе серце благотворне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки», – нагадує навіть Біблія.

Нагадав цікавий епізод під час лікування. Перед ранком мені приснився дивний сон, що мене великий бурий медвідь душить у своїх обіймах. Мені важко дихати, а звір все тісніше затискає мене у своїх грубих із пазурами лапами. Але я знаходжу сили і вириваюся з під смертельних обіймів.

Це був час, коли хвороба, мабуть, прогресувала. А коли я вже почав одужувати, мені знову приснився уже інший сон. Я купаюся у невеликій річці. У ній вода була чиста-чистюсінька. Я перепливаю на інший берег річки і виходжу з води.

Присівши на ліжку, я з полегшенням зітхнув: криза минула, я одужую. Все буде добре.

Через два тижні знову здав тест. Цього разу дзвінок прозвучав швидше очікуваного терміну.

– Вітаю, у вас негативний результат, – уже веселіше прозвучало у слухавці знайомий голос моєї чудової лікарки. – Але ще побережіться і долікуйтеся.

– То вже можна йти на водопад, – запитав я пошуткувавши, хоч і знав яка буде відповідь.

– Я вам піду! – не відчувши мого гумору відповіла вона. – Як тільки ще підете, то нашій дружбі кінець! – цілком серйозно завершила нашу розмову.

– Зрозумів, більш не буду, – примирливо пообіцяв я.

З цього діалогу мені стало зрозуміло, що наш контракт буде розірвано. А втратити такого кваліфікованого і відповідального сімейного лікаря, якого маємо ми у Рокинях, це безумство.

Отже, хворобу можна перемогти, навіть цю смертельну заразу. Тільки не потрібно падати духом, вірити у свої сили, слухати лікаря, не втрачати почуття гумору та оптимізму.

То ж, будьмо здорові!

Олександр Середюк,
козак Луцького куреня,
почесний отаман ГО «ШКГ»

Категорія: Рокинівський музей історії c/г Волині-скансен | Переглядів: 91 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]