Головна » 2020 » Жовтень » 2 » Мудре Полісся: 1. Лавки
16:37
Мудре Полісся: 1. Лавки
Мудре Полісся: 1. Лавки

Зі спогадів директора Музею історії сільського господарства Волині-скансену Олександра Середюка:

Час від часу, проводячи екскурсію в експозиції просто неба «Козацький зимівник» Музею-скансену Волині, мене інколи відвідувачі запитували: «А де ж спали-відпочивали у цій багатодітній поліській сім’ї?».

Я намагався пояснити, що господар з дружиною – на ліжку, а діти на печі.

– Це зрозуміло. Але ж дітей, переважно, було багато. То де ж спала решта? – не вгамовувались допитливі.

Відповідь я знайшов під час однієї з етнографічних експедицій у Північне Полісся. Мені пощастило зустрітись із старожителькою села Сошичне Камінь-Каширського району з Ганною Павлівною Лошак. Вона не тільки добре пам’ятала звичаї і обряди нашої минувшини, а й добре зналася на мудростях волинського села, бо сама пройшла нелегкий житейський шлях. Включивши диктофон, взявши самописку з блокнотом, я уважно записував кожне її слово. Співрозмовниця виявилась напрочуд комунікабельна і у нас наладилася гарна співбесіда.

– Так ось, – розповідає Ганна Павлівна, – матрас робили із сіна. Він називався «ЦІХА». Міняли сіно щомісяця. А сіно брали з другого покосу.

– А воно пахло приємно на всю хату, – вставив я свою репліку.

– Саме так. Лягали спати в одній кімнаті, – продовжує вона, – бо інших і не було. В запічку спали батьки. А діти на примості. Клали дошки між лавками і застеляли волове рядно (прялося кудількою руками, як на веретено). Іншим рядном вкривалися. На ранок ліжаки розбирали і виносили у сіни. Рядна у гарну погоду вивішували поблизу хати на тинах.

А весною, коли ставало щодень тепліше, старші підлітки спали на сіновалі. Там вони досхочу перешіптувались. Але не довго. Бо набігавшись за день, наробившись як потенційні помічники батьків, швидко засинали. Адже ранком, ледь світало, потрібно було пасти гуси, а старшим худобу.

– З конопель, яке нині заборонили вирощувати, тоді сіяли без всякого умислу, для своїх житейських потреб. Його жали, косили і замочували у канаві, або в сажавці на один місяць. Зверху клали бруси, які зв’язували. Потім клали у вигляді «шапки», щоб висохло, потім на піч, щоб зовсім висохло.

Тоді били на «битці» (терниці) і вже потім ткали на верстаті. Всю цю роботу виконували жінки, які зналися на цьому. Їм допомагали діти, які дивлячись, і собі переймали це ремесло.

Як не дивно це виглядає зараз, раніше конопля була найпоширенішою сільськогосподарською культурою, – нагадує нам Василь Самойлов («Третя варта», 01.07.2019р.). – У період з Х століття н.е. і аж до XIX століття вирощування конопель досягло свого піку, її висівали на сотнях тисяч гектарів.

З коноплі ткали полотно для постелі й одягу. З коноплі робили мотузки й кінну упряж, канати, вітрила й рибальські мережі. Олію конопель використовували як у їжу, так й для промислових потреб. Із олії конопель виготовлялися високоякісні фарби, мило, олію для світильників і лампад. Навіть в СРСР ще в першій половині ХХ століття вирощування конопель мало стратегічне значення і займало 2-ге місце після видобутку нафти. Але після того як в 1961 році Конвенція ООН про наркотичні речовини зарахувала коноплю у категорію наркотичних рослин, ця галузь сільського господарства стала занепадати.

По всій видимості, коноплю заборонили бо, вона загрожувала деревообробній промисловості й новим відкритим синтетичним волокнам, що були запатентовані а тому значно прибутковішими, ніж конопля. А пізніше легалізовувати її не було вже сенсу – світом «правила» нафта. Так корисна рослина перетворили у ворога.

Поліщуки також інтенсивно використовували цю важливу технічну і культурну рослину.

Тепер, я уже більш прискіпливо почав оглядати старовинні лавки, які перевіз  з декількох сіл різних районів Волині. Вони виготовлялися різними майстрами, але майже всі були однаковими за розмірами і однакові за конструкцією. Тобто, вони виконували не тільки роль для сидіння за столом, а ще служили, як ліжка для сну підростаючих дітей-підлітків.

Мудрість і винахідливість волинських поліщуків не перестає дивувати.

Тому продовження буде.

Олександр Середюк,
директор Музею-скансен,
доктор філософії,
член Національної спілки краєзнавців України

Фото автора, в музеї-скансені.

Категорія: Рокинівський музей історії c/г Волині-скансен | Переглядів: 26 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]