Головна » 2020 » Грудень » 3 » Курна хата дочекалась реставрації
11:07
Курна хата дочекалась реставрації
Курна хата дочекалась реставрації

Унікальну пам’ятку народної архітектури в експозиції просто неба «Козацький зимівник» Волинського музею-скансен власними силами працівники музею реставрували нещодавно.

Збудована у 1875 році в селі Комарово Старовижівського району, науковці музею перевезли в смт Рокині у 1990 році. Реставрацію розпочала бригада Михайла Будя у 1991 році (див. фото з архіву Музею):

Михайло Будь з бригадою пошивають уже складену хату, 1991 р.

Олег Бойко проводить експертне обстеження курної хати, 2015 р.

Дерев’яна житлова одноповерхова споруда, що не має димової труби, опалюється піччю «по-чорному». Невеличка глинобитна піч на дерев’яних полозах з дощаним подом, знаходиться з правої сторони при вході. Дим виходить через невеликий отвір в стелі. Архаїчні елементи інтер’єру: форма курної печі (курянка) та спеціальний освітлювальний пристрій «посвіт», який прикріплений до стелі, в якому є отвір. Для спалювання лучини до посвіта підвішені металічні ковані гратки.

Свічки і керосин були дорогі, тому господар використовував для освітлення ввечері оселі – лучину. Це – смолянисті скалки із живицею, які горять у посвіті, мов маленький смолоскип.

Хату збудовано з напківкруглих дерев’яних брусів зв’язаних в «простий замок». Дах чотирисхилий, критий очеретом. Полички – відкрита шафа (мисник) – в протилежному кутку біля входу. Лави – попід вікнами чільної сторони, а спальне місце («піл») – безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з колискою (ненькою) над ним.

Інтер’єр курної хати в експозиції просто неба

Відсутність дерев’яної підлоги, глинобитна долівка надавала простоти і буденності.

– Як же тут не вчаділи господарі цієї оселі? – запитують часто відвідувачі.

– Ніколи не було випадків, щоб хтось постраждав від їдкого диму, – пояснюю їм. – Тому що тут не було дерев’яної підлоги. Якби вона існувала, то це б ізолювало долівку. Тобто, потужна енергія землі витісняє дим. Він піднімається на поверхню, заповнює рівно половину приміщення хати і, мов хмарка коливається над головою. Коли сидять присутні на лавці, чи лежать на ліжку, то дим їм не шкодить. Це є яскравим свідченням того, що влітку дуже важливо ходити босоніж по землі, підзаряджатися позитивною енергією матінки-землі, що й робили наші предки в минулому.

А так, як дим панував у оселі, стіни і стеля в житловому приміщенні покриті сажею. Тому традиційні рушники і серветки у хаті не вішали. Лише на Великдень і Різдво прикрашали хатину.

На центральному сволоку, який тримає стелю, викарбований солярний знак – рівнораменний хрест, що служив оберегом для родини. Будучи уже християнами, господарі цієї хатини все-таки продовжували поклонятися солярним сонячним світилам за Ведичною міфологією наших пращурів.

Хата з’єднана зрубом у риб’ячий хвіст із поклітом. Це – холодна комора. Вона має утеплену стелю із обрізної дошки, як і у хаті, забита глиною, або піском на горищі. Двері в покліт відкриваються всередину комори, але тільки тоді, коли господар висуне палицю (замок), держак якої знаходиться в хаті в кутку.

Врятована стародавня хатина, якій майже 150 років, уже у музеї-скансені простояла 30 років. Проте, шершні зробили свою чорну справу. Фасадна сторона хати нагально потребувала термінових реставраційних робіт. Це – заміна двох брусів, довжиною у 5,5 метра і товщиною 20 сантиметрів.

Ранньої весни працівники музею зуміли заготовити лісоматеріал, розпиляти його згідно специфікації і природньо висушити в час літньої спеки.

А нині, коли виглянуло вже осіннє сонечко, власними силами дружно розпочали проводити реставраційні роботи. Колоди продезінфікували спеціальним розчином, що продовжать їх робочий експозиційний вік.

Реставраційні роботи проводять працівники музею, листопад 2020 р.

Стародавня пам’ятка народної архітектури врятована.

І це ми провели реставраційні роботи власними силами, з тими працівниками музею, які працюють на мінімальну зарплату та ще й на пів-ставки. Без мільйонів, як це виділяють, наприклад, на ремонт двох невеликих хатинок у Колодяжному на наступний рік в сумі 28 мільйонів гривень…

Дирекція музею щиро дякує реставратору Роману Мішку, охоронцям музею Аркадію Ковальчуку, Миколі Романюку, Миколі Лисому, які самовіддано взяли участь у проведенні реставраційних робіт.

Тепер відвідувачі знову можуть ознайомлюватись із мудрістю волинських поліщуків. А дехто навіть виявить бажання зустріти Новий рік у хатині Х1Х століття.

Олександр Середюк,
директор музею,
член Національної спілки краєзнавців України

Категорія: Рокинівський музей історії c/г Волині-скансен | Переглядів: 117 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]