Головна » 2020 » Серпень » 26 » Альбом Олени Пчілки у Парижі 1878 року: міфи та реальність
21:27
Альбом Олени Пчілки у Парижі 1878 року: міфи та реальність
Альбом Олени Пчілки у Парижі 1878 року: міфи та реальність

Нині відкриваються нові документальні та архівні джерела, з’являються нові дослідження й що ще важливіше – справжні дослідники, які не сприймають на віру достовірність не підтверджених «загальновідомих фактів» з нашого минулого.

Саме тому, пропонуємо музейній спільноті статтю кандидатки історичних наук, старшої наукової співробітниці Інституту народознавства НАН України Оксани Косміної – ґрунтовне дослідження, що спростувує неправдиву інформацію про те, що альбом Олени Пчілки «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки», виданий у Києві 1876 року, здобув Гран-прі на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі. На жаль, у свій час і працівники Волинського краєзнавчого музею, разом з іншими, долучилися до поширення цієї інформації (нині її вилучено з наших сайтів).

Ми вдячні авторці за конструктивну критику, що допомагає рухатися вперед, а також за дозвіл опублікувати її повчальну для музейників статтю з сайту «LikБез. Історичний фронт»:

Українські орнаменти в Парижі 1878. Альбом Олени Пчілки: міфи, вигадки, реальність

Автор: Оксана Косміна
Опубліковано: 25.08.2020

Щороку під час проведення Дня вишиванки з’являється різноманітна інформація, серед якої є чимало міфів та вигадок про українську вишивку. Переважно такі міфи – про так звану «розшифровку» орнаментики або про давнє-прадавнє побутування вишивки серед сільського населення України. Є міфи про вишивальні школи часів Київської Русі. Є приклади, коли вишивку іншого народу трактують як українську (яскравий приклад – так звана «сорочка Полуботка»). Є міфи про значення того чи іншого кольору ниток тощо. Міф, про який піде мова, схожий на своїх попередників: їхні творці неспинно бажають прикрасити реалії, видати бажане за дійсне, створити чергову «сенсацію».

Цього року на кількох інтернет-ресурсах знову прозвучала інформація, яка давно потребувала верифікації. Власне, про це говорили і раніше, і ніхто досі не звертав на це увагу – не надавалися ніякі джерела, які б її підтверджували або спростовували. Цей міф складається з двох частин.

Обкладинка і сторінки Альбому «Український орнамент» О. П. Косач (Олени Пчілки). Перше видання (1876 р.)

Перша частина міфу: Альбом Олени Пчілки «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки», виданий у Києві 1876 року, здобув Гран-прі на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі.

Таку інформацію через різні медійні засоби десь з 2015 року почали активно поширювати люди, які займаються народною вишивкою. Тетяна Серебряннікова: «Олена Пчілка доводить, що українці передусім вишивали одяг. До речі, відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перше гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі!» [1]; «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» – це перша ґрунтовна робота з української орнаментики, яку склала перша жінка академік Ольга Петрівна Косач, відома як Олена Пчілка. Вона з нею виграла гран-прі на всесвітній виставці в Парижі» [2]. Леся Демчук: «За своє дослідження Олена Пчілка отримала перший гран-прі на Всесвітній виставці в Парижі» [3].

Список нагород Всесвітньої виставки в Парижі 1878 р. Офіційний каталог

Треба сказати, що цитовані Тетяна Серебряннікова та Леся Демчук – не «рядові» вишивальниці; вони – організатори та активні учасники всеукраїнського проєкту «Вишивка етнографічна». Т. Серебряннікова та її колега Тетяна Зез розгорнули велику багаторічну популяризаторську роботу і зробили відшивки з альбому Олени Пчілки, сприяли перевиданню цього альбому, яке вийшло у 2018 році. Популяризуючи свою працю, вони почали активно говорити і про Гран-прі у Парижі 1878 року. Робота над перевиданням «Українського народного орнаменту Ольги Петрівни Косач» тривала близько восьми років, а отже у Т. Серебряннікової і Т. Зез був час перевірити достовірність відомостей про високу нагороду, здобуту у Парижі. На жаль, цього вони не зробили.

Не відстають від згаданих шанувальниць творчості Олени Пчілки і музейні співробітники. Завідувачка Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки Ольга Бойко стверджує: «Відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перший Гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі» [4]. Те саме говорить і науковий співробітник Музею родини Косачів Тамара Ржондковська [5]. Ця ж інформація є на сайті Волинського краєзнавчого музею [6] та на сторінці «Краєзнавці» Відділу краєзнавчої роботи Волинської державної універсальної наукової бібліотеки [7]. Згадано про це й у статті з Вікіпедії про Музей родини Косачів у Новограді-Волинському [8].

«Український народний орнамент Ольги Петрівни Косач». Репринтне видання (2018 р.). Обкладинка

Очевидно, Гран-прі (та й інші премії) на такій міжнародній виставці – це серйозна нагорода, яка зафіксована у тогочасних документах. Так, по завершенню виставки були випущені різноманітні каталоги, серед яких є й перелік усіх нагород: Exposition universelle internationale de 1878, à Paris / Catalogue officiele. Liste des récompenses. Paris. M DCCC LXXVIII (1878).

Окрім Гран-прі, там були інші нагороди: медаль честі, медалі 1-го, 2-го і 3-го класів, дипломи в пам’ять померлих осіб. Ці нагороди були тематично класифіковані по групах і класах. У залежності від групи були також і золоті, срібні та бронзові медалі. Першу групу «Предмети мистецтва» становили: «Живопис»; «Скульптура, гравюра»; «Малюнок і архітектурні моделі»; «Гравюри і літографії». Далі йшли такі групи: «Навчання та освіта»; «Меблі та аксесуари»; «Тканини, одяг і аксесуари»; «Видобувна промисловість»; «Інструменти та обробка»; «Харчування»; «Агрикультура»; «Садівництво». Кожна з цих груп поділялася на багато класів. В жодній з груп, близьких тематикою до народної вишивки, освіти або графіки немає згадок про альбом Олени Пчілки. Про подібну премію також немає жодних згадок у листуванні родин Косачів або Драгоманових.

Тому зрозуміло, що це було вигадано – ким конкретно, сказати важко, але виглядає як спільна творчість музейників та вишивальниць.

Палац Трокадеро, споруджений для Всесвітньої виставки в Парижі 1878 р.

Друга частина міфу: «На Всесвітній виставці (Париж, 1878 р.) Ольга Косач, відома за псевдонімом Олена Пчілка, представляє на суд глядачеві перше ґрунтовне видання з системного студіювання українського традиційного вишивального мистецтва: «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки.», видане у Києві 1876 р. Ним Ольга Петрівна Косач ввела в європейський науковий мистецтвознавчий обіг розуміння існування української самобутньої орнаментики». Така інформація розміщена на сторінці Музею видатних діячів української культури від 21 травня 2020 року [9].

Вочевидь, автор цього тексту – старша наукова співробітниця Музею видатних діячів української культури Оксана Константинівська; адже цю думку практично дослівно вона висловлює і у своєму інтерв’ю «Підкорила Париж і мережила думки» для газети «Україна молода» [10]. Те ж саме О. Константинівська пише у передмові до перевидання альбому Олени Пчілки «Український орнамент Ольги Петрівни Косач» (2018): «1878 рік, Париж. Ольга Косач, більш відома під псевдонімом Олена Пчілка, представляє на суд глядачеві ґрунтовне видання «Украинський орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки» [11].

Загальний вигляд ансамблю Всесвітньої виставки в Парижі 1878 р.

У людини, яка має хоч якесь уявлення про подібні міжнародні виставки, має постати питання: яким чином Олена Пчілка могла це зробити і чи взагалі була така презентація її праці у Парижі 1878 року?

Про поїздку Ольги Петрівни та її чоловіка Петра Антоновича Косача в Париж у 1878 році нам достеменно відомо. Відомо також, що Олена Пчілка була на цій міжнародній виставці як відвідувач. Про це маємо згадки в кількох джерелах. Перш за все, цю інформацію подають коментарі до листування Михайла Драгоманова, зроблені Глібом Олександровичем Лазаревським, який займався впорядкуванням його архіву та підготовкою до видання його листування. У листі Юрія Цвітковського до М. Драгоманова від 22 вересня 1878 року є згадка про те, що він через Олену Пчілку передав гроші для свого адресата. Ю. Цвітковський пише: «Вы вероятно, виделись уже с Вашей сестрой. Она Вам, вероятно, передала деньги, посланные до моего возвращения в Киев, в дополнение к тем, которых я Вам не додал» [12]. Г. Лазаревський додає до цього фрагменту листа коментар: «О.П.Косачева разом з чоловіком також року 1878 їздила на паризьку виставу й бачилась за кордоном з братом» [13].

Архів Михайла Драгоманова. Т. І. Листування Київської Старої громади з М. Драгомановим (1879–1895 рр.) (Варшава, 1938 р.). Обкладинка

У спогадах Ольги Косач-Кривенюк, доньки Олени Пчілки, за 1878 рік зазначається: «Влітку Лесині батьки їздили в Париж на всесвітню виставку і побачитися з Драгомановими, що жили в еміграції» [14]. І далі О. Косач-Кривенюк згадує: «Коли наші батьки їздили до Парижу на виставку і до Драгоманових, то ми, діти (Міша, Леся і я), залишалися в Звягелі з бабунею й тіткою Єленою Антонівною Косач. З подорожі цього року, як і з давніших і пізніших, батьки привезли багато малюнків, речей-пам’яток і розповідей про закордон, про паризьку виставку, про всіх Драгоманових» [15].

Дуже цінне джерело, яке нам дає уявлення не лише про відвідування цієї виставки Ольгою Косач, але й те, що вона там бачила, – передмова до другого видання альбому у 1879 році. Ось що вона пише: «В свою очередь наша орнаментика привлекла на выставке внимание иностранцев. Нельзя не поблагодарить польскую интелигенцию, благодаря которой только и было выставлено что нибудь из украинской этнографии. Таким образом, можно было видеть большое собрание украинских вышивок, в виде отдельных образцов, а также и целых вещей, прекрасную коллекцию писанок, альбомы этнографических типов и т. п.» [16]. У цьому тексті, який, повторимо, вийшов 1879 року, тобто вже після Всесвітньої виставки, Олена Пчілка жодним словом не згадала про презентацію там свого видання. Цього також немає в жодному листуванні чи в чиїхось спогадах.

«Revue des Deux Mondes». Том VI, 1874. Обкладинка

Після тези О. Константинівської про те, що нібито Олена Пчілка презентувала свій альбом у Парижі 1878 року, сумнівними виглядають її ж твердження, що «цим виданням Ольга Петрівна Косач ввела в європейський науковий мистецтвознавчий обіг розуміння існування української орнаментики. Позитивні відгуки були надруковані в тогочасній французькій та австрійській пресі» [17]. Цю інформацію О. Константинівська подає і у своєму інтерв’ю, і на сторінці музею, і у передмові до перевидання 2018 року. Звичайний, невтаємничений читач може подумати, що ці рецензії з’явилися після нібито її презентації 1878 року. Але це не так.

Про які ж саме видання йде мова? Коли і де були надруковані ці рецензії? І чи мають вони стосунок до Всесвітньої виставки в Парижі?

У своєму інтерв’ю О. Константинівська каже: «Позитивні відгуки були надруковані в тогочасній французькій та австрійській пресі. Так, французький історик Альфред Рамбо у паризькому часописі «Revue des Deux Mondes» («Огляд двох світів» чи «Огляд Старого і Нового світу») захоплено зазначає: «Ці граціозні мотиви прості та гармонійні як відверті мелодії України. У всьому цьому присутнє мистецтво, мистецтво наївне, інстинктивне та вишукане» [18]. Звучить гарно і правдоподібно, але це не відповідає дійсності. Справді, у «Revue des Deux Mondes» за 1874 рік є стаття А. Рамбо. Але вона присвячена III Археологічному з’їзду, який проходив з 2 по 21 серпня у Києві, і називається «Київ та Археологічний конгрес» [19]. З огляду на дату публікації статті А. Рамбо – 15 грудня 1874 року – він ніяким чином не міг написати рецензію в «Revue des Deux Mondes» на альбом Олени Пчілки, бо її робота вийшла лише два роки потому, у 1876-му.

«Атлас к трудам III археологического съезда». Т. II (Киев, 1878 р.). Зразки малюнків південноросійського орнаменту до реферату Ф. Вовка

Але все ж таки в його статті йшла мова про українські народні вишивки. Треба сказати, що на цьому з’їзді з доповіддю «Про малоросійську орнаментику» виступав Федір Вовк. Свою доповідь він ілюстрував малюнками українських орнаментів, про які пише А. Рамбо: «Волков показав велику кількість малюнків, виконаних на папері, який був розграфлений як полотно». З усього виступу Ф. Вовка для А. Рамбо було цікавим спостереження щодо відмінності стилю та кольору української від вишивки російської. Далі А. Рамбо зазначає, що Ф. Вовк, порівнюючи колористику російських і українських вишивок, говорив про перевагу червоного кольору у російських і натомість в українських були комбінації червоних та синіх ниток. У Галичині і на Буковині Вовк згадував також і жовтий колір [20].

Припускаю, що Олена Пчілка не могла не знати про Археологічний з’їзд і про виступ на ньому Ф. Вовка, оскільки її брат М. Драгоманов теж брав активну участь у цій події – виголошував лекцію «Народні малоросійські пісні про кровозмішання». З листування М. Драгоманова маємо відомості, що у «1874 році сім’ї Косачів і Драгоманових літували в Гадячому у Лесиної бабуні» [21]. Тому вірогідно, що Олена Пчілка в цей час могла чути лекцію Ф. Вовка, бо їхала до матері з братом через Київ. Також можемо припустити, що саме цей виступ Ф. Вовка і підштовхнув Олену Пчілку до ідеї зібрати і видати матеріали з народної орнаментики. Це вона й зробила на Волині, зібравши матеріал у Новоград-Волинському повіті. Маємо спогади О. Косач-Кривенюк, де вона пише: «…а це взірець з «маминих узорів», тобто тієї збірки народних орнаментів, що наша мама збирала на Звягельщині і впорядковувала до друку, як Леся була ще зовсім малою» [22]. Тобто це могло бути десь близько 1874 року.

«La Revue Politique et Littéraire», 23 грудня 1876 р. Обкладинка

Рецензію на альбом Олени Пчілки ми знаходимо не у «Revue des Deux Mondes» 1874 року, а у «La Revue Politique et Littéraire» 1876 року. А. Рамбо у своїй статті «Малоросія. Традиції, розповіді, твори народного мистецтва» («La petite-Russie. Traditions, récits, oeuvres d’art populaire») [23], у заключній частині дає інформацію про альбом Олени Пчілки.

На початку статті А. Рамбо дає характеристику роботи М. Драгоманова та Володимира Антоновича «Малорусские народные предания и рассказы» (1876), яка, на думку французького вченого, дуже важлива. Детально розбирає всі її глави, зупиняючись на характеристиці обрядів та вірувань, порівнюючи їх з іншими культурами. Дає високу оцінку цій праці, зазначаючи її важливу роль в дослідженні російської культури. Також А. Рамбо говорить про красу українського народного вбрання – простого і гармонійного, як українські мелодії. А далі пише і про альбом Олени Пчілки 1876 року видання.

Стаття А. Рамбо «Малоросія. Традиції, розповіді, твори народного мистецтва» в «La Revue Politique et Littéraire», 23 грудня 1876 р.

Про цю статтю А. Рамбо згадує і сама Олена Пчілка у передмові до другого видання 1879 року, подаючи кілька абзаців з його тексту. Про цю ж публікацію пише і дослідниця творчості Олени Пчілки, старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України Любов Дрофань з посиланням на Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. В рукописі «Українське селянське малювання на стінах» Олена Пчілка згадує: «Колись французький учений Альфред Рамбо їздив по селах біля Києва, писав рецензії на мій збірник українських орнаментів. Він сказав так: «Українська сорочка, добірно вишита на рукавах, спереду і в подолах, — це ціла поема[24].

У цій цитаті є певний нюанс, бо у 1876 році А. Рамбо не їздив по селах навколо Києва – він це робив у 1874 році, коли приїздив на III Археологічний з’їзд. Про це він сам пише в «Revue des Deux Mondes», згадуючи відвідини Гатного, Монастирка, Трахтемирова. В цих спогадах є й такий текст: «Une douzaine de gaillards en chemise planche, en bonnet de peau de mouton, les moustaches pendantes, le pantalon cosaque, «large comme la Mer-Noire» avec des pelles de bois garnies de fer, rejetaient la terre en dehors du kourgane, qui maintenant ressemblait à une soupière ouverte. Sur le rebord, appuyées aux arbres, des femmes à jambes nues, aux yeux noirs, avec leur chemisette brodée de rouge et de bleu, leur tablier d’indienne à fleurs». Тут він описує одяг чоловіків та жінок, який він бачив в селі Гатне під Києвом: «чоловіки були у просторих сорочках, баранячих шапках, з довгими вусами та козацькими штанами, як Чорне море, а жінки у вишитих червоним та блакитним кольором сорочках, індійських фартухах з квітами» [25]. Тобто А. Рамбо познайомився з українською вишивкою до виходу альбому Олени Пчілки.

Титул журналу «Зоря» (1881 р., ч. 1) і сторінка зі статтею Василя Лукича

Тепер подивимося, що писала про альбом Олени Пчілки «австрійська преса». Згадки про це теж є у вступі О. Констатинівської до перевидання альбому 2018 року. Під гучною назвою «австрійська преса» криється літературно-науковий та громадсько-культурний часопис-двотижневик «Зоря», що виходив протягом 1880–1897 років у Львові (Австро-Угорщина) «для рускихъ родинъ» (тобто для русинів-українців). Після виходу у 1879 році другого видання альбому на сторінках «Зорі» 1881 року у розвідці Василя Лукича «Український орнамент» йде мова про видання, присвячені цій темі. Василь Лукич пише про важливе значення роботи Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у дослідженні української орнаментики: «Завязаный въ роце 1873 а закрытый въ половине 1876 року «Югозападный отдел русскаго географическаго Общества въ Кіеве», вызвав серед патріотов украинских горячу студію над родною орнаментикою». Василь Лукич згадує про роботи Олени Пчілки, Пелагеї Литвинової та Федора Вовка з української орнаментики, які вийшли після 1876 року: «Овочем того явився в 1876 роце преценный зборник пане Ольги Косачевои: «Украинский орнаментъ – обширній систематическій сборник народных узоров. Вішивки (шитье крестиками, занизуванє, вырезуванє, гладь, мережки); Ткани (запаски, коверци) и Писанки» – одтак въ 1877 роце «Русскіе народные узоры. Выпуск первый: малорусские узоры Черниговской и Полтавской губкрний, собраны П. Як. Литвиновою» и «Южнорусский орнамент – собрал Ф. К. Волков», а в 1878 роце «Южнорусскій орнамент П. Як. Литвиновой: «Узоры вышиванья и рисованья Черниг. губ. Глухов. уезда». Треба зазначити, що орнаменти, які були опубліковані Ф. Вовком у 1878 році в Атласі матеріалів до ІІІ Археологічного з’їзду у Києві, були представлені публіці ще під час його проведення у 1874 році.

«Южно-Русский орнамент» П. Литвинової (Київ, 1878 р.). Обкладинка і титул

Далі Василь Лукич зауважує: оскільки тираж першого видання Олени Пчілки розійшовся досить швидко, то вона у 1879 році робить другий його випуск: «Украинский орнаментъ» п. Ольги Косачевои мимо высокой цены (один примерник стояв 8 рубл.) розойшовъ ся доволе швидко и Вп. Авторка в 1979 роце побачилась в том милом для кождого выдавця стане обдарувати земляков другим выданєм, которого повный заголовок подаємо понизше» [26].

Василь Лукич висловлює щире захоплення, що «поважне число в недовгом часе тых на кождый случай дуже коштовных выдань, сведчить ясно о том, що в закордоньской Руси родна орнаментика звернула на себе бачну увагу вельми численной публики и що за нею повстав немалый попыт». Цікавим, на нашу думку, є міркування автора щодо моди в Україні на вишиті речі серед інтелігентів і популярності, в зв’язку з цим, різних друкованих видань: «и дейсно о том переконує нас новейша мода, яку бачимо на Украине; там именно вышита сорочка, або инша речь прикрашена украинскою мережкою, перестали бути редкостею середъ интелигентной верствы; що больше – купци в Кієве, Одессе, Харкове, Чернигове, Полтаве и инших больших местах на Украине побольшили свои склады рожнородными отделами рускои орнаментики. А вжежь ти добродее не закуповуют нечто такого, на що нема великого попыту. Кому однакожь не до вподобы закоповувати готову речь, той старає ся приспособити єи собе власными руками, и ту шукати треба причины, що выданя местячи в собе взоры народной орнаментики расходятъ ся так швидко и в так великом числе по всей широкой Украине» [27].

Василь Лукич жаліється, що на підавстрійських українських землях поки немає такої кількості видань, як у підросійських: «только в нашой, австрийской Руси – окромъ выданого минувшого року польским «Товариством промысловым мейским одного зошиту «Wzor-овъ przemysły domowego na Rusi» – не то що не появилось неяке выданє таких взоров, але що больше, не находили мы доси негде не то книжки особнои, не наветь росправы посвяченой нашой народной орнаментице» [28]. Мова йде про видання «Зразки домашнього промислу селян на Русі» 1880 року. (Зазначимо, що в Галичині протягом 1880–1889 років було видано 10 зошитів «Зразки домашнього промислу селян на Русі» (Wzory przemysłu domowego). Видання 1883 та 1887 років, присвячені зразкам вишивок із різних колекції, у тому числі Володимира Дідушицького). Говорячи про важливість видання Олени Пчілки та переповідаючи його зміст, Василь Лукич нічого не пише ні про премію в Парижі, ні про презентацію першого випуску альбома (1876 року) на Всесвітній виставці 1878 року.

«Южно-Русский орнамент» П. Литвинової (Київ, 1878 р.). Таблиці з малюнками орнаментів

Василь Лукич – літературний псевдонім Володимира Лукича Левицького, який з 1875 року брав активну участь в українському літературному процесі Галичини. Він був автором і редактором «Зорі» і, звісно, знав про представництво Галичини на Всесвітній виставці 1878 року, очолюване графом Влодзимежем Дзедушицьким. Тому, якби дійсно у 1878 році альбом Олени Пчілки був представлений на цій виставці, то у своєму дописі в «Зорі» 1881 року Василь Лукич би напевне про це згадав.

Але українське народне мистецтво все ж таки було там представлене. Про це також ми можемо дізнатися від самої Олени Пчілки. Вона не лише згадує у передмові до другого видання, що було на виставці з українських експонатів, але й описує їх у примітці: «Витрина с вышивками – от краковского технического музея; прекрасный альбом с вышивками в натуральном виде – от г. Пшыбыславского (Краков); коллекция писанок – от краковской академии наук; коллекция костюмов – Графа Дзедушицкого; интересные вещи – от польского этнографического общества в Париже и т.д.» [29].

Що саме там було з України, ми можемо більш детально дізнатися зі Спеціального каталогу до Виставки антропологічних наук [30]. Її експозиція була сформована зусиллями різних антропологічних асоціацій, музеїв, окремих науковців. Окрім Франції, там були представлені Алжир, Англія, Австрія, Угорщина, Бельгія, Данія, Іспанія, Сполучені Штати Америки, Італія, Нідерланди, Португалія, Росія, Фінляндія, Сербія, Валахія, Швеція, Швейцарія. Польщу (поділену між трьома імперіями) представляла «Асоціація польських антропологів та етнографів у Парижі» (Societé d’anthropologie et d’ethnologie polonaise de Paris). Українські артефакти, книжки, графічні малюнки були на цій експозиції завдяки «Асоціації…» та завдяки представництву Австрії, де були продемонстровані експонати з індустріального музею у Кракові (Musée l’industrie à Cracovie (Galicie)), роботи членів Антропологічної комісії Академії наук у Кракові (la Commission anthropologique de l’Académie des sciences dé Cracovie) та Імператорської Академії наук у Кракові.

Так, Асоціація польських антропологів та етнографів у Парижі представила наукову роботу Антонія Якса-Марцинківського «Lud ukraiński, jego pieśni, bajki, podania, klechdy, zabobony, obrzędy, zwyczaje, przysłowia, zagadki, zamawiania, sekreta lekarskie, ubiory, tańcy, gry i t. d.» (Вільно, т. І – ІІ, 1857; під псевдонімом Антоній Новосельський (A. Nowosielski)).

«Lud ukraiński, jego pieśni, bajki, podania, klechdy, zabobony, obrzędy, zwyczaje, przysłowia, zagadki, zamawiania, sekreta lekarskie, ubiory, tańcy, gry i t. d.» Антонія Новосельського (Антонія Марцинківського) (Вільно, т. І, 1857 р.). Титул

Серед польських художників слід згадати Мйодушевського (J. Mioduszewski) з роботою «Типи українських селян» та Мікульську (І. Mikulska) з роботами «Мандрівні музиканти з України», «Народні танці селян з України», «Український сільський інтер’єр».

Від Асоціації польських антропологів та етнографів Музей В. Дзедушицького зі Львова представляв 32 національні костюми з різних куточків Галичини. Оскільки В. Дзедушицький представляв делегацію від Австрії, то на цій виставці окрім костюмів з його колекції були представлені також інші вироби домашнього промислу. Зокрема це була кераміка (72 вироби), дерево, килими, писанки і звісно вишивка ( з манжетів та переду сорочок, які носили селяни) з Галичини. Також він подав 20 акварелей з зображенням сільського вбрання з Галичини.

Член Імператорської Академії наук у Кракові Оскар Кольберг презентував на цій виставці свою роботу в 11-ти томах «Lud, Jego swuczaje, sposob zycia, mowa…» (Варшава, Краків, 1857-1877), а також колекцію фотографій типів, костюмів і сцен з життя польського народу. Член тієї ж асоціації Йозеф Коперницький подав два альбоми з 544 фотографіями, які репрезентували типи поляків, русинів та євреїв Галичини [31]. Індустріальний Музей у Кракові показав вишивку на полотні українських селян Поділля і Волині.

У своїй передмові Олена Пчілка згадувала «прекрасный альбом с вышивками в натуральном виде – от г. Пшыбыславского (Краков)». В каталозі зазначено, що член кореспондент Антропологічної комісії у Кракові Владислав Пшибиславський показав специфіку кольорової вишивки русинів Покуття, предмети домашнього промислу гуцулів (гірських русинів Галичини), стремена з дерева, орнаменти на латуні та ін. [32].

Олена Пчілка в стилізованому народному вбранні. 1870-ті роки

Таким чином, Олена Пчілка відвідала Міжнародну виставку в Парижі 1878 року. Ніякої презентації її альбому там не було і тим більше ніякого Гран-прі вона на цій виставці не отримувала.

За допомогу у підготовці цього матеріалу дякую Тамарі Скрипці, українській літературознавеці, дослідниці біографії Лесі Українки, авторці багатьох видань, Василю Кметю, історику-медієвісту, архівісту, кандидату історичних наук, директору Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, та Ользі Зеббудж, шанувальниці народної вишивки та історії костюма.

Примітки
[1] Тетяна Серебреннікова: «Олена Пчілка вболівала, щоб не забували прадавні наші шви» // День. – 2015. – 15.09.
[2] Ефір «Громадського радіо», 23.10 2018 р.
[3] Новини м. Новий Розділ та Львівської області. 9.03.2020 р.
[4] Письменниця, патріот, борець. 08.02.2019 р.
[5] Слово про Олену Пчілку
[6] «Етнічними стежками вишитого одягу» – персональна виставка Тетяни Ведмедюк у Колодяжнянському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. 25.03 2016 р.
[7] Перше гран-прі Олени Пчілки на І всесвітній виставці в Парижі
[8] Музей родини Косачів
[9] Музей видатних діячів української культури . Допис від 21 травня 2020 року
[10] Підкорила Париж і мережила думки. Історія першої дослідниці української орнаментики та журналістки Ольги Косач // Україна молода, 07.07 2020 р.
[11] Український народний орнамент Ольги Петрівни Косач. Репринтне видання. – К.: АДЕФ-Україна, 2018. – 140 с.
[12] Архів Михайла Драгоманова. – Т. І. Листування київської старої громади з М. Драгомановим (1879–1895 рр.). – Варшава, 1938. – С. 233.
[13] Архів Михайла Драгоманова. – Т. І. Листування київської старої громади з М. Драгомановим (1879–1895 рр.). – Варшава, 1938. – С. 416.
[14] Косач-Кривенюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк, 1970. – С. 32.
[15] Косач-Кривенюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк, 1970. – С. 33
[16] Косачева О.П. Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок. – Издание второе. – К., 1879. – С. 5.
[17] Підкорила Париж і мережила думки. Історія першої дослідниці української орнаментики та журналістки Ольги Косач // Україна молода, 07.07 2020 р.
[18] Підкорила Париж і мережила думки. Історія першої дослідниці української орнаментики та журналістки Ольги Косач // Україна молода, 07.07 2020 р.
[19] Revue des Deux Mondes, XLIV Année, Troisième periode, Tome VI, 15 décember, 1874. – P. 784–814.
[20] Revue des Deux Mondes, XLIV Année, Troisième periode, Tome VI, 15 décember, 1874. – P. 801.
[21] Косач-Кривенюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк, 1970. – С. 27.
[22] Спогади про Лесю Українку / автор проекту та відповідальний редактор Тамара Скрипка. – Т. I. – Нью–Йорк––Київ, 2016. – С. 126
[23] La Revue Politique et Littéraire ,1876, numero 26, Decémbre 23. – Р. 608–614.

[24] Пчілка О. Українське селянське малювання на стінах // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. — Ф. 28, од. зб. 210 // Дрофань Л. «І правду й боротьбу благословити» Олена Пчілка в сучасному прочитанні // Міст. – 2010. – № 7. – С. 203.
[25] Rambod A. Kief et le Congres archeologique // Revue des Deux Mondes, XLIV Année, Troisième periode, Tome VI, 15 décember, 1874. – Р. 812.
[26] Лукич В. Український орнамент // Зоря.– 1881. Ч.1. – С. 10
[27] Лукич В. Український орнамент // Зоря.– 1881. Ч.1. – С. 11
[28] Лукич В. Український орнамент // Зоря.– 1881. Ч.1. – С. 11
[29] Косачева О.П. Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок. – Издание второе. – К., 1879. – С. 6.
[30] Catalogue spécial de l’exposition des sciences anthropologiques. – Paris, 1878.

[31] Catalogue spécial de l’exposition des sciences anthropologiques. – Paris, 1878.– P. 73.
[32] Catalogue spécial de l’exposition des sciences anthropologiques. – Paris, 1878.– P. 74.

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 54 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]