Головна » 2020 » Липень » 29 » З колекції Ковельського музею: цегла
09:51
З колекції Ковельського музею: цегла
З колекції Ковельського музею: цегла

Окремою групою експонатів Ковельського історичного музею, що спрямовані на презентацію локальної історії, є будівельна цегла, яка розглядається і як продукт місцевого виробництва, і як археологічна знахідка.

Час настільки швидкоплинний, і нам не в силах його зупинити І нині ми можемо лише уявити як виглядало наше місто десятки і сотні років тому, розглядаючи старі видові листівки і фотографії. Сучасна забудова настільки змінила Ковель, що окремі місця нереально впізнати. На жаль, лише одиниці старих пам’яток збереглись до наших днів і можуть потішити ковельчан і гостей міста. З-поміж «німих свідків минувшини» – уламки цегли, що збереглись після руйнації старих пам’яток. Звичайна цеглина може розповісти багато цікавого. Особливо, якщо вона із клеймом виробника.

Перші цегляні клейма з’явилися ще в біблійні часи, коли під час будівництва Вавилону. Цар Навуходоносор наказав ставити на цеглі позначку з його ім’ям. В Україні найдавніші клейма зустрічаються на давньогрецькій цеглі в причорноморських античних містах Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї тощо. На цеглі-плінфі Київської держави можна побачити «тризуби» Рюриковичів. Пізніше тризуби зустрічаються на клеймах петлюрівських часів у Кам’янці-Подільському, коли місто було столицею УНР. Зберегти для майбутніх поколінь антикварні будівельні матеріали мають на меті музейники і філобрікери (колекціонери старовинної цегли, «брікс» – цегла англійською, «філо» – любов грецькою). Клейма є випуклі і втиснені. Опуклі написи здебільшого більш давні, їх вирізали на дерев’яних дощечках. Вдавлені – пізніші. Вони виготовлялися з металу і масово з’явилися у 1880-х рр. Завдяки цеглі (навіть не обов’язково з клеймами) можна датувати час зведення будівлі – у різні часи пропорції, розміри цеглин і навіть компоненти глиняного тіста були різними. Завдяки клеймленій цеглі дату побудови споруди часом можна «діагностувати» з точністю до року. Клейма це була не тільки своєрідна гарантія якості від виробника, але і відповідна реклама його продукції. Якщо хтось з виробників поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за клеймами на ній. Завдяки клеймам можна встановити, які цегельні діяли в певній місцевості, дізнатись про потужність виробництва, торговельні зв’язки тощо. Але ототожнювати дату на клеймі з часом виготовлення цеглини не варто – це може бути і рік заснування фабрики, а не дата появи конкретно глиняного виробу.

Процес виготовлення цегли тривалий. Є така польська приказка: «Од закладання до запікання». Спершу глину змішують з водою та піском (пісок надає цеглі порцеляності). Потім цю суміш закладають у форму для застигання, з неї випаровується волога і після цього запікають. Колір цегли залежить від глини і температури випалювання.

В колекції музею представлена цегла таврована позначкою «RAMSAY», що відповідає назві англійської фірми, яка була виробником цегли ще з кінця XVIII . Сировина була місцевою, а кам’яне вугілля доставлялось по річці Тайн в Ньюкасл. Компанії належало декілька заводів. Виробництвом цегли займалась сім’я Рамсай з 1789 до 1925 рр.

У експозиції представлена цегла, що виготовлялась на території України. Це «ОSTKI PRA», цеглина із клеймом «PRIMA» вказує на якість цегли, а не на виробника та «KISORYCZE» (виробництво здійснювалось у містечку Кісорич Рівненського повіту Волинської губернії, розмірами 20х10х5 см). Виявлена під час демонтажу будинку, що розташовувався в одному з кутів міського парку культури і відпочинку імені Лесі Українки (раніше методкабінет районного управління освіти). Там ми знайшли цеглини з клеймами Луцького цегельного заводу (ЛЦЗ №4). Дану групу експонатів поповнив і місцевий мешканець Олександр Філаретов, подарувавши музею кілька цеглин з клеймами «УРСР ЛЦЗ №5», розміром 25х12х6 см, «КБЗ» (ймовірно Ковельського будівельного заводу) та цеглину пісочного кольору, розмірами 26,5х13,2х6,2 см. Саме з такої цегли побудований у 1922-38 рр. неоготичний костел Св.Станіслава, який був найбільшим костелом Луцької римо-католицької єпархії (60х43 м, з головною вежею 72 м у висот). Костел був підірваний під час воєнних дій у 1944 році, а наступного року напівзруйнований храм за рішенням тодішньої влади розібрали, а будівельний матеріал використали для відбудови міста, зокрема, Ковельської тюрми, от вам приклад морального цинізму радянської системи).

Раніше цегла була недешевим будівельним матеріалом, відтиски на ній зберігали авторство цегляра. Вона виступала розрахунковою валютою і кожен майстер ставив клеймо, бо цінував своє авторське право. Стара цегла досить міцна, її можна кидати і з нею нічого не трапиться, якщо кинути сучасну, то велика ймовірність того, що вона розсиплеться.

Мирослава Мороз,
головний зберігач фондів Ковельського історичного музею

Категорія: Ковельський історичний музей | Переглядів: 21 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]