Головна » 2020 » Липень » 19 » Волинянин пів життя шукав князівську бібліотеку, а в 65 літ прийняв хрещення (ФОТО, ВІДЕО)
15:58
Волинянин пів життя шукав князівську бібліотеку, а в 65 літ прийняв хрещення (ФОТО, ВІДЕО)
Волинянин пів життя шукав князівську бібліотеку, а в 65 літ прийняв хрещення (ФОТО, ВІДЕО)

Олександр Остапюк усе життя пов’язав з улюбленою справою – краєзнавством, – про це пише журналіст Сергій Наумук на інтернет-сторінці «Волинь-нова».

Його називають хранителем любомльської старовини

Спочатку був приватним колекціонером, захоплювався нумізматикою та філателією, вишуковував старовинні документи та цікаві артефакти. Затим став музейником: очолив Любомльський краєзнавчий музей, який свого часу створив його батько, Дмитро Олександрович. Вивів свій заклад у число (без перебільшення) найкращих в області. Врешті подарував свою колекцію громаді та без жалю покинув посаду директора, підшукавши перед тим достойного наступника Юрія Фініковського.

– Йдеш зранку на роботу, як в рідний дім. Тебе ждуть друзі, ждуть ті, хто розуміє та підтримує. Життя цікаве, коли маєш такий настрій. Просто дивуюся людям, які йдуть до праці, як на каторгу. Я, навпаки, отримую підйом, – ділився враженнями Олександр Дмитрович, коли ми приїхали вручати йому цьогорічну премію імені Степана Сачука «За служіння суспільству».

Новий директор музею Юрій Фініковський дуже радів, коли Олександр Дмитрович отримав премію імені Степана Сачука «За служіння суспільству»

–Статті пишу на конференції, у наукові збірники, в газету «Волинь» доводилося, на жаль, менше подавати. Приємно, що нас оцінили. Мене, може, просто як старшого за віком, який найдовше тут пропрацював. Ця нагорода буде підтвердженням хорошої роботи нашого закладу.

Нині заслужений працівник культури України Олександр Остапюк є головним хранителем фондів музею. Каже, що роботи йому не бракує, бо треба описати близько 6 тисяч монет, нагород та документів, які досі ніхто не бачив. На це потрібно зо 5 років. Тож щомісяця науковець паспортизує до 100 нових експонатів.

Він і досі пам’ятає, як знайшов свою першу монету. У дворі школи рідного села Висоцьк помітив на землі щось кругле. Підняв і зрозумів, що це польська монета міжвоєнного періоду – 50 грошів.

– З того часу почав потроху збирати старовину. Знаєте, колись по селах у хатах були рамки з фотокартками: і царськими, і польськими. Жінки зберігали коробочки з ґудзиками та різним дріб’язком. Майже в кожній оселі можна було знайти цікавий експонат. Спочатку я віддавав усе батькові, потім мав свою колекцію. Він до середночі сидів із лупою над нумізматичними або філателістичними раритетами. Це ж нелегко було вивчати, особливо якщо йдеться про іноземні марки кінця ХІХ століття. Тим більше, що при Радянському Союзі катас­трофічно бракувало каталогів. Але ж це так цікаво, – каже співрозмовник.

Його батько став засновником музею. Дмитро Остапюк приділяв багато уваги архео­логії. Тож на Любомльщині частими гістьми були вчені з Москви, Ленінграда (нині Санкт-Петербург), Львова. Відповідно фонди поповнювалися цікавими знахідками.

Пан Олександр гідно продовжив справу батька – Дмитра Остапюка

– Я починав з нумізматики, а пізніше збирав документи. Відтак з’явилося нове захоплення: їздити в експедиції у храми району. В селі Штунь знайшли церковний архів і вперше звернули увагу на стародруки. На той час у нас уже був один. Його датували 1690-ми роками, але виявилося, що книжка видана на початку ХІХ століття, оскільки старообрядці мусили маскуватися, щоб до них не було претензій. Тоді й захопився вивченням церковної історії. Хоча виріс у сім’ї атеїстів, – зізнається Олександр Дмитрович. – Я й не знав, чи хрещений. А коли прийшов час задуматися над цим питанням, то попросив свого колегу Андрія Бондарчука бути моїм духовним батьком. Хотів пройти обряд на історичному місці, тому мене хрестили у Хрестовоздвиженській церкві в Луцьку.

Посада не була самоціллю, тож директор придивлявся у пошуках спадкоємця. Якось тодішній керівник Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк порадив йому свого здібного студента з Любомльщини Юрія Фініковського. Вони познайомилися і почали співпрацювати.

– Юрій закінчив університет із червоним дипломом, але посади вчителя історії в школах району йому не знайшлося. Я почав настирливо запрошувати його в музей, він зголосився, і коли стали працювати разом, то зрозумів, що це майбутній керівник, – не приховує свого задоволення Олександр Остапюк. – ​Юрій Миколайович дуже комунікабельний, має багато знайомих, став депутатом райради, потім Рівненської ОТГ. Нині готує дисе­ртацію про нашого земляка Данила Шумука, сконтактував з онукою цього дисидента, і вона передала в наш музей усі документи діда. Тепер ми маємо найбільший архів Шумука в Україні.

– Який експонат для вас особливий? Яким могли б похвалитися?

– У нас багато цікавих артефактів. Але особливі стародруки першої половини XVI століття. Після експедицій спільно з Волинським краєзнавчим музеєм у мене з’явився інтерес до церковної історії. Саме при храмах писали літописи. Зберігся Галицько-Волинський, який знайшли в другій половині ХІХ століття. Завдяки князю Володимиру Васильковичу у Любомлі була найбільша бібліотека (з літопису відомо, що в ній нараховували до 30 книг) на Західній Україні. Виникає питання: а де ж поділися ті книги? У візитаціях церков XVIII століття про них уже не згадують. Останній запис про любомльську бібліотеку є у холмського єпископа Якова Суші. У 1650-х роках він особисто ознайомився зі старими пергаментами. Є перекази, що бібліотека десь замурована, – Олександр Дмитрович відкриває невідому історію. – Одна жінка, яка працювала прачкою в загоні прикордонників, розповідала, що у 1940-х роках стався провал під залізницею, що проходить за 2 кілометри від Любомля. Мурованим підземним ходом прикордонники пройшли звідти аж у місто (хоча довелося долати шлях під заболоченою низиною) до замчища, де в них був склад зброї. Під ним виявили ніші, де лежали шкіряні книги, гнилі та мокрі. Командир загону сказав, що фоліанти, мабуть, рідкісні і їх відвезуть у Москву. Потім ходи замурували. Вже в наш час простукували стіни підвалу, і біоенергетик визначив, що під підлогою є фундаменти. Але знайти той підземний хід не вдалося. Так само невідома й доля книг.

«Благословенні ви, сліди», головного любомльського краєзнавця

Найбільшою трагедією музейник вважає те, що палац Браницьких, який міг би стати туристичною перлиною Волині та візитівкою Любомля, занепадає. Свого часу він попоїздив по різних установах, добиваючись коштів на реставрацію, та поки що не зміг зрушити справу з місця.

– Я щаслива людина, – каже наостанок наш співрозмовник. – Жду, коли закінчиться карантин і можна буде спокійно працювати. Та й у літописному Угровську «камінь короля Данила» ми з «Газетою Волинь» ще не відшукали, – підморгує.

А тут відео про те, як ми вручали цьогоріч премію імені Степана Сачука «За служіння суспільству»:

Фото Сергія Наумука

Категорія: Любомльський краєзнавчий музей | Переглядів: 30 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]