| Головна » Статті » Затурцівський меморіальний музей В.Липинського |
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ НА ПРИКЛАДІ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО
|
Віталій Кушнір,
завідувач Затурцівського меморіального музею
В’ячеслава Липинського, с. Затурці Локачинського району
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ НА ПРИКЛАДІ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО
Патріотичне виховання громадян є запорукою самого існування держави. На всіх етапах суспільного розвитку йому надавалося першочергове значення. Розуміння важливості такого виховання в умовах становлення української державності – необхідна вихідна позиція функціонування державних культурних та освітніх закладів, громадських організацій і сім’ї. Найбільшого ефекту в цьому напрямку можна досягти при тісній взаємодії названих інституцій та їх конструктивній, скоординованій співпраці. Долучитись до виховання патріота, громадянина незалежної України – почесна місія кожного свідомого члена нашої спільноти.
Старше покоління ще досі тримає у пам’яті трактування патріотизму, виключно як інтернаціоналізму і протиставлення національним почуттям людей різних національностей. Особливо діставалося «українському буржуазному націоналізмові». Цей ярлик навішували і на рядових громадян, і на дуже авторитетних діячів, які своїм осмисленням суспільних процесів значно випереджали час. До категорії переслідуваних потрапляли свідомі українці як правої, так і лівої політичної орієнтації.
Сьогоднішня ситуація в суспільстві вимагає кардинального переосмислення поняття патріотизму та націоналізму для виховання громадян-патріотів. Особливу роль у цьому відіграє інформація про життєвий шлях та наукову спадщину В.К.Липинського. Будучи поляком за походженням, наш краянин став палким патріотом України. За те, що він бачив і послідовно відстоював перспективу існування і повноцінного розвитку української нації винятково у власній незалежній державі, В’ячеслава Липинського ще сто років тому було названо «найбільшим українським націоналістом».
Націоналізм як найвища форма патріотизму – це жертовне служіння своїй нації.
Екс-глава Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар, розвиваючи вчення В’ячеслава Липинського сказав: "Націоналізм — це не шовінізм. Шовінізм — це коли ви любите тільки своє, а ненавидите чуже. Бути патріотом означає любити свій народ, але також шанувати інших, інші національності. Тому справжні патріоти, які себе вважають націоналістами, — це ті, що вміють любити своє, не ненавидячи чужого, боронити свої права, не посягаючи на права інших”[ 5 ].
Патріотизм В’ячеслава Липинського виразно проявляється вже під час навчання в Першій чоловічій гімназії у Києві. Познайомившись зі своїми ровесниками з інших навчальних закладів, він намагається об’єднати шкільну корпорацію римокатоликів "Коло” з учнівською православною "Громадою” на основі принципу територіального патріотизму. Активно пропагуючи свої погляди, юнак власним прикладом намагається запалити серця представників польсько-шляхетської верстви вогнем синівської любові до України. При тому керується "винесеним з батьківського дому” переконанням, що кожна людина "мусить мати, по-перше, не тільки права, але й обов’язки” [1]. І хоча спроба такого об’єднання не мала успіху, В’ячеслав не пішов на компроміс із власним сумлінням: на знак протесту вийшов із "Кола” та вступив до "Громади” [4,11]. Відтоді він не відступився від мети свого життя, що дало право пізніше стверджувати: "Доказ фактичного, а не словесного народолюбства я дав українською працею цілого свого життя; прийняттям за свою української мови народньої і ділами ствердженим бажанням сполучити себе і верству, до якої належу, в одну з цим народом українську націю та витворити спільну з ним одну українську державу”[3 ,7].
Цілеспрямованість, чесність, любов до рідної землі, відданість справі, сміливість, відкритість і прямота у відстоюванні своїх переконань, поєднані з вихованістю і вродженою скромністю — такі характерні риси цієї визначної людини. Не було тут місця для пихатості і зазнайства, для самозвеличення і принизливого ставлення до простолюду, для підлості і шахрайства, для зажерливості і жадоби збагачення. Натомість — послідовний і невтолимий потяг до знань, прагнення осмислити сенс власного життя, намагання достукатися до совісті кожного члена людської спільноти, пробудити в українців почуття національної самоповаги та громадянської відповідальності.
Наділений такими успадкованими чеснотами, що передавалися від покоління до покоління, В’ячеслав Липинський поважав такі ж якості в людях, з якими спілкувався, без різниці — були це однодумці, чи противники. "Чесність і моральність вимагала б від людей, які в собі великої любови до своєї громади немають, од людей позбавлених громадського інстинкту, щоб вони творенням соціяльних теорій і публіцистичним письменством не займались” [2, 117].
Метою його життя, ідеалом та покликом долі була Незалежна Соборна Українська Держава, побудову якої В.Липинський вважав завданням "хоч безмірно важким, але разом з тим і безмірно великим” [2, 468].
"Свідомість величі цього завдання, і його правди та справедливости, може захопити людей сміливих та честних — людей, які люблять велике і шанують справедливе” [2, 469].
Слова нашого великого краянина звернені до кожного українця: "Щоб ти будував, а не руйнував, як досі Україну, одного тільки треба: хвилини покаяння, Щоб хоч на одну мить покинув ти писати, бігати, кричати, свою "рушійність” хоч на хвилину припинив і запитав себе, свого сумління, що властиво мене в моїй активности жене, яке це почуття мене до руху пхає? І відповідь дав собі таку щиру, таку правдиву, як в обличчю Бога, як на порозі смерті”.
Як відомо, основу виховання дитини закладають у сім’ї. Навчання в школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах лише допомагає підкоректувати виховну орієнтацію молоді.
На допомогу школі покликані прийти і музеї, зокрема, такі, як наш. Тут є можливість якнайповніше впливати на формування громадянської позиції юнаків та дівчат на прикладі життєвого шляху В.Липинського. Дослідження музейних працівників, опубліковані в збірниках науково-практичних конференцій, у яких беруть участь і студенти, й учні шкіл, використовуються у навчально-виховному процесі. Відомості про роботу музею поширюємо через друковані періодичні видання та інтернет, яким особливо успішно користується молодь.
Окрім екскурсійного обслуговування, науковими співробітниками читаються лекції про складний і жертовний життєвий шлях нашого земляка, його наукову та громадсько-політичну діяльність. У стінах музею організовуються різні тематичні заходи патріотичного спрямування (творчі вечори письменників, митців, відзначення державних свят, ювілейних і пам’ятних дат, посвята в студенти, перший урок та ін.). У кожному заході присутній наголос на філософському трактуванні В.К.Липинським синівського обов’язку громадянина перед Україною.
На жаль і досі проблемним залишається відвідування музею школярами та студентами. Вважаємо доцільним управлінню освіти та науки Волинської облдержадміністрації рекомендувати керівникам навчальних закладів області звернути увагу на цю ділянку роботи.
____________________
1. Липинський В. Лист до Казимира Пуласького. – Машинопис. – Фонди Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського. – Б. н.
2.Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. – К.; Філадельфія, 1995. – С. 470.
3. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – Нью-Йорк, 1956. – С.111.
4.Пеленський Я. В’ячеслав Липинський і його "Листи до братів-хліборобів” // В’ячеслав Липинський. Твори, архів, студії./ За заг. ред. Ярослав Пеленський.– К.; Філадельфія, 1995. – Т. 6. – С. 470.
5. Газета "Всеукраїнське об’єднання "Свобода”, ч.170 (47). – 2012. – 22 – 28 листопада.
__________________________
Волинський музейний вісник : Наук. зб. : Вип. 5. : Музейна педагогіка. Теорія і практика. / упр-ня культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; каф. документознавства і музейн. справи СНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2013. – С. 60-61.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 982 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |