Музей „Лісової пісні” в урочищі Нечимному – сектор Колодяжненського літературно-меморіального музею
13 серпня 2004 року в урочище Нечимне біля с.Скулин в 17 км. від с.Колодяжне, цей мальовничий куточок поліського краю, з’їхалися письменники, шанувальники творчості Лесі Українки на 4-е поетичне літературно-мистецьке свято „Лісова пісня”. Головною подією свята було відкриття Музею „Лісової пісні”. У новозбудованому будинку відкрито експозицію, над якою працював колектив Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки і художники з ТзОВ „Фортуна-плюс” м. Луцька.
У Музеї „Лісової пісні” книги, документи, листи, фотографії, які розповідають про цей чарівний куточок Волині, історію написання „Лісової пісні”, чимало речей, які збереглися ще з того часу, коли Косачі жили в цих краях. Тут коловорот, дерев'яні ночви, гребінка для чесання льону, спеціальний посуд із соломи для зберігання зерна, одяг, старовинні рушники.
У невеликій кімнаті відтворено українську хату кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Окремий зал відведений для робіт Софії Караффи-Корбут, художниці зі Львова, котрі ілюструють сюжет „Лісової пісні” (комп’ютерні копії).
Стежина, яка веде до лісового озера, заселена дерев’яними скульптурами, зробленими руками учнів Ковельського ПТУ № 5. Це персонажі „Лісової пісні”: Мавка, Лукаш, дядько Лев, Потерчата, Лісовик, Водяна Русалка, Водяник.
В цих місцях неодноразово бувала Леся Українка і тут черпала творчу наснагу для створення всесвітньо відомої драми-феєрії „Лісова пісня”.
Історія знайомства родини Косачів з Нечимним сягає літа 1884 року, коли Олена Пчілка з сином Михайлом, дочками Лесею і Ольгою гостювали в урочищі на березі озера у дядька Лева скулинського, куди він вибирався на літо пасти худобу. Про ці відвідини залишила спогади молодша сестра і біограф Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк: „То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером.
З одного боку озера був смарагдово-зелений облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступити до самої води, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого – переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов.
У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. У тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з „Лісової пісні”, який був би найдокладнішою декорацією до неї [...].
У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. [...] Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку „силу” лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми”.
Дні і ночі в Нечимному стали урочими для поетеси. Вона знайшла там те, чого прагнула її лісова душа. Нечимне найповніше уособлювало поліську красу, поліську душу. Це таємниче урочище Леся Українка в місячну ніч заселила міфологічними істотами, накинула на ліс і озеро серпанок казки. В листі до матері від 20 грудня 1911 року признавалась: „А то ще я й здавна тую мавку „в умі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами”.
Мавка, народжена в уяві Лесі Українки, мала в Колодяжному просторе лісове царство. Вона не давала Лесі спокою, особливо в місячні ночі. В такі ночі дівчина не спала. Йшла на зустріч з мавкою. „ ... в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева скулинського... Зачарував мене сей образ на весь вік”.
Описи озера, берега і лісу навколо нього, що їх подає Леся Українка у „Лісовій пісні”, майже повністю відповідають і сучасному пейзажеві. Могутній крислатий дуб, який називають Лесиним дубом, росте й нині на березі Нечимного.
Лісівники позначили місце, де колись стояла хижка дядька Лева, обгородили копанку, що утворилася зі старої криниці, спорудили будинок, в у якому нині розгорнуто експозицію Музею „Лісової пісні”.
Щороку, починаючи з 2000-го, у першу суботу і неділю серпня (6-го серпня 1911 року Леся Українка закінчила драму-феєрію „Лісова пісня”) сотні шанувальників великої письменниці збираються на свято.
Нечимне – ландшафтний заказник площею 40 га, що знаходиться неподалік від села Скулин. До категорії охоронних об’єктів віднесений Постановою Ради Міністрів України № 132 від 25.02.1980 р. Це унікальний природний комплекс, що складається з озера карстового походження, площа плеса якого не перевищує 5 га, цінних, високобонітетних насаджень дуба черешчатого (окремі дерева мають вік понад 300 років), лучно-болотяних та чагарникових угідь, що створюють мальовничий ландшафт, де зростають рідкісні рослини, занесені до Червоної книги.
Нині з Ковеля до Нечимного прокладено туристичний маршрут.
Адреса: 45061, Волинська обл., Ковельський р-н, урочище Нечимне (біля с.Скулин в 17 км. від с.Колодяжне).
Тел./факс: (03352) 9-02-24.
Е-mail: [email protected]
Е-mail: [email protected]
Музей працює з 9.00 до 17.00 год.
Вихідні дні: понеділок, вівторок.
Екскурсії за попереднім замовленням.
Екскурсії за попереднім замовленням.
Вхідна плата: для учнів, студентів, пенсіонерів - 10,00 грн.; для дорослих - 20,00 грн.
Екскурсійне обслуговування (група до 30 осіб, 45 хв.): для учнів, студентів, пенсіонерів - 50,00 грн.; для дорослих - 100,00 грн.
Музей відвідують безкоштовно: учасники АТО та операції Об’єднаних сил; діти учасників бойових дій на Сході; сім’ї загиблих учасників ООС (АТО); діти-сироти та супроводжуючи їх особи; особи з інвалідністю (І-ої групи з одним супроводжуючим); діти дошкільного віку; діти, позбавлені батьківського піклування; солдати, матроси строкової служби, військові ліцеїсти і курсанти; учасники і ветерани Другої світової війни та прирівняні до них громадяни; учасники ліквідації Чорнобильської аварії; співробітники музеїв; Герої України; багатодітні родини; особи, які відвідують музей з метою забезпечення професійних потреб; особи, які відвідують музей з метою промоції і партнерської підтримки; представники засобів масової інформації (за пред’явленням документів, що засвідчує належність до вказаної категорії громадян).
