«ТРЕБА ЇХАТИ ДО ЛЮДЕЙ…»

Такий висновок зробила дружина Олександра Середюка, директора і засновника, автора експозиції Волинського музею-скансена, доктора філософії, письменника і публіциста, коли він розпочав експедицію по перевезенню чергової пам’ятки народної архітектури в експозицію просто неба «Козацький зимівник» Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району.

Олександр Середюк з дружиною

– Тобі щось пороблено і задавнено, – дорікала вона йому, як він вдруге організував перевезення залишків демонтованої хати. А потім взявся за облаштування чергової стародавньої оселі, яку перевіз з села Теклине Камінь-Каширського району.

– Де ти гроші візьмеш, коли обласна рада і так скоротила музею фінансову дотацію, що вистачає лише для одного сторожа? – продовжувала Ганна Яківна. –Ось платіжка прийшла з «Волиньгазу» і попередження про відключення в разі несплати!

Я й сама дивувалася його наполегливості і професійному фанатизму улюбленій справі. Адже над цим музеєм Олександр Миколайович працює уже 40 років!  Понад десять архітектурних споруд перевіз і установив він на березі Рокинівського ставка без залучення державних коштів. Не збудував собі хати, не купив авто, не давав дружині зарплати понад десять років, а всі гроші вкладав у музей-скансен.

Тепер цей музей став окрасою і об’єктом міжнародного туристичного маршруту. А нині взявся за глобальну і відповідальну справу – оформити новий зал музею площею близько 100 квадратних метрів – «Історія сільського господарства краю за радянської доби і незалежної України» у центральній експозиції музею.

А так як кошти на ці плани не було виділено, і навіть тих, що були затверджені Регіональною програмою розвитку культури, мистецтв та охорони культурної спадщини 2016-2020рр.», депутати Волинської обласної ради зняли з невідомих причин (20.12.2018р. і вдруге 12.02.2020 року № 28/11), то всі витрати взяв на себе і цього разу директор музею. Та й ще мусив сам тепер сторожувати, заливати з волонтерами фундамент на піч та грубу у новій хаті, яку планував відкрити для показу на День музеїв, 18 травня.  Що дивно, дотримав свого слова, виконав план, який сам собі ставив.

Ввечері, коли приходить додому, дружина, яка ще минулого року працювала старшим науковим співробітником Музею і розрахувалася у зв’язку із скороченням фінансової дотації обласною радою, сварить його, як малу дитину:

– У тебе ж спина грижа від тих балок і брусів, ти уже ногу тягнеш як дід! Тобі ж двосторонню пахову грижу підшивали, диски вправляли на хребті і лікар сказав, щоб більше стакана не піднімати, а ти пупа рвеш, як молодий! Воно тобі треба, коли нашій владі цей музей не потрібен?

– Їдь до людей! Бо точно тобі щось пороблено і задавнено, - підсумувала вона, дивлячись на його стомлене обличчя.

Але я думаю, що він не поїде ні до знахарок, ні до екстрасенсів, ні до  чаклунів. Він сам, як знахар-характерник, так як володіє сакральними методиками козацьких характерників. Вміє розганяти хмари, ходить босоніж по розбитому склу і розпеченому вугіллі, купається у холодній водоймі круглий рік. До нього приїжджають люди з фізичними і психічними проблемами і він вміє навертати їм здоров’я, очистити ауру, направити енергетику на позитив..

Я переконана, і вірю, що і цю фінансову кризу, яка скотилася на музей із спланованої рейдерської атаки «доброзичливців», чи з профанації місцевих піарщиків, Олександр Миколайович переживе і переможе, щоб здійснити свої плани у збереженні культурної спадщини України.

Незабаром, йому виповнюється 70 років з дня народження. Працівники музею – нинішні і ті, що працювали зичимо йому козацького здоров’я, оптимізму та успіхів у такій благородній справі над якою він працює понад 40 років свого життя.

Ольга Рогова,
екс-головний зберігач фондів музею,
0992291525