Головна » 2012 » Вересень » 17 » Запрошуємо обговорити проект Концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року.
22:24
Запрошуємо обговорити проект Концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року.
Запрошуємо обговорити проект Концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року.
Міністерство культури України запрошує взяти участь у громадському обговоренні проекту Концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року, який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.
Зауваження та пропозиції приймаються в термін до 14 жовтня 2012 року в письмовому та електронному вигляді на адресу:
+38044 390 82 64
а/с В-8, м. Київ, 01001
alexei.kopytko@gmail.com
 
проект
КОНЦЕПЦІЯ
 
ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ПРОГРАМИ
РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА ПЕРІОД ДО 2018 РОКУ
 
1. Визначення проблем, на розв’язання яких спрямована.
Державна цільова програма
Розвиток музейної справи в Україні (далі – МСУ) як спеціального виду наукової та культурно-освітньої діяльності, що включає комплектування, зберігання, охорону та використання музеями культурних цінностей та об’єктів культурної спадщини України, в тому числі їх консервацію, реставрацію, музеєфікацію, наукове вивчення, експонування та популяризацію відіграє важливу роль у системі гуманітарного розвитку держави та сприяє гармонійному розвитку людини. Нагальна необхідність реформування МСУ в контексті гуманітарного розвитку окреслена у Посланні Президента України В.Ф.Януковича до Українського народу. Це дозволить сформувати в Україні єдиний гуманітарний, культурний та інформаційний простір і може стати гарантом входження України в європейський культурний простір.
МСУ загалом охоплює 546 національних та комунальних музеїв, 497 музеїв, музейних кабінетів, колекцій, які діють у складі вищих навчальних закладів, понад 4000 музеїв, музейних класів і кімнат у загальноосвітніх школах, близько 800 музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій у яких зберігаються пам’ятки державної частини Музейного фонду України. Крім того, в Україні створені господарюючі суб’єкти різних правових форм, діяльність яких співпадає з МСУ.
Значення музеїв у житті суспільства визначається тим, що музеї виконують функції інституту національної пам’яті, самоідентифікації та ідентифікації України у світовому співтоваристві, зберігають історію і культуру народу як частину світового історико-культурного надбання, слугують джерелом інформації і знань, мають величезний виховний і туристичний потенціал. Музейна справа належить до державотворчих чинників, оскільки безпосередньо, можливо, як жодна інша інституція, забезпечує реалізацію ст. 11 Конституції України: "...сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”. Музеї відіграють важливу роль у формуванні і популяризації національної ідеї та загальнолюдських гуманістичних цінностей.
Проте сьогодні музеї не виконують повною мірою покладені на них завдання, їхній потенціал використовується лише частково. На превеликий жаль, музеї не належать до пріоритетів гуманітарного розвитку України, ставлення до них як до чогось другорядного характерне практично для всіх прошарків і щаблів українського суспільства – від владних структур до пересічного громадянина. Музейна справа не є повноцінною і самодостатньою галуззю діяльності. Наявні закони не виконуються, а подекуди суперечать один одному.
Музейні заклади не відповідають сучасним вимогам вивчення, збереження використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини. В сучасних умовах вони неспроможні задовольнити потреби вибагливого відвідувача. Зменшення привабливості музеїв свідчить як про неспроможність музеїв якісно конкурувати зі сферою масових розваг, так і про загальне зниження культурного та загального інтелектуального рівня нації.
Матеріально-технічна база музеїв та інфраструктура збереження національної культурної спадщини, зокрема, реставраційна сфера перебувають у цілковитому занепаді та потребують кардинального оновлення. Кількість музейних предметів, що потребують реставрації, значно перевищує можливості реставраційних установ. Зокрема, якщо у 2002 р. за статистикою реставраційного втручання потребувало 40% музейних пам’яток, то за 10 років цей показник збільшився майже в двічі. За даними Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ) понад 70% предметів державної частини Музейного фонду України потребують уваги реставраторів, як мінімум профілактичних консерваційних робіт, а близько 2,5 млн. предметів потребують негайної рятівної реставрації. При цьому в багатьох регіонах України немає жодного реставратора, матеріально-технічна база (зокрема, відсутність належного приміщення) та фінансування ННДРЦУ не дозволяє забезпечити потреби у реставрації українських музейних закладів, а в країні загалом відсутні реставратори з цілої низки спеціальностей.
На часі створення єдиної музейної мережі (музейного простору), системи професійної музейної освіти. Потребує вирішення питання підвищення престижу роботи працівників музеїв.
У ситуації, що склалася, музеї вимушені самотужки вирішувати свої проблеми, не маючи можливості, а інколи і бажання, адекватно реагувати на виклики часу. І попри те, що за останні 20 років, крім поглиблення старих проблем і виникнення нових, музеї спромоглися на підвищення рівня наукової і видавничої діяльності, почали робити перші кроки до формування музейної спільноти України, вони переважно займаються розв’язанням тактичних, сьогоденних проблем, а не формуванням стратегії розвитку.
Таким чином, першочергового значення набуває розробка національної музейної політики та затвердження національних музейних стандартів.
2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування
необхідності її розв'язання програмним методом
Основні причини виникнення проблем, пов’язаних із кризовою ситуацією у розвитку МСУ можуть бути згруповані у декілька напрямків:
1. Неефективна державна політика:
- відсутність пріоритетів і національних стандартів у музейній справі, повноцінної структури галузі від науково-дослідних установ до виробництва;
- слабка міжвідомча координація та взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питаннях розвитку МСУ, неузгодженість державних програм гуманітарного циклу між собою;
- відсутність соціально-економічних, правових та наукових умов для ефективної діяльності музеїв, недотримання вимог чинного законодавства;
- відсутність нормативно-правової бази щодо стимулювання залучення позабюджетних коштів для підтримки музеїв;
- обмеження можливостей ефективної діяльності і маневрування відповідно до існуючих умов керівництва музеїв великою кількістю інструкцій і розпоряджень, дріб’язковою опікою, з одного боку, і цілковита байдужість держави до умов зберігання і охорони державної частини Музейного фонду України в комунальних, відомчих музеях, з іншого.
2. Несформованість громадянського суспільства в Україні:
- недооцінка ролі музеїв у житті суспільства як на рівні держави, так і на рівні територіальної громади;
- невизначеність з боку громад щодо ролі і місця музеїв у їхньому житті;
- низький рівень пропаганди в засобах масової інформації та просвіти населення значення МСУ в системі гуманітарного розвитку України та можливостей музеїв;
- формування у ЗМІ негативного іміджу музеїв;
- консервування усталених кліше і стереотипів, у тому числі в оцінюванні діяльності музейних установ;
- невміння музеїв використовувати для своїх потреб інструменти громадянського демократичного суспільства, пасивність у налагодженні ефективної співпраці із недержавними організаціями та громадськими об’єднаннями;
- низький рівень залучення професійного музейного середовища до формування національної політики у сфері та державної системи прийняття рішень;
- відсутність мотивації для самостійного пошуку музеями партнерів для співпраці (у сфері туризму, готельно-ресторанного бізнесу, продажу сувенірної продукції, мультимедіа тощо).
3. Недорозвиненість музейної галузі:
- несформованість мережі музеїв як єдиного цілого, відсутність міжмузейних комунікацій по вертикалі – від національних до сільських і по горизонталі – між музеями різних форм власності у межах регіонів;
- відсутність щорічного аналізу діяльності галузі;
- відсутність вітчизняних фундаментальних та прикладних досліджень з питань музеєзнавства та музеології, фахових видань, які б інформували про новітні методики, технології, обладнання тощо;
- бездіяльність існуючих методичних центрів;
- відсутність єдності музейної спільноти, мала кількість і слабкість наявних мережевих структур та професійних об’єднань;
- слабка інкорпорація музейної спільноти України у світове професійне товариство.
4. Надзвичайно застаріла матеріально-технічна база, порушення майнових прав музеїв:
- обмежене фінансування музейної галузі, що унеможливлює виконання музейними закладами завдань по збереженню пам’яток національної культурної спадщини та статутних положень;
- критичний стан приміщень, які десятиліттями не реставруються та не ремонтуються, що несе загрозу збереженню національної культурної спадщини;
- хронічне невирішення питань, пов’язаних із отриманням музеями актів на користування земельними ділянками;
- незадовільний стан матеріально-технічної бази та інфраструктури, що призводить до невідповідності потребам відвідувачів послуг, що надаються музеями;
- відсутність товаровиробників якісного сучасного музейного обладнання, систем освітлення та охорони музейних приміщень, які здатні задовольнити потреби музеїв та конкурувати з іноземними виробниками;
- занепад реставраційної служби.
5. Кадрова проблема:
- низький рівень підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їхнього правового та соціального захисту, зниження престижу професії працівника музею;
- недотримання законодавства у частині соціальних гарантій музейних працівників, залежність оплати праці не від кількості і якості роботи, а від категорії і статусу музею, обмеження щодо доплат і надбавок, що знижує стимулювання до праці;
- відсутність у штатах музеїв фахівців з сучасних технологій, у тому числі й через мізерну оплату їхньої праці у порівнянні з іншими галузями;
- нешанування праці музейників на державному і місцевому рівнях;
- схильність певної частини музейників до застарілих методів роботи, неготовність діяти в конкурентних умовах, змагатися за увагу публіки, розбудовувати мережі впливу.
Для розв’язання проблем необхідно створити належні умови для:
- повноцінного функціонування музейних закладів – збереження, наукового вивчення, реставрації та поповнення музейних зібрань;
- розробки та впровадження національних стандартів, у тому числі щодо обліку та збереження Музейного фонду України, створення державного електронного реєстру;
- оновлення музейних експозицій, забезпечення їх сучасним обладнанням, системою освітлення та охорони;
- забезпечення багаторівневої системи підготовки та фахової кваліфікації музейних кадрів їхнього соціального захисту, підняття престижу професії музейного працівника;
- підготовку і видання методичної літератури з питань музеєзнавства;
- впровадження системи міжмузейної комунікації в усіх напрямах діяльності; активної участі суспільства в розвитку МСУ.
Розв’язання зазначених проблем можливе за умови об’єднання зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування шляхом розроблення і виконання Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року (далі – Програма). Вирішення цих проблем, яке можливе лише у комплексі, дозволить реформувати музейну справу відповідно до сучасних світових стандартів.
3. Мета і завдання Програми
Метою Програми є розроблення таких механізмів розвитку МСУ, які б адаптували її до сучасних умов, сформували якісно нову МСУ, здатну оперативно і адекватно реагувати на виклики часу щодо створення умов збереження пам’яток національної культурної спадщини, їхнього вивчення та популяризації, забезпечення доступу до неї народу України; перетворення музеїв на одну з провідних соціальних інституцій у системі гуманітарного розвитку України.
4. Визначення оптимального варіанту розв’язання проблем на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
Масштаб проблем та складність завдань, які описані вище, не дають підстав вважати, що у разі збереження МСУ в сучасному стані, загрози відносно музеїв поступово зникнуть. Навпаки, критична ситуація, у якій перебуває МСУ, незабаром може призвести до катастрофічних наслідків.
Одним з можливих варіантів державної стратегії у музейній справі може бути збільшення обсягів бюджетного фінансування на утримання музейних закладів, розв’язання нагальних проблем МСУ. Позитивним наслідком від збільшення обсягів бюджетного фінансування може бути підвищення посадових окладів музейних працівників, що частково вирішить проблему кваліфікованих кадрів, а також тимчасове покращення матеріально-технічного стану окремих музеїв. Однак, без здійснення реформування галузі такий підхід не забезпечить вирішення системних проблем МСУ, призведе до збільшення нераціональних витрат бюджетних коштів.
Акцент на залучення позабюджетних коштів, у першу чергу – від благодійників та меценатів, в об’ємах, порівняних з масштабом проблем, є малореалістичним. По-перше, в країні відсутня традиція широкої недержавної підтримки музеїв. До того ж, світовий досвід музейної справи свідчить, що за рахунок благодійників музеї спроможні переважно здійснювати лише окремі наукові чи просвітницькі проекти, вирішувати окремі господарчі проблеми, здійснювати поповнення колекцій тощо.
Ставка на комерціалізацію музейної справи з визначенням самофінансування в якості головного пріоритету роботи музеїв в нинішніх умовах призведе до радикального скорочення музейної мережі, фактичної ліквідації більшості закладів районного рівня та відомчого підпорядкування, що позбавить значну частину населення доступу до історико-культурного надбання.
З огляду на зазначене, оптимальним варіантом державної стратегії розвитку музейної справи є системне поєднання різних підходів, зокрема, поступове підвищення бюджетного фінансування галузі, створення умов для ефективної самостійної господарської діяльності музеїв та ефективного залучення позабюджетних ресурсів. Реалізація такого комплексного підходу передбачає виконання таких завдань:
- концентрацію зусиль центральної, місцевої виконавчої влади і органів самоврядування по реалізації положень Закону України "Про музеї та музейну справу” та широке залучення недержавного сектора до вирішення проблем галузі;
- вирішення на загальнодержавному рівні ключових, стратегічних питань діяльності музеїв та індивідуальний підхід до кожного закладу з огляду на його роль і місце у житті громади.
- модернізацію нормативно-правової бази та створення національних стандартів;
- розвиток музейної мережі, формування її загальнодержавного реєстру;
- створення галузевого науково-дослідного інституту музеєзнавства;
- забезпечення дієвого захисту майнових комплексів музейних установ;
- модернізація матеріально-технічної бази музеїв, покращення умов зберігання музейних зібрань;
- розвиток реставраційної галузі;
- підготовка кадрів та підвищення престижу музейної професії;
- впровадження електронного обліку музейних предметів;
- покращення професійної міжмузейної комунікації;
- активізація обміну виставками між музеями різних регіонів;
- запровадженням конкурсних механізмів фінансування музейних проектів.
Запорукою успішної розробки та ефективної реалізації Державної цільової програми розвитку музейної справи є позиціонування її як невід’ємної складової частини програми гуманітарного розвитку України.
Реалізація варіанту, що передбачатиме комплексний підхід у розвитку МСУ, дозволить виробити алгоритми діяльності музеїв, які дадуть їм можливість оперативно і гнучко реагувати на зміни у суспільстві, відповідати його нагальним потребам і одночасно виконувати свою стратегічну місію.
5. Шляхи і способи розв’язання проблем,
строк виконання Програми
Державну цільову програму розвитку музейної справи на період до 2018 року передбачається реалізувати за кількома основними напрямами.
1. Вдосконалення нормативно-правової бази музейної справи:
- розробити та затвердити нормативні акти, що регламентують музейну справу, існування яких передбачене діючими законами;
- розробити пропозиції по вдосконаленню чинних законів і нормативних актів задля підвищення ефективності діяльності музеїв, залучення позабюджетних коштів, забезпечення майнових прав музеїв.
2. Підвищення ролі музеїв як державотворчого чинника:
- перегляд на державному рівні ставлення до музеїв;
- розглянути на засіданні Ради національної безпеки і оборони питання про збереження музейних цінностей і національної культурної спадщини взагалі у широкому сенсі (музеї, заповідники, архіви, бібліотеки тощо);
- розробити і прийняти державні стандарти музейної справи щодо оцінки діяльності музеїв (скасувати категорії у залежності від кількості відвідувачів і музейних предметів);
- активізувати використання музейного потенціалу закладами освіти і науки, запровадити у навчальних закладах всіх рівнів вивчення краєзнавства, передбачити у навчальних програмах та у позашкільній роботі обов’язкове відвідування музеїв;
- стимулювати розробку та широкого впровадження музеями інтерактивних просвітницьких програм для дитячої та юнацької аудиторії, створення навчального програмно забезпечення, розвиваючих програмних ігор, енциклопедій тощо;
- заохотити ЗМІ до збільшення кількості позитивних публікацій про музеї, формування позитивного іміджу музеїв шляхом запровадження спеціальних конкурсів і премій;
- запровадити державну "музейну” премію або ввести номінації до вже існуючих премій історико-культурного спрямування.
3. Формування музейної системи України, музейного простору:
- здійснити аналіз існуючої музейної мережі і розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо її розвитку та оптимізації (створення нових музеїв, відкриття відділів при існуючих) з огляду на наявний потенціал і перспективи туризму;
- здійснити моніторінг музейних закладів всіх рівнів та статусів для створення єдиного реєстру музеїв України, зібрання яких належить до державної частини Музейного фонду України;
- забезпечити щорічну публікацію аналізу стану галузі за попередній рік з урахуванням усього спектру музеїв;
- створити Науково-дослідний інститут музеєзнавства,
- забезпечити підтримку фахових друкованих періодичних видань;
- забезпечити активізацію функціонування професійної міжмузейної комунікації шляхом проведення всеукраїнських фестивалів, форумів, конференцій, конкурсів, семінарів тощо;
- надати підтримку загальноукраїнським професійним громадським об’єднанням музеїв і музейних працівників, забезпечити організаційну та юридичну допомогу у створенні регіональних і міжрегіональних музейних об’єднань, інших музейних і навколомузейних мережних структур;
- заохочувати діяльність недержавних структур, що сприяють розвитку музейної справи та створити сприятливі умови для їхньої ефективної роботи;
- забезпечити якомога глибшу інтеграцію українських музеїв у світовий музейний простів шляхом участі у діяльності міжнародних структур, участі у міжнародних заходах, грантах, здійсненні двосторонніх і багатосторонніх проектів.
4. Захист майнових комплексів музейних установ та модернізація матеріально-технічної бази музейної справи:
- здійснити моніторинг виконання засновниками і власниками музеїв вимог законодавства щодо належного забезпечення музеїв основними засобами, у тому числі приміщеннями і земельними ділянками;
- вжити заходів, в разі потреби, щодо належного оформлення майнових прав музеїв на земельні ділянки та приміщення відповідними органами, зокрема, в частині наданням землям музеїв статусу земель історико-культурного призначення з внесенням відповідних записів до земельних кадастрів;
- посилити контроль над недопущенням операцій з основними засобами музеїв, які можуть створювати загрозу музейним зібранням, передбачають виселення музеїв, закриття тощо;
- запровадити регулярний щорічний моніторинг стану матеріально-технічної бази музейних установ та умов збереження пам’яток державної частини Музейного фонду України;
- передбачити у державній і регіональних цільових програмах розвитку музейної справи конкретні заходи щодо виділення музеям відповідних приміщень, їх ремонту і реставрації, створення необхідних інфраструктур, забезпечення обладнанням та системами охоронної та пожежної сигналізації, транспортними засобами, оргтехнікою, відповідним фінансуванням тощо;
- створити механізми залучення державного бюджету для фінансування робіт і послуг по забезпеченню належних умов охорони, зберігання та реставрації музейних предметів державної частини Музейного фонду України, що зберігаються у комунальних, відомчих, громадських та інших музеях;
5. Вдосконалення порядку обліку пам’яток Музейного фонду України:
- розробити і затвердити державний стандарт обліку і зберігання музейних пам’яток (зокрема, стандартів електронного обліку музейних предметів, метаданих, тезаурусів тощо);
- створити єдину державну інформаційну систему електронного обліку музейних предметів, колекцій, зібрань;
- створити службу Державного реєстру національного культурного надбання;
- укомплектувати музеї необхідними технічними та програмними засобами для ведення Єдиного державного каталогу музейних предметів та прихованого маркування музейних предметів;
6. Розвиток реставраційної справи:
- забезпечити діяльність Національного науково-дослідного реставраційного центру України у відповідності з міжнародними стандартами; створити регіональні реставраційні служби (зокрема, забезпечити ННДРЦ та його регіональних філій належними приміщеннями, забезпечити комплектування сучасним обладнанням та реактивами тощо);
- створити в Україні систему підготовки реставраторів різних спеціальностей;
- запровадити дієву систему державної атестації художників-реставраторів;
- збільшити видатки на реставрацію музейних предметів з державного та місцевих бюджетів;
- ввести в штати національних, обласних, музеїв реставраційні відділи (майстерні), де їх немає, та збільшити кількість реставраторів, які працюють в музеях.
7. Підготовка кадрів та підвищення престижу музейної професії:
-створити узгоджену різнорівневу систему навчання і підвищення кваліфікації кадрів музейних працівників;
- забезпечити видання підручників, фахової навчально-методичної та наукової літератури з музейної справи, зокрема, перекладів ключових світових праць українською мовою;
- удосконалити систему держзамовлення на підготовку професій, яких потребує сучасна музейна галузь, зокрема, фахівців з музейного менеджменту, маркетингу, PR тощо;
- здійснити моніторинг виконання чинного законодавства у частині оплати праці і соціальних гарантій музейних працівників, вжити відповідних заходів для усунення порушень;
- ліквідувати дисбаланс між умовами оплати праці і стимулювання в національних та комунальних музеях, запровадити систему гнучкого стимулювання музейних працівників в залежності від результатів праці.
8. Запровадження конкурсних механізмів фінансування музейних проектів:
- створити умови для запровадження моделі фінансування музейних проектів з державного та місцевих бюджетів на підставі відкритих конкурсів;
- створити систему надання державних грантів на наукові, виставкові, реставраційні та інші музейні проекти;
- створити умови для розширення кола недержавних програм підтримки музейних проектів через популяризацію спонсорства та меценатства, створення при музеях наглядових та опікунських рад з найбільш активних благодійників;
- залучати до конкурсів на фінансування музейних проектів іноземних учасників;
- сприяти участі українських музеїв та музейних працівників в конкурсах на отримання міжнародних грантів та в інших програмах підтримки музеїв
При розробці Програми будуть братися до уваги всі, діючі сьогодні державні програми, які тою чи іншою мірою стосуються музеїв. Їхній перелік із зазначенням конкретних позицій буде вміщений у додатку до Програми.
6. Очікувані результати виконання Програми,
визначення її ефективності
Виконання Програми максимально сприятиме розвитку основних напрямків роботи музеїв, пов’язаних із науково-дослідною та культурно-освітньою діяльністю, комплектуванням музейних зібрань, експозиційною, фондовою, видавничою, реставраційною, виставковою та па’мяткоохоронною роботою, дозволить на період до 2018 року забезпечити:
- створення основ функціонування сучасної, відповідної потребам суспільства і міжнародним стандартам музейної галузі України;
- закладення механізмів, які дозволять музейним установам на основі новітніх технологій та за допомогою високо професіональних кадрів якісно реалізовувати статутні завдання, адекватно реагувати на виклики часу, бути вагомою складовою частиною гуманітарного розвитку держави і життя територіальних громад;
- сприяння залученню якнайширших верств населення до національного історико-культурного надбання, розвитку внутрішнього і міжнародного туризму;
- покращання міжнародного іміджу України, інтеграції культури України у світовий культурний простір.
7. Оцінка фінансових ресурсів, необхідних
для виконання Програми
Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених чинним законодавством, в тому числі й коштів приватних інвесторів, благодійників та міжнародних грантів.
Конкретні обсяги фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів визначатимуться під час розроблення завдань і заходів з виконання Програми.
Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 588 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]