У Володимир-Волинському історичному музеї налічується 18 тисяч експонатів, більшість з яких ще не досліджені й зберігаються в сховищі. А саме приміщення оповите містикою та загадковістю..., – пише інформаційне видання «Слово Волині».

   – Це було ще у старому музеї, – розповідає науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею Світлана ФЄДОСЄЄВА. – Декілька разів  вікна, що були зачинені, вночі зсередини хтось відчиняв. І сигналізація при тому не спрацьовувала. Сказати, що хтось забув їх зачинити, не можна. Хто був тим «бешкетником» – лишається тільки здогадуватись. Колись один відвідувач розповідав, що бачив жінку в білому, яка переміщувалась у повітрі. Особисто я ніколи такого не спостерігала, проте якось добре налякалася. Того дня прийшла на роботу й звично сіла заповнювати журнал. Раптом біля мене щось промайнуло і зникло. Я підняла голову, але нічого не побачила. Тільки знову взялася за роботу, почула шурхіт. І все повторилось. Тоді мене охопив страх.  Коли почала роззиратися – помітила, що в залі сидить велика ворона. Звідки вона тут і чому не спрацювала сигналізація, адже залетіла, найімовірніше, ввечері – не можу пояснити. 

   – Це не єдиний випадок, пов’язаний із містикою, – продовжує розмову ще один співробітник музею Богдан Янович. – Якось під час екскурсії один із відвідувачів став водити у повітрі руками. Згодом поділився, що в кімнатах, де експонується зброя і все, що пов’язане з нею, важка енергетика. А от там, де  висять ікони, – навпаки. Відвідати музей приїздить багато людей, зокрема й науковці, історики, археологи, філологи. Чимало з них пишуть дисертації та проводять дослідження. 

   Найстаріші предмети історії, виставлені на огляд, збереглися з часів кам’яного віку. Ці сережки, браслети, монети, обручки, на перший погляд, доволі прості, але якщо придивитись, то на деяких можна помітити філігранну роботу майстра. Мало кому відомо, що саме в цих стінах знайшли прихисток роботи Врубеля. А також є припущення, що «Портрет невідомого», який можна побачити в одному з залів, написав Тарас Шевченко. Привертають увагу відвідувачів старовинні дзеркала ХІХ століття, в дерев’яних рамах, одне з яких висить при вході до музею, а друге – у сусідній кімнаті. Від людей доводилося чути, що дивитися в них небажано, бо їхня енергетика недобра. Знайома розповідала, як, виходячи з музею, зупинилась  біля дзеркала причепуритися й побачила у відображенні позаду себе… дівчину в білому вбранні. Спочатку подумала, що це ще одна відвідувачка також вирішила глянути на себе, але коли обернулась, нікого вже не було. 

   А от у залі з іконостасами одразу відчуваєш спокій та умиротворення. Рука сама тягнеться перехреститись. 

   – Не треба й до церкви йти – тут є все для молитви. Та й атмосфера відповідна, – кажу Богданові Яновичу. 

   – Погоджуюся з вами. Ми інколи молимось перед образами. Адже вони мають особливу силу, бо дуже давні. Тож уявіть собі, скільки на них молилося людей  і свідками яких подій вони є. Серед них – ікона Спаса Нерукотворного (XVI століття) та Одигітрія (XVIІІ століття). Деякі ми реставруємо. Усього в колекції 50 іконостасів. Якось одна дівчина, якій доручили реставрацію, побачивши, якою старовинною є ікона, розплакалась. Настільки переповнювали її емоції, – згадує історик. 

Серед експонатів за склом в око впала ложка. Здивував матеріал, з якого її виготовили. 

   – Вона з кокосу, – відкриває таємницю пан Богдан. – За переказами, цією ложкою наливали їжу Петру І. А ось, – показує, – хрест XVIII століття, яким було освячено престол Олександра ІІ, що скасував кріпосне право. Ледь помітним  є тризуб, викарбуваний на цеглині, якій 500 років. 

   Останній подарований музею експонат – шабля, якою нагородили жителя села П’ятидні  пана Назарука за порятунок поранених  на річці Західний Буг під час радянсько-польської війни. І меч часів Київської Русі IX–XII століть, що його на річці Лузі знайшли місцеві жителі. Як він туди потрапив і скільки пролежав – ще належить дізнатися.

Жанна МАРКОВСЬКА, м. Володимир-Волинський