Публікуємо статтю поетеси і письменниці, журналіста і публіциста, учасниці програм на радіо Молдова Алли Ступиної з міста Кишинева, в якій вона ділиться своїми враженнями про місто Луцьк, зокрема, його музеї:

   Є такі люди, що зберігають молодість, коли розкривають світ у подорожах. Тому і чекаю кожну із них, не можу дочекатися. З роками це нікуди не поділось. Ось і зараз роздивляюсь набутки-дарунки, які привезла з Волині. Вони не тільки мої. Хочу подарувати їх іншим. Події, міста, людські долі. Мистецтво, культура і література. Не шкодую, що зірвалася з міста у такому віці і стані здоров’я. Живу, доки пишу, досліджую, подорожую. З дитинства люблю казки, вірші, пісні, читання і писання, читаю інших поетів і письменників. Люблю спілкуватися з різними людьми, вчитись у них. І сьогоднішні мої мандри – справжня школа. Як і раніше, прозвучать вони на радіо «Відродження», у газеті «Рідне слово», на радіо «Пространство культури», творчих зустрічах у бібліотеці Лесі Українки та Адама Міцкевича міста Кишинева, в українських ліцеях. Мені хотілося б, щоб записи їх почули якомога більше зацікавлених слухачів.

   Редактор програми «Відродження» телерадіо Молдови Катерина Сергіївна Кожухар запитала, що означає для мене вибір теми? Непросто відповісти. Якось складається саме те, про що хочеш поговорити. Можу писати де завгодно: у кабінеті, школі, автобусі, на вокзалі. Саме з нього розпочалися незабутні враження про місто Луцьк. І виникло єдине бажання: вдячно мовити про край добра, славної історії, талановитих, добрих і гостинних людей.

   Про місто Луцьк мені багато розповідали, і ось пощастило його відвідати. Перше, що вразило, залізничний вокзал. Потяг прибув о восьмій годині ранку. Чомусь відразу зрозуміла: це має бути особливе, гостинне місто. Тут затишно і чисто. Ввічливі і спокійні люди. Відчула особливу енергетику місцевого населення, побачила його красу. На вокзалі зустріли мої діти, які не так давно мешкають у Луцьку. Поки їхали додому, син і невістка з гордістю і захопленням розповідали, про місто, його пам’ятники архітектури, замок Любарта і краєзнавчий музей, красу природи. Натомість радію, що зможу все це побачити. Виїхали відпочити на природу, а потім – знайомитись з краєзнавчим музеєм.

   Чого я чекала від музею? Так і сталося: розмова душі з людиною. Це знаний у краї культурний заклад, де проводяться виставки, збираються експонати. І у нас виникло бажання їх доповнити. Тому і обмінялись подарунками та інформацією. Музей скликає друзів, видавців, журналістів. Директор музею Анатолій Михайлович Силюк поділився думками про минуле і майбутнє культурного закладу. Напружені трудові дні не заважали нашій зустрічі. Марія Миколаївна Філонюк, старший науковий співробітник музею, Євгенія Іванівна Ковальчук, заступник директора з наукової роботи, Наталія Юхимівна Пушкар, головний хранитель, Олександр Петрович Тижук, заступник директора по господарчій частині, допомогли нам знайомитися з музеєм. Поряд знаходилася Людмила Краєвська, науковий співробітник музею, та інші співробітники. Ми впевнились, що завдяки зусиллям науковців музею зібрання не тільки приумножуються, але і активно служать справі розвитку української культури та науки. Будемо освоювати, вивчати, користуватися спадщиною.

   Волинський краєзнавчий музей – головний музей Волинської області, найбільший і найдавніший із нині діючих музеїв Волині, відкритий 16 червня 1929 року у місті Луцьку.

   На сьогодні у фондах Волинського краєзнавчого музею зберігається понад 140 000 експонатів основного фонду – природа, історія, етнографія, мистецтво волинського краю. Ще не раз ми будемо повертатися до цих скарбів, не раз згадаємо доброзичливих, щирих, уважних працівників музею, які з перших кроків допомогли нам знайомитися з історією Волині з найдавніших часів і до сьогодні. Нас гостинно приймали, в кожному залі ми мали можливість не тільки знайомитися з експонатами, а й відпочити.

   Справжнім святом стало знайомство з матеріалами шевченківської тематики, і невипадково зазвучала на серці поезія Леоніда Кисельова:

Вилами розхитували трони,

Руйнували все старе дотла,

Тільки би Шевченкова Мадонна

В сніжне небуття не полягла.

Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей,

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

                                            Леонід Кисельов

   Шана та любов до Тараса Шевченка безмежна. Мені пощастило провести дитинство у місті Сміла Черкаської області, поряд з шевченківськими місцями. А сьогодні познайомитись з меморіальною експозицією-колекцією, яку сформував Микола Павлович Куделя, учасник національно-визвольного руху, культурно-освітній і громадський діяч Волині, палкий шанувальник творчості Великого Кобзаря. З вдячністю одержала автограф та пам’ятні дарунки від Марії Миколаївни Філонюк – старшого наукового співробітника музею, правнучки Миколи Куделі. Меморіальну експозицію «Шевченківська світлиця Миколи Куделі» було відкрито 14 березня 2007 року у приміщенні Волинського краєзнавчого музею. Микола Павлович передав до музею особисті матеріали, документи, речі та колекцію Шевченкіани. Постійно діюча експозиція оформлена у двох залах на третьому поверсі: «Микола Куделя: віхи життя, історія колекціонування» та відкриті фонди «Шевченкіана Миколи Куделі». Матеріали першої зали розкривають непростий життєвий шлях та культурно-освітню діяльність Миколи Куделі. Народився Микола Куделя 10 березня 1914 року у селянській родині, у древньому волинському селі Буяні Луцького повіту. Глава сім’ї Павло Куделя загинув у боях під час Брусилівського прориву 1916 року. Син пам’ятав батька палким шанувальником Великого Тараса. У школі, де навчався Павло Куделя, «Кобзар» був єдиним підручником. І на все життя запам’ятались слова учителя: Шевченко – це Україна, Шевченко і Україна нероздільні. У вітрині представлені світлини з особистого архіву родини Куделі та «Кобзар» - 1911 року. Крізь усе життя проніс Микола Павлович цю книгу. Непростою була доля українського патріота. Та допомагало вижити у ті страшні часи, серед розбійників, грабіжників, бандитів, які не вірили ні в Бога, ні в чорта – геніальне слово Шевченка.

   Нині «Шевченківська світлиця Миколи Куделі» у Волинському краєзнавчому музеї налічує понад 8 000 експонатів. Матеріали стали невід’ємною частиною музейної збірки. Нехай же продовжиться велика справа видатної людини, патріота і справжнього Героя – Миколи Павловича Куделі. І ми ще не раз звернемося до цієї глибокої невичерпної теми, тому що Молдова зацікавлена як славно історією так і сьогоднішнім днем України. Будемо проводити окремі культурно-освітні заходи, лекції, історичні години. І, звичайно, у першу чергу для нашої молоді.

   Ось і зараз - група школярів. Зацікавлені, допитливі погляди. Змалку до юних громадян України (а тепер не тільки України) приходить поезія Тараса Шевченка. У школі №26 м. Луцька мені розповіли про зустріч з Марією Миколаївною Філонюк, правнучкою Миколи Куделі. Чому саме до цієї школи кликало мене серце? Не буду робити таємниці: тут навчається мій онук.

   Здається, зовсім недавно, 1 вересня 1993 року був день народження загально-освітньої школи №26. Гостинно відкрились двері для 1712 учнів. Нестримно пролетів час і знову нас зустрічають доброзичливо та гостинно. Багато цікавого розповіла викладач української мови та література Оксана Іванівна Лукашук. А другого дня тепло зустріла Леся Михайлівна Чайка, викладач української мови та літератури у класі онука.

   Я принесла для дітей твори молдовських письменників і поетів, дарунки від Волинського краєзнавчого музею. Цей день був для мене святковим і радісним. Леся Михайлівна якраз була черговим учителем, і ми змогли поспілкуватися. Відразу виникло взаємопорозуміння, адже від учителя - все мудре. Шановні педагоги, прийміть же від нас - і дітей і дорослих щиру подяку за ваші душевні сили, які даруєте нам. Тут працюють інтелігентні, освічені, виховані особистості, які допомагають нам знайти своє місце у житті. А це буває дуже нелегко. Творчі пошуки, наполеглива праця, талановиті педагогічні кадри, які очолює директор школи Дмитро Олексійович Гнатюк, людина віддана своїй справі.

   Вибачте, якщо віднімаю дорогоцінний час та відволікаю від справ. Нас так багато і всі потребують уваги. Та які й же бабусі не кортить побачити онука?! І поспілкуватися з тими, хто його вчить, виховує. У школі мені порадили познайомитися з ще одним пам’ятником архітектури Луцька- замком Любарта. Дійсно, дуже потрібні дітям екскурсії, спорт, корисні роботи. Нехай же злі чаклуни – телевізор та комп’ютер не забирають весь час. Ось і рушаємо до верхнього замку.

   Луцький (Верхній) замок (XIV-XV ст.) – пам’ятка архітектури національного значення, побудований Великим князем Дмитрієм Любартом в 1340 -1383 р. на місті попереднього дерев’яного дитинця, як державна столична резиденція. Саме тому існує ще одна назва твердині – замок Люберта. Протягом XVI-XVIII ст. він був адміністративним, судовим та політичним центром Волині. В 1429 році у замку відбувся з’їзд європейських монархів, на якому обговорювались проблеми захисту Європи від Османських завойовників та питання міждержавних відносин. За усю історію свого існування замок жодного разу не був захоплений ворожими військами.

Замок Любарта

   Ми перегорнули важливі сторінки української історії, познайомившись з Луцьком, обласним центром Волинської області, політичним, культурним і релігійним центром Волині.

Алла Ступіна